Как моего отца превратили в "певца голодомора"
Я уже писала, что по всему Киеву во исполнение письма Главного управления образования и науки от 24.06.08 № 17-1/02-20, в соответствии с Указом Президента Украины от 28.03.2007 г. № 250/2007 «О мероприятиях в связи с 75-й годовщиной Голодомора 1932-1933 гг. в Украине» по всему Киеву в учебных заведениях проводятся «голодоморные уроки» и выставки, посвященные празднованию 75-летия голодомора.
shorec обнаружил один из сценариев таких «голодоморных уроков» под названием « Українська Голгофа». Вот образец «высокого и вечного», что внушается сегодня нашим детям:
Бозю! Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку...
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще - дитинка...
Тато і мама - холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю. Сніг дуже білий.
Бозю! Що там у тебе в руці?...
Думаю, ЭТИ аморальные некрофильские эксперименты над психикой наших детей в комментариях не нуждаются. Но для меня эта ссылка имела продолжение. Когда я была в городе, вдруг зазвонил телефон и ребенок чуть не плача, сообщил, что она пошла дальше - по ссылке на использованную «голодоморную» литературу и… первой в списке «голодоморных» книг рядом с написанной по заказу ЦРУ «Жатвой скорби» Конквеста обнаружила книгу своего дедушки - моего отца. Это книга «Пітьма вогнища не розпалює». В аннотации к книге, вышедшей в 1993 году, указывается: «Новий науково-фантастичний роман відомого письменника-фантаста - гостросюжетна оповідь про найболючіші проблеми нашого віку - охоплює минуле, сучасне й прийдешнє Землі. Розмова про космоісторичну естафету віків, про сенс бутя та долю цивілізації ведеться від імені автора, в книзі використано автобіографічний матеріал.
Масштаби сюжетної панорами: епоха трипільської культури, період формування Січі Запоріжської (часи Байди), XXI вік з футурологічними колізіями, що чекатимуть на наших онуків».
На нескольких страницах масштабной книги-феерии есть несколько страниц о периоде, когда в Киеве, а потом в селе под Киевом они пережили голод. Завершается этот сюжетный кусочек словами: «Я інколи думав (уже в дорослому віці) ось про що: якби люди знали про ілюзорність страху голоду? Адже тепер багато хто лікується голодом, вільно витримуючи 30-40, а інколи навіть 50-60 днів ц і л к о в и т о г о п о с т у. Я сам експериментував багато разів і переконався в цьому. Убиває не голод, а с т р а х, звичка їсти щодня, звичка, котра не задовольняється».
Отец размышляя о голоде и репрессиях 30-х годов, в большинстве своем инициированных доносами, писал: «Було зруйновано шлюзи совісті, зламано засторогу вічних сил, повалено браму генетичного підпілля. Звір у душі людській отримав повну свободу для дії. Тепер адресують всі лихоліття того часу Сталінові та його найближчим поплічникам - Кагановичу, Молотову, Ворошилову, Берії тощо. Чи не надто спрощена схема? Всі ті керівні нелюди (та й безліч інших, менших за чином) лише збудники, ініціатори суспільної лихоманки. Ми пережили історичне божевілля, психічну хворобу космічних масштабів. Не було б Сталіна - був би інший кат, може, ще жорстокіший! Прадавні мудреці говорили: «Те, що вгорі, - те і внизу!» Симптоми недуги, що вразила керівне ядро, визначалися всюди, майже в кожній сім'ї».
Завершается книга, которую для создания видимости критической массы «стона украинской интеллигенции о "голгофе-голодоморе" "втулили" в голодоморный список, рассказом об эксперименте юных исследователей XXI века: «Всі витримали п’ятдесятиденний піст. Сили не втратили. Відчулося, що тіло засвоює енергію Всесвіту. Разом з тим, всі відчули, що Планетарна ноосфера гальмує експеримент. Таке враження, що ми борсаємося в трясовині. Правду писав Шрі Ауробіндо, мудрець двадцятого віку, що вся бридота світу атакує ентузіаста, котрий починає ч и с т и т и свій організм, своє єство. Бо, власне, свого нема. Є с п і л ь н е.
Тоді що ж? На часі наш давній план.
Далекий світ. Чиста планета. Чиста ноосфера, спокій Всесвіту.
Треба шукати. Думати».
shorec обнаружил один из сценариев таких «голодоморных уроков» под названием « Українська Голгофа». Вот образец «высокого и вечного», что внушается сегодня нашим детям:
Бозю! Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку...
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще - дитинка...
Тато і мама - холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю. Сніг дуже білий.
Бозю! Що там у тебе в руці?...
Думаю, ЭТИ аморальные некрофильские эксперименты над психикой наших детей в комментариях не нуждаются. Но для меня эта ссылка имела продолжение. Когда я была в городе, вдруг зазвонил телефон и ребенок чуть не плача, сообщил, что она пошла дальше - по ссылке на использованную «голодоморную» литературу и… первой в списке «голодоморных» книг рядом с написанной по заказу ЦРУ «Жатвой скорби» Конквеста обнаружила книгу своего дедушки - моего отца. Это книга «Пітьма вогнища не розпалює». В аннотации к книге, вышедшей в 1993 году, указывается: «Новий науково-фантастичний роман відомого письменника-фантаста - гостросюжетна оповідь про найболючіші проблеми нашого віку - охоплює минуле, сучасне й прийдешнє Землі. Розмова про космоісторичну естафету віків, про сенс бутя та долю цивілізації ведеться від імені автора, в книзі використано автобіографічний матеріал.
Масштаби сюжетної панорами: епоха трипільської культури, період формування Січі Запоріжської (часи Байди), XXI вік з футурологічними колізіями, що чекатимуть на наших онуків».
На нескольких страницах масштабной книги-феерии есть несколько страниц о периоде, когда в Киеве, а потом в селе под Киевом они пережили голод. Завершается этот сюжетный кусочек словами: «Я інколи думав (уже в дорослому віці) ось про що: якби люди знали про ілюзорність страху голоду? Адже тепер багато хто лікується голодом, вільно витримуючи 30-40, а інколи навіть 50-60 днів ц і л к о в и т о г о п о с т у. Я сам експериментував багато разів і переконався в цьому. Убиває не голод, а с т р а х, звичка їсти щодня, звичка, котра не задовольняється».
Отец размышляя о голоде и репрессиях 30-х годов, в большинстве своем инициированных доносами, писал: «Було зруйновано шлюзи совісті, зламано засторогу вічних сил, повалено браму генетичного підпілля. Звір у душі людській отримав повну свободу для дії. Тепер адресують всі лихоліття того часу Сталінові та його найближчим поплічникам - Кагановичу, Молотову, Ворошилову, Берії тощо. Чи не надто спрощена схема? Всі ті керівні нелюди (та й безліч інших, менших за чином) лише збудники, ініціатори суспільної лихоманки. Ми пережили історичне божевілля, психічну хворобу космічних масштабів. Не було б Сталіна - був би інший кат, може, ще жорстокіший! Прадавні мудреці говорили: «Те, що вгорі, - те і внизу!» Симптоми недуги, що вразила керівне ядро, визначалися всюди, майже в кожній сім'ї».
Завершается книга, которую для создания видимости критической массы «стона украинской интеллигенции о "голгофе-голодоморе" "втулили" в голодоморный список, рассказом об эксперименте юных исследователей XXI века: «Всі витримали п’ятдесятиденний піст. Сили не втратили. Відчулося, що тіло засвоює енергію Всесвіту. Разом з тим, всі відчули, що Планетарна ноосфера гальмує експеримент. Таке враження, що ми борсаємося в трясовині. Правду писав Шрі Ауробіндо, мудрець двадцятого віку, що вся бридота світу атакує ентузіаста, котрий починає ч и с т и т и свій організм, своє єство. Бо, власне, свого нема. Є с п і л ь н е.
Тоді що ж? На часі наш давній план.
Далекий світ. Чиста планета. Чиста ноосфера, спокій Всесвіту.
Треба шукати. Думати».