Из наследия Ярослава ГАЛАНА: УПИРІ
...Після першої світової війни в Німеччині з'явилася книжка, заголовок якої ввійшов згодом у поточну мову: «Імператор пішов - генерали залишились». Застосована до наших часів, ця фраза повинна б звучати: «Фашистські генерали пішли - фашистські джури залишились». Цих гітлерівських джур, цього посліду фашистського диявола, лишилося таки чимало. Про це переконливо говорить нинішня кримінальна хроніка Європи. Ось уже кілька років в західних областях, то в одному, то в другому районі, вилазять з лісів озброєні бандити, які позначають свій шлях загравою пожеж і криками людей, мордованих спросоння. Мордують з садизмом... Вони без найменшого вагання застосовують запозичені у Гіммлера методи тотального винищення: від їх ножа немає рятунку навіть немовлятам.
Коли караюча рука народу завдає їм нищівного удару, недобитки збираються в невеличкі групи і, всіляко маскуючись, продовжують і далі своє криваве ремесло. Буває таке, що 2-3 добре законспіровані харцизи тримають під терором ціле село. Кілька підкинутих на порозі хати анонімних листів, кілька пострілів у вікна в горобину ніч, 1-2 вбивства з-за рогу створюють іноді в селі атмосферу постійного, невгаваючого страху, що важким тягарем лягає на серце селянина, ослабляючи його волю до життя й праці. А саме цього і треба нічним харцизам. Хто ж вони? Після першої світової війни на землях між Збручем І Сяном так само шаленів бандитизм. Тоді так само у лісній гущавині таїлася смерть і «лицарі довгого ножа» вештались по дорогах. Та є велика різниця між тодішнім бандитизмом і нинішнім, і вона не тільки в тому, що галицькі чи волинські розбишаки 20-х років були добродушними джентльменами порівняно з їх сучасними послідовниками. Авжеж, гітлери пішли - бандери залишились. Зв'язані не на життя, а на смерть з фашизмом, з його системою, вони продовжують за інерцією діяти навіть після того, як їхня Мекка - нацистський Берлін - ліг у руїнах, а їхні батьки й меценати з гестапо та німецької розвідки наказали довго жити або опинились за ґратами. Бандерам пощастило поки що вислизнути з-під шибениці, і вони діють, діють ва всіма правилами фашистської тактики.
Терор не є єдиною їх зброєю. Цей строкатий конгломерат горлорізів-авантюристів з довоєнної ОУН, викритих гестапівців та німецьких поліцаїв, есесівців з дивізії СС «Галичина», яничарів із зграї повішеного Власова, здичавілих у лісах дезертирів, сільських і міських злочинців з «мокрим амплуа» і деморалізованих німецькою окупацією підлітків має своїх гіммлерів, але має й геббельсів, геббельсів таких самих брехливих, дволиких та цинічних, як і їх неживий уже прообраз.
Гасло «самостійної» і «соборної» належить уже до їх залізного репертуару. Як там було з тією бандерівською «самостійністю» і «соборністю», показали роки війни: Бандера ніколи не виходив - і по природі своїй не міг вийти - поза рамки інструкцій всенімецького шефа гестапо Мюллера. Навіть як фіктивний в'язень концтабору в Саксенгаузені, він невсипуще дбав про те, щоб його ватаги не зійшли, чого доброго, з обраного для них гестапівцями маршруту; з цією метою він не раз і не два зустрічався в канцелярії табору з Мюллером і з похиленою головою вислухав поради та інструкції високопоставленого гостя...
Тим менше шансів приймати парад своїх шибайголів і мародерів на Софійській площі в Києві має Бандера сьогодні. І не тільки тому, що його фашистської «самостійності» ніхто на Україні не хоче. Бандеру менше турбує воля народу, ніж воля його протекторів. Так було і так буде.
Коли караюча рука народу завдає їм нищівного удару, недобитки збираються в невеличкі групи і, всіляко маскуючись, продовжують і далі своє криваве ремесло. Буває таке, що 2-3 добре законспіровані харцизи тримають під терором ціле село. Кілька підкинутих на порозі хати анонімних листів, кілька пострілів у вікна в горобину ніч, 1-2 вбивства з-за рогу створюють іноді в селі атмосферу постійного, невгаваючого страху, що важким тягарем лягає на серце селянина, ослабляючи його волю до життя й праці. А саме цього і треба нічним харцизам. Хто ж вони? Після першої світової війни на землях між Збручем І Сяном так само шаленів бандитизм. Тоді так само у лісній гущавині таїлася смерть і «лицарі довгого ножа» вештались по дорогах. Та є велика різниця між тодішнім бандитизмом і нинішнім, і вона не тільки в тому, що галицькі чи волинські розбишаки 20-х років були добродушними джентльменами порівняно з їх сучасними послідовниками. Авжеж, гітлери пішли - бандери залишились. Зв'язані не на життя, а на смерть з фашизмом, з його системою, вони продовжують за інерцією діяти навіть після того, як їхня Мекка - нацистський Берлін - ліг у руїнах, а їхні батьки й меценати з гестапо та німецької розвідки наказали довго жити або опинились за ґратами. Бандерам пощастило поки що вислизнути з-під шибениці, і вони діють, діють ва всіма правилами фашистської тактики.
Терор не є єдиною їх зброєю. Цей строкатий конгломерат горлорізів-авантюристів з довоєнної ОУН, викритих гестапівців та німецьких поліцаїв, есесівців з дивізії СС «Галичина», яничарів із зграї повішеного Власова, здичавілих у лісах дезертирів, сільських і міських злочинців з «мокрим амплуа» і деморалізованих німецькою окупацією підлітків має своїх гіммлерів, але має й геббельсів, геббельсів таких самих брехливих, дволиких та цинічних, як і їх неживий уже прообраз.
Гасло «самостійної» і «соборної» належить уже до їх залізного репертуару. Як там було з тією бандерівською «самостійністю» і «соборністю», показали роки війни: Бандера ніколи не виходив - і по природі своїй не міг вийти - поза рамки інструкцій всенімецького шефа гестапо Мюллера. Навіть як фіктивний в'язень концтабору в Саксенгаузені, він невсипуще дбав про те, щоб його ватаги не зійшли, чого доброго, з обраного для них гестапівцями маршруту; з цією метою він не раз і не два зустрічався в канцелярії табору з Мюллером і з похиленою головою вислухав поради та інструкції високопоставленого гостя...
Тим менше шансів приймати парад своїх шибайголів і мародерів на Софійській площі в Києві має Бандера сьогодні. І не тільки тому, що його фашистської «самостійності» ніхто на Україні не хоче. Бандеру менше турбує воля народу, ніж воля його протекторів. Так було і так буде.