Исповедь бывшего провидныка ОУН-4
Продолжение. Начало здесь: ( 1), ( 2), ( 3), ( 4)
У Бузацькому лісі я одержав наказ з'явитись в район села Мірці, де знаходився «Холодний». Тут я повинен був одержати деякі інформації. Я знайшов «Холодного», і він мені сказав, що я призначаюся провідником Любомльського надрайону.
В рядах рештків УПА творилось щось неймовірне. Ми вже не довіряли один одному. СБ лютувала і знищувала своїх же. Варто було сказати на когось: «Він мабуть радянський агент», як людину розстрілювали без якої б то не було розмови. Якось ми йшли через село Шкроби. Тут у «Холодного» була давня знайома дівчина - дочка Малютого. Тихон кохався з нею, іноді казав, що можливо одружиться. Полюбовниця Тихона зустріла нас радо - вона була з нами одного поля ягода.
- А де ж твій батько? - запитав «Холодний».
- Батько зараз на фронті, в Радянській армії.
- А ти що робиш?
- Господарюю і тебе, Тихоне, виглядаю,- пригорнулась до «Холодного» дівчина.
- До тебе більшовики не чіпляються?
- А чого вони до мене чіплятимуться?
- Ти чогось у Сероховичі ходила, га?
- Ходила, бо викликали. Питали про вас, але я їм нічого не сказала. Я ж не хочу, щоб вам було погано. І тебе ж, Тихоне, люблю...
«Холодний»-Тихон Онищук залишився у Малютівни, а ми пішли далі. Згодом я зустрівся з «Варнаком». Він відрекомендувався окружним провідником ОУН.
Після знайомства зі мною «Варнак» сказав:
- З сьогоднішнього дня ми призначаємо тебе, друже «Гордий», провідником Любомльського надрайону. Я думаю, ти справишся з цією роботою і виправдаєш наше довір'я.
- Постараюсь зробити, що зможу,- відповів я.
- А доки що я повинен тебе трохи підучити- щоб ти знав, як треба діяти надрайоновому провідникові. Раніше ти був господарчим і займався тільки господарчими справами, а тепер будеш «політичним» керівником. Завтра ми вирушимо з тобою до «Холодного» і разом підемо у Пари дубський ліс, в район села Кукуріки. Там ми зустрінемось з нашою верхівкою.
Наступного дня я з «Варнаком» направився в село Шкроби, де залишився Тихон «Холодний». По дорозі дізнався, що Тихон власноручно повісив Малютову дочку. Ця звістка кольнула мене в серце: так ось чого залишився у неї «Холодний»! Що це було: засіб звільнитися від набридлої коханки чи страх за своє животіння, прагнення жорстокістю врятувати себе від підозрінь СБ?
У селі Шкроби ми переночували. «Холодний» по-секрету сказав мені, що знищив у Грабові Андрія Моніча, секретаря сільради. До речі, Моніч в свій час був приятелем Тихона і вони, здається, навіть родичі між собою. У Моніча залишилося четверо дітей.
Повертаючись з села Шкроби разом з «Холодним» і «Ярим», ми зайшли в село Милиці до знайомого нам попа «Вихора». Розбудили його.
- Достаньте мені чистого паперу і медикаментів,- сказав «Вихору» «Варнак».
- Гаразд, я це зроблю. Приходьте через тиждень.
Після цього ми залишили монастир.
По дорозі зайшли ще до вчительки. «Варнак» видав себе за колишнього педагога і багато говорив з дівчиною про виховання в школі. Вона вийняла з портфеля зошит і почала читати власні вірші антирадянського змісту. «Варнак» слухав, слухав, а тоді й каже: «Бачу ти цілком солідарна з нами. Одягайся, підемо разом воювати за «самостійну Україну».
Дівчина швидко одяглася, і ми пішли. Це було 8 травня 1945 року вночі. Раптом прожектори почали освітлювати небо. Там, де стояли військові частини, спалахнули ракети. В небі творилося щось незвичайне. Ми не знали, що то салютувалося з нагоди закінчення війни.
Ми зайшли в ліс, і «Варнак» запитав у вчительки: «Ти хто, більшовицька агентка? Написала свої вірші, щоб до нас пролізти?»
Дівчина сполотніла. «Варнак», підсмикнувши сумку, в якій лежала «Педагогічна поема» Макаренка, накинув на шию вчительки мотузок і задушив її.
Коли ми дійшли до бандитського логова. «Ярий» доповів «Варнаку», що в селі Синово вночі було знищено сорок п'ять чоловік.
- Більшовицьких агентів, - пояснив «Ярий».
- Молодці, хлопці, - похвалив «Варнак». - Я бачу, що ви вмієте діяти.
Увечері ми пішли в Паридубський ліс на зустріч з верховодами ОУН. По дорозі «Варнак» зайшов до настоятеля мізовської церкви. Мені було відомо, що його брат при гітлерівцях був епіскопом десь на Східній Україні і мав велику популярність ще за часів панської Польщі. Піп зустрів нас привітно, дав на дорогу харчів і поблагословив нас у дальню путь. Прийнявши благословення, «Варнак» сказав:
- Нам би такого святого отця в ліс. Збирайся, батюшко, підемо з нами.
- А чого це я маю йти?
- Та от підемо, і я по дорозі вам скажу.
Піп одягнув рясу і пішов з нами. До ранку ми дійшли до Паридубського лісу. Тут вже чекали на нас «Гордій», «Крилатий» та інші вищі провідники бандитських зграй. «Варнак» відвів мене вбік і говорить:
- Я маю підозріння, що цей піп є більшовицьким агентом. Не може бути, щоб священику, брат якого був при окупантах епіскопом, більшовики
дозволили служити в церкві. Зараз я його буду допитувати, а ти дивись і вчись, як треба діяти провідникові ОУН.
Ми повернулися до священика.
- Я душею і тілом з вами, - сказав він, щойно ми підійшли. - Я колишній офіцер петлюрівської армії, був навіть редактором одного видавництва за часів Петлюри.
І почав розповідати про свої «заслуги».
- Брешеш, патлата собако! - гримнув несподівано «Варнак». - Ти є більшовицький агент!
- Та бог з вами! - перелякався піп. - Мій брат зараз знаходиться в Англії - настоятелем там якоїсь православної церкви чи, навіть, собору,
а ви на мене таке кажете!
- Я тобі не вірю, - одказав на це «Варнак». - Відведіть його і охороняйте до вечора.
Увечері в район села Мизово посилали розвідку. «Варнак» доручив їй довести попа додому.
- Дивіться, хлопці, щоб святому отцю не сталося лиха.
- Все буде гаразд, - пообіцяв чотовий.
Ранком, коли розвідка повернулась, чотовий доповів, що навкруги більшовиків ніде немає. Трапилась тільки одна неприємність: коли підводили попа до його хати, там виявилася засідка, почали стріляти і священика було вбито.
- Ну, в цьому ви, хлопці, не винні! - сказав «Варнак».
Після повернення розвідки «Варнак» покликав мене, «Холодного» і ще кількох оунівських ватажків.
- Так от що, друже «Гордий», - сказав він мені, - поки зробимо тебе провідником Любомльського району, а там буде видно. Перед тим, як йти в район своєї діяльності, послухай наші вказівки. Радянська Армія перемогла гітлерівську Німеччину і зараз все господарство Радянського
Союзу переходить на мирні рейки. Від сьогоднішнього дня настане мир у всьому світі. Тепер ми повинні діяти підпільно. Це значить знищувати
всіх радянських активістів, палити колгоспи, тероризувати населення і не давати зміцнюватись Радянській владі. Про все зроблене кожного місяця треба подавати звіт, а також відомості про новозбудовані мости, кількість ешелонів, які проходять щодня по залізниці Ковель - Холм, і про те, скільки знищено радянських активістів у вашому районі.
«Варнак» і «Холодний» розповіли про обстановку в Любомльському районі. Виявилося, що на кордоні Радянського Союзу з Польщею посилилися дії прикордонників. Вже організовані комендатури, пости і до кордону зараз не можна й підступити. По селах організовані озброєні групи сільської молоді для боротьби з оунівцями. Почалися облави на націоналістичні банди. Під час однієї такої облави довелося тікати з Гущі до села Бик. По дорозі зникло кілька оунівців. Серед них Іван Пашинський, Іван Дудич та ще кілька чоловік. Як з'ясувалося, вони здалися прикордонникам. Націоналістичні групи дуже порідшали, спав їх бойовий дух. В лісі залишилися невеличкі групи оунівців. Вони сидять у криївках, як щури.
- Коли ми тікали з району села Гуща, - розповідав «Чумак», - в селі Бик переховувався Сахаров - колишній голова гітлерівської райуправи. Він переодягнувся у постоли і приліпив собі бороду. Прикордонники зайшли до хати й побачили його. Сахаров прикинувся господарем.
- Чи не бачили ви тут бандитів? - запитали
у нього.
- Нічого не бачив, їх тут не було, - відповів Сахаров.
Прикордонники пішли, а «Чумак», повернувшись до лісу, відшукав Сахарова і розстріляв його, бо той говорив з радянськими прикордонниками і, може, встановив зв'язок з ними.
- Ми хотіли розправитися і з сином Сахарова, - сказав «Чумак», - але хой переховується в селі Кізя, і ми не можемо його знайти. Ти, «Гордий», знайди сина Сахарова і приведи його до нас на розправу або сам знищ його. Про батька скажи, що його вбили більшовики.
Другого дня ми пішли в район села Городно, точніше, на хутори села Кізя. Тут ще існували нєдобиті рештки банд «Крук», «Гопак», «Медвідь». «Медвідь», побачивши мене, радо привітався:
- Де це ти пропадав, «Гордий»? - запитує.
- Ходив по всіх усюдах. А тепер мене призначено районним провідником Любомльського району. Як тут у вас справи?
- Ганяють звідусіль, - говорить «Медвідь».- Ти не чув, де мій батько?
Я знав, що батька «Медведя» розстріляли оунівці, але не сказав йому про це.
- Нам треба ліквідувати всю агентуру більшовиків, яку заслано до нас, - сказав я «Медведю», - тоді нам буде спокійніше діяти. Уже закінчено війну, і нам зараз треба бути дуже пильними. Тепер, після розгрому фашистської Німеччини, нам уже нема на кого надіятися.
Через місяць мене викликав у Паридубський ліс окружний провідник «Гордій».
- Ну, скільки пройшло ешелонів по залізниці? - запитує він.
- Двісті п'ятдесят, - збрехав я. - До залізниці не можна підійти.
- А скільки сексотів у районі?
- Чоловік тридцять, - знову брешу.
- Скільки істребків по селах?
- По всіх селах є істребки і багато є.
«Гордій» взяв папірець, на якому я написав
«звіта», покрутив його в руках, подивився на мене призирливо і говорить:
- Ех, ти! Районний провідник! Кажеш немає чого тепер робити. А чого ж ти не знищив сексотів, істребків, колгоспних активістів? Коли ти й
надалі будеш отак працювати, тобі не місце в рядах ОУН.
Я зрозумів, що мені винесено смертний вирок. І я прагнув подовше пробути в Паридубському лісі. Кілька разів на нас влаштовували облави.
Якось один оунівець з Заболотнівського району сказав:
- Ганяють нас, як дурнів. Хіба ж ми так побудуємо самостійну Україну? Треба діяти!
«Гордій» дізнався про це і наказав негайно розстріляти його.
Нас усіх вистроїли. Рішення суду мав виконати «Кущ». Він вийшов вперед, вийняв пістолет і наказав засудженому стати на коліна.
- Хлопці, я ж необдумано сказав, - злякано
озирнувся той на своїх недавніх спільників.
- Знаємо тебе, знаємо! - гаркнув «Кущ».- Натни голову.
Приречений по-волячому покрутив головою і похнюпив її долу.
- Нижче, нижче нагни, щоб зручніше було стріляти,- зареготався «Кущ» і вистрелив у потилицю. Потім ногою підвів голову і задоволено
сказав:
- Готовий. Більше не буде базікати!
...Оунівські упирі хижими зграйками розповзалися по хащах, щоб звідти вовкулаками наскочити на якийсь глухий хутір, захопити нові нещасні жертви і закатувати їх...
З Перегінського лісу ми вирушили в Сусинівський, де знаходилися новопоставлені ватажки ОУН: «Крилатий» і верховоди окружних проводів. Тут ми зустріли «Ярого», «Шаха», «Холодного». Вони, як і ми, прийшли сюди одержати «вказівки» про дальші дії.
Розпочалася «нарада». «Крилатий» пояснив, якими у нас повинні бути стосунки з населенням.
- Ми повинні добитися, щоб жодне село не визнавало Радянської влади,- говорив він.- ОУН мусить діяти так, щоб усіх, хто її підтримуватиме, знищити. Я повторюю: не залякувати, а фізично знищувати! Не треба боятись, що люди засуджуватимуть нашу жорстокість. Нехай залишиться з сорока мільйонів українського населення половина - нічого страшного в цьому немає. Не забувайте слова Степана Бандери: «Наша влада повинна бути страшною».
Він так спокійно говорив про фізичне знищення двадцяти мільйонів українського населення, ніби мова йшла про те, щоб у лісі вирубати якусь сотню дерев.
Потім «Крилатий» вийняв з кишені листівку з надрукованим універсалом про створення за кордоном УГВР - т. зв. української головної визвольної ради. В універсалі вказувалося, що в УГВР об'єдналися всі сили українського націоналізму - побраталися мельниківці, бандерівці, петлюрівці та інші угрупування.
- Тепер ми будемо діяти об'єднаними силами,- заявив «Крилатий».- Той, хто втратить віру в нашу перемогу, буде знищений. Ми мусимо знищувати всіх, кого запідозримо у зв'язках з Радянською владою. А сім'ї їх будемо вирізувати до третього коліна!
Там же, на «нараді», я дізнався, що деякі члени УПА вийшли з лісу і втекли під захист радянських військ. Їхні сім'ї були покарані страшною смертю. Служба безпеки ОУН, так звана СБ. до складу якої входили найжорстокіші голо ворізи, що служили вірою і правдою гітлерівцям: поліцаї, кримінальні злочинці тощо, тепер роз правлялися з українським населенням.
Наступного дня після «наради» «розвідка СБ» доповіла, що з села Синове велика кількість людей переселяється до Ковеля - лід захист Радянських військ. В багатьох населених пунктах почали протидіяти оунівським бандам винищувальні групи, які організувалися з місцевих жителів.
- До таких сіл треба застосовувати жорстокий терор,- сказав «Гордій».
- А в інших селах застосуємо десяткування,- додав «Рябий».- Тобто, кожну десяту хату будемо палити.
Якось до табору прийшов «Поручик». Він спочатку був убанді «Лисого», а потім перейшов до «Кубика». «Поручик» вважався знавцем військової справи. Ходив завжди пихатий і добре одягнений. Цього разу він прийшов обшарпаний із великою бородою. «Варнак» викликав його на допит. Саме в цей час розпочалася перевірка всіх членів УПА. Провідники служби безпеки вислуховували біографії кожного оунівця і потім вирішували, чи можна надалі довіряти йому.
- Ну, друже «Поручик», розповідайте, де ви перебували до цього часу? - наказав «Варнак».
- А навіщо я буду про це говорити? - здивувався «Поручик».
- Значить, ти не хочеш сказати де був?
- Що ви! Це ви мені вже не довіряєте? - збентежився «Поручик».
- Та ні, друже! Ми тобі довіряємо, але мусимо перевірити,- заспокоїв «Поручика» «Варнак», підморгнувши «Гордію», що сидів поруч
з ним.
«Поручика» відпустили. Коли він відійшов від куща, біля якого сиділи ватажки СБ, то не знав, що це його останні хвилини життя, бо «Варнак» і «Гордій» вже схвалили свій мовчазний вирок: знищити!
Вночі «Холодного» було послано в Соломівський монастир до священика Наума «Вихора». Ранком «Холодний» доповів «Варнакові»:
- «Вихор» медикаментів не приготував. Це значить, що він більшовик. Я завів «Вихора» в кущі, накинув вірьовку на шию - і все,- пояснив «Холодний».
- Я бачу, що ти, друже «Холодний», справжній націоналіст,- похвалив його «Варнак».- Так треба всім діяти!
У Бузацькому лісі я одержав наказ з'явитись в район села Мірці, де знаходився «Холодний». Тут я повинен був одержати деякі інформації. Я знайшов «Холодного», і він мені сказав, що я призначаюся провідником Любомльського надрайону.
В рядах рештків УПА творилось щось неймовірне. Ми вже не довіряли один одному. СБ лютувала і знищувала своїх же. Варто було сказати на когось: «Він мабуть радянський агент», як людину розстрілювали без якої б то не було розмови. Якось ми йшли через село Шкроби. Тут у «Холодного» була давня знайома дівчина - дочка Малютого. Тихон кохався з нею, іноді казав, що можливо одружиться. Полюбовниця Тихона зустріла нас радо - вона була з нами одного поля ягода.
- А де ж твій батько? - запитав «Холодний».
- Батько зараз на фронті, в Радянській армії.
- А ти що робиш?
- Господарюю і тебе, Тихоне, виглядаю,- пригорнулась до «Холодного» дівчина.
- До тебе більшовики не чіпляються?
- А чого вони до мене чіплятимуться?
- Ти чогось у Сероховичі ходила, га?
- Ходила, бо викликали. Питали про вас, але я їм нічого не сказала. Я ж не хочу, щоб вам було погано. І тебе ж, Тихоне, люблю...
«Холодний»-Тихон Онищук залишився у Малютівни, а ми пішли далі. Згодом я зустрівся з «Варнаком». Він відрекомендувався окружним провідником ОУН.
Після знайомства зі мною «Варнак» сказав:
- З сьогоднішнього дня ми призначаємо тебе, друже «Гордий», провідником Любомльського надрайону. Я думаю, ти справишся з цією роботою і виправдаєш наше довір'я.
- Постараюсь зробити, що зможу,- відповів я.
- А доки що я повинен тебе трохи підучити- щоб ти знав, як треба діяти надрайоновому провідникові. Раніше ти був господарчим і займався тільки господарчими справами, а тепер будеш «політичним» керівником. Завтра ми вирушимо з тобою до «Холодного» і разом підемо у Пари дубський ліс, в район села Кукуріки. Там ми зустрінемось з нашою верхівкою.
Наступного дня я з «Варнаком» направився в село Шкроби, де залишився Тихон «Холодний». По дорозі дізнався, що Тихон власноручно повісив Малютову дочку. Ця звістка кольнула мене в серце: так ось чого залишився у неї «Холодний»! Що це було: засіб звільнитися від набридлої коханки чи страх за своє животіння, прагнення жорстокістю врятувати себе від підозрінь СБ?
У селі Шкроби ми переночували. «Холодний» по-секрету сказав мені, що знищив у Грабові Андрія Моніча, секретаря сільради. До речі, Моніч в свій час був приятелем Тихона і вони, здається, навіть родичі між собою. У Моніча залишилося четверо дітей.
Повертаючись з села Шкроби разом з «Холодним» і «Ярим», ми зайшли в село Милиці до знайомого нам попа «Вихора». Розбудили його.
- Достаньте мені чистого паперу і медикаментів,- сказав «Вихору» «Варнак».
- Гаразд, я це зроблю. Приходьте через тиждень.
Після цього ми залишили монастир.
По дорозі зайшли ще до вчительки. «Варнак» видав себе за колишнього педагога і багато говорив з дівчиною про виховання в школі. Вона вийняла з портфеля зошит і почала читати власні вірші антирадянського змісту. «Варнак» слухав, слухав, а тоді й каже: «Бачу ти цілком солідарна з нами. Одягайся, підемо разом воювати за «самостійну Україну».
Дівчина швидко одяглася, і ми пішли. Це було 8 травня 1945 року вночі. Раптом прожектори почали освітлювати небо. Там, де стояли військові частини, спалахнули ракети. В небі творилося щось незвичайне. Ми не знали, що то салютувалося з нагоди закінчення війни.
Ми зайшли в ліс, і «Варнак» запитав у вчительки: «Ти хто, більшовицька агентка? Написала свої вірші, щоб до нас пролізти?»
Дівчина сполотніла. «Варнак», підсмикнувши сумку, в якій лежала «Педагогічна поема» Макаренка, накинув на шию вчительки мотузок і задушив її.
Коли ми дійшли до бандитського логова. «Ярий» доповів «Варнаку», що в селі Синово вночі було знищено сорок п'ять чоловік.
- Більшовицьких агентів, - пояснив «Ярий».
- Молодці, хлопці, - похвалив «Варнак». - Я бачу, що ви вмієте діяти.
Увечері ми пішли в Паридубський ліс на зустріч з верховодами ОУН. По дорозі «Варнак» зайшов до настоятеля мізовської церкви. Мені було відомо, що його брат при гітлерівцях був епіскопом десь на Східній Україні і мав велику популярність ще за часів панської Польщі. Піп зустрів нас привітно, дав на дорогу харчів і поблагословив нас у дальню путь. Прийнявши благословення, «Варнак» сказав:
- Нам би такого святого отця в ліс. Збирайся, батюшко, підемо з нами.
- А чого це я маю йти?
- Та от підемо, і я по дорозі вам скажу.
Піп одягнув рясу і пішов з нами. До ранку ми дійшли до Паридубського лісу. Тут вже чекали на нас «Гордій», «Крилатий» та інші вищі провідники бандитських зграй. «Варнак» відвів мене вбік і говорить:
- Я маю підозріння, що цей піп є більшовицьким агентом. Не може бути, щоб священику, брат якого був при окупантах епіскопом, більшовики
дозволили служити в церкві. Зараз я його буду допитувати, а ти дивись і вчись, як треба діяти провідникові ОУН.
Ми повернулися до священика.
- Я душею і тілом з вами, - сказав він, щойно ми підійшли. - Я колишній офіцер петлюрівської армії, був навіть редактором одного видавництва за часів Петлюри.
І почав розповідати про свої «заслуги».
- Брешеш, патлата собако! - гримнув несподівано «Варнак». - Ти є більшовицький агент!
- Та бог з вами! - перелякався піп. - Мій брат зараз знаходиться в Англії - настоятелем там якоїсь православної церкви чи, навіть, собору,
а ви на мене таке кажете!
- Я тобі не вірю, - одказав на це «Варнак». - Відведіть його і охороняйте до вечора.
Увечері в район села Мизово посилали розвідку. «Варнак» доручив їй довести попа додому.
- Дивіться, хлопці, щоб святому отцю не сталося лиха.
- Все буде гаразд, - пообіцяв чотовий.
Ранком, коли розвідка повернулась, чотовий доповів, що навкруги більшовиків ніде немає. Трапилась тільки одна неприємність: коли підводили попа до його хати, там виявилася засідка, почали стріляти і священика було вбито.
- Ну, в цьому ви, хлопці, не винні! - сказав «Варнак».
Після повернення розвідки «Варнак» покликав мене, «Холодного» і ще кількох оунівських ватажків.
- Так от що, друже «Гордий», - сказав він мені, - поки зробимо тебе провідником Любомльського району, а там буде видно. Перед тим, як йти в район своєї діяльності, послухай наші вказівки. Радянська Армія перемогла гітлерівську Німеччину і зараз все господарство Радянського
Союзу переходить на мирні рейки. Від сьогоднішнього дня настане мир у всьому світі. Тепер ми повинні діяти підпільно. Це значить знищувати
всіх радянських активістів, палити колгоспи, тероризувати населення і не давати зміцнюватись Радянській владі. Про все зроблене кожного місяця треба подавати звіт, а також відомості про новозбудовані мости, кількість ешелонів, які проходять щодня по залізниці Ковель - Холм, і про те, скільки знищено радянських активістів у вашому районі.
«Варнак» і «Холодний» розповіли про обстановку в Любомльському районі. Виявилося, що на кордоні Радянського Союзу з Польщею посилилися дії прикордонників. Вже організовані комендатури, пости і до кордону зараз не можна й підступити. По селах організовані озброєні групи сільської молоді для боротьби з оунівцями. Почалися облави на націоналістичні банди. Під час однієї такої облави довелося тікати з Гущі до села Бик. По дорозі зникло кілька оунівців. Серед них Іван Пашинський, Іван Дудич та ще кілька чоловік. Як з'ясувалося, вони здалися прикордонникам. Націоналістичні групи дуже порідшали, спав їх бойовий дух. В лісі залишилися невеличкі групи оунівців. Вони сидять у криївках, як щури.
- Коли ми тікали з району села Гуща, - розповідав «Чумак», - в селі Бик переховувався Сахаров - колишній голова гітлерівської райуправи. Він переодягнувся у постоли і приліпив собі бороду. Прикордонники зайшли до хати й побачили його. Сахаров прикинувся господарем.
- Чи не бачили ви тут бандитів? - запитали
у нього.
- Нічого не бачив, їх тут не було, - відповів Сахаров.
Прикордонники пішли, а «Чумак», повернувшись до лісу, відшукав Сахарова і розстріляв його, бо той говорив з радянськими прикордонниками і, може, встановив зв'язок з ними.
- Ми хотіли розправитися і з сином Сахарова, - сказав «Чумак», - але хой переховується в селі Кізя, і ми не можемо його знайти. Ти, «Гордий», знайди сина Сахарова і приведи його до нас на розправу або сам знищ його. Про батька скажи, що його вбили більшовики.
Другого дня ми пішли в район села Городно, точніше, на хутори села Кізя. Тут ще існували нєдобиті рештки банд «Крук», «Гопак», «Медвідь». «Медвідь», побачивши мене, радо привітався:
- Де це ти пропадав, «Гордий»? - запитує.
- Ходив по всіх усюдах. А тепер мене призначено районним провідником Любомльського району. Як тут у вас справи?
- Ганяють звідусіль, - говорить «Медвідь».- Ти не чув, де мій батько?
Я знав, що батька «Медведя» розстріляли оунівці, але не сказав йому про це.
- Нам треба ліквідувати всю агентуру більшовиків, яку заслано до нас, - сказав я «Медведю», - тоді нам буде спокійніше діяти. Уже закінчено війну, і нам зараз треба бути дуже пильними. Тепер, після розгрому фашистської Німеччини, нам уже нема на кого надіятися.
Через місяць мене викликав у Паридубський ліс окружний провідник «Гордій».
- Ну, скільки пройшло ешелонів по залізниці? - запитує він.
- Двісті п'ятдесят, - збрехав я. - До залізниці не можна підійти.
- А скільки сексотів у районі?
- Чоловік тридцять, - знову брешу.
- Скільки істребків по селах?
- По всіх селах є істребки і багато є.
«Гордій» взяв папірець, на якому я написав
«звіта», покрутив його в руках, подивився на мене призирливо і говорить:
- Ех, ти! Районний провідник! Кажеш немає чого тепер робити. А чого ж ти не знищив сексотів, істребків, колгоспних активістів? Коли ти й
надалі будеш отак працювати, тобі не місце в рядах ОУН.
Я зрозумів, що мені винесено смертний вирок. І я прагнув подовше пробути в Паридубському лісі. Кілька разів на нас влаштовували облави.
Якось один оунівець з Заболотнівського району сказав:
- Ганяють нас, як дурнів. Хіба ж ми так побудуємо самостійну Україну? Треба діяти!
«Гордій» дізнався про це і наказав негайно розстріляти його.
Нас усіх вистроїли. Рішення суду мав виконати «Кущ». Він вийшов вперед, вийняв пістолет і наказав засудженому стати на коліна.
- Хлопці, я ж необдумано сказав, - злякано
озирнувся той на своїх недавніх спільників.
- Знаємо тебе, знаємо! - гаркнув «Кущ».- Натни голову.
Приречений по-волячому покрутив головою і похнюпив її долу.
- Нижче, нижче нагни, щоб зручніше було стріляти,- зареготався «Кущ» і вистрелив у потилицю. Потім ногою підвів голову і задоволено
сказав:
- Готовий. Більше не буде базікати!
...Оунівські упирі хижими зграйками розповзалися по хащах, щоб звідти вовкулаками наскочити на якийсь глухий хутір, захопити нові нещасні жертви і закатувати їх...
З Перегінського лісу ми вирушили в Сусинівський, де знаходилися новопоставлені ватажки ОУН: «Крилатий» і верховоди окружних проводів. Тут ми зустріли «Ярого», «Шаха», «Холодного». Вони, як і ми, прийшли сюди одержати «вказівки» про дальші дії.
Розпочалася «нарада». «Крилатий» пояснив, якими у нас повинні бути стосунки з населенням.
- Ми повинні добитися, щоб жодне село не визнавало Радянської влади,- говорив він.- ОУН мусить діяти так, щоб усіх, хто її підтримуватиме, знищити. Я повторюю: не залякувати, а фізично знищувати! Не треба боятись, що люди засуджуватимуть нашу жорстокість. Нехай залишиться з сорока мільйонів українського населення половина - нічого страшного в цьому немає. Не забувайте слова Степана Бандери: «Наша влада повинна бути страшною».
Він так спокійно говорив про фізичне знищення двадцяти мільйонів українського населення, ніби мова йшла про те, щоб у лісі вирубати якусь сотню дерев.
Потім «Крилатий» вийняв з кишені листівку з надрукованим універсалом про створення за кордоном УГВР - т. зв. української головної визвольної ради. В універсалі вказувалося, що в УГВР об'єдналися всі сили українського націоналізму - побраталися мельниківці, бандерівці, петлюрівці та інші угрупування.
- Тепер ми будемо діяти об'єднаними силами,- заявив «Крилатий».- Той, хто втратить віру в нашу перемогу, буде знищений. Ми мусимо знищувати всіх, кого запідозримо у зв'язках з Радянською владою. А сім'ї їх будемо вирізувати до третього коліна!
Там же, на «нараді», я дізнався, що деякі члени УПА вийшли з лісу і втекли під захист радянських військ. Їхні сім'ї були покарані страшною смертю. Служба безпеки ОУН, так звана СБ. до складу якої входили найжорстокіші голо ворізи, що служили вірою і правдою гітлерівцям: поліцаї, кримінальні злочинці тощо, тепер роз правлялися з українським населенням.
Наступного дня після «наради» «розвідка СБ» доповіла, що з села Синове велика кількість людей переселяється до Ковеля - лід захист Радянських військ. В багатьох населених пунктах почали протидіяти оунівським бандам винищувальні групи, які організувалися з місцевих жителів.
- До таких сіл треба застосовувати жорстокий терор,- сказав «Гордій».
- А в інших селах застосуємо десяткування,- додав «Рябий».- Тобто, кожну десяту хату будемо палити.
Якось до табору прийшов «Поручик». Він спочатку був убанді «Лисого», а потім перейшов до «Кубика». «Поручик» вважався знавцем військової справи. Ходив завжди пихатий і добре одягнений. Цього разу він прийшов обшарпаний із великою бородою. «Варнак» викликав його на допит. Саме в цей час розпочалася перевірка всіх членів УПА. Провідники служби безпеки вислуховували біографії кожного оунівця і потім вирішували, чи можна надалі довіряти йому.
- Ну, друже «Поручик», розповідайте, де ви перебували до цього часу? - наказав «Варнак».
- А навіщо я буду про це говорити? - здивувався «Поручик».
- Значить, ти не хочеш сказати де був?
- Що ви! Це ви мені вже не довіряєте? - збентежився «Поручик».
- Та ні, друже! Ми тобі довіряємо, але мусимо перевірити,- заспокоїв «Поручика» «Варнак», підморгнувши «Гордію», що сидів поруч
з ним.
«Поручика» відпустили. Коли він відійшов від куща, біля якого сиділи ватажки СБ, то не знав, що це його останні хвилини життя, бо «Варнак» і «Гордій» вже схвалили свій мовчазний вирок: знищити!
Вночі «Холодного» було послано в Соломівський монастир до священика Наума «Вихора». Ранком «Холодний» доповів «Варнакові»:
- «Вихор» медикаментів не приготував. Це значить, що він більшовик. Я завів «Вихора» в кущі, накинув вірьовку на шию - і все,- пояснив «Холодний».
- Я бачу, що ти, друже «Холодний», справжній націоналіст,- похвалив його «Варнак».- Так треба всім діяти!