Украинская интеллигенция про украинских крестьян
Всем сейчас хорошо известно, что наши свидомые мифотворцы заявляют о том, что москали, руководимые кровавым усачём - Сталиным, собирались уничтожить украинский народ путем ликвидации его интеллигенции и ликвидации источника украинства - крестьян. Чтобы не было недоразумений, стоит почитать об истинном отношении украинской интеллигенции того революционного периода к крестьянству и представить себе - что бы с ним было, если бы это "расстрелянное возрождение" дорвалось до власти и смогло бы реализовать свои мечтания. Цитируется по объяснительной записке из архивно-следственного дела Михаила Ялового.
…мова йшла про те, що національну культуру на Україні забиває російська, що партійне керівництво під впливом боротьби проти ВАПЛІТЕ фактично зачиняє двері для розвитку української пролетарської літератури, підтримуючи відверто бездарних письменників, що те, про що можна писати в Москві, на Україні береться під обстріл як ідеологічно невитримане, що «старим» російським письменникам і взагалі інтелігенції в Москві довіряють, вони можуть працювати, а на Україні українські перебувають під пресом, їх у чомусь підозрюють, що таких письменників, як Хвильовий, Куліш, у Москві б поцінували, а на Україні б'ють, що взагалі неможливо працювати. Це була, так би мовити, загальна думка членів ВАПЛІТЕ - як партійних, так і безпартійних. Загальні політичні питання й узагальнення на нарадах за участі безпартійних не порушувалися. А з іншими партійцями, звісно, таких розмов, як із Хвильовим, я не мав. Але й з Кулішем, і з Досвітнім, і з Епіком мої розмови про загальне становище були песимістичними. Про військовий наступ на Захід, як про можливий вихід із тупика НЕПу, говорили, але про можливу участь у контрреволюційній боротьбі за створення української буржуазної держави - не говорили. Досвітній, зокрема, під час таких розмов узагалі ставив питання по-своєму, своєрідно. Він уважав, що в усьому взагалі винне селянство - власницький виплодок і корінь усіх бід, і просто заявляв: якби в мене була влада, я б спалив усі села, а селян - розстріляв. З іншого боку, він вважав, принаймні казав, що причина такого становища полягає в тому, що в нас в апараті немає чесних людей, самі тільки спекулянти, яких теж треба перестріляти. Через питання про селян у мене якось на вечірці сталася з ним сутичка. Я був, звісно, проти такої ідеї, а його підтримав Хвильовий".
ПЕРЕВОД:
"…речь шла о том, что национальную культуру на Украине забивает русская, что партийное руководство под воздействием борьбы против ВАПЛИТЕ фактически закрывает двери для развития украинской пролетарской литературы, поддерживая откровенно бездарных писателей, что то, о чем можно писать в Москве, на Украине берется под обстрел как идеологически невыдержанное, что «старым» русским писателям и вообще интеллигенции в Москве доверяют, они могут работать, а на Украине украинские находятся под прессом, их в чем-то подозревают, что таких писателей, как Хвылевой, Кулиш, в Москве бы ценили, а на Украине бьют, что вообще невозможно работать (как будто и сейчас не приходится украинским представителям культуры с Украины ехать в Москву чтобы пробиться, и кто как не "свои" в Киеве "рубили руки когда в Москве стригли ногти"). Это было, так сказать, общее мнение членов ВАПЛИТЕ - как партийных, так и беспартийных. Общие политические вопросы и обобщения на совещаниях при участии беспартийных не затрагивались. А с другими партийцами, конечно, таких разговоров, как с Хвылевым, я не имел. Но и из Кулишем, и с Досвитним, и с Епиком мои разговоры об общем положении были пессимистическими. О военном наступлении на Запад, как о возможном выходе из тупика НЭПа, говорили, но о возможном участии в контрреволюционной борьбе за создание украинского буржуазного государства - не говорили. Досвитний, в частности, во время таких разговоров вообще ставил вопрос по-своему, своеобразно. Он считал, что во всем вообще виновато крестьянство - собственническое отродье и корень всех бед, и просто заявлял: если бы у меня была власть, я бы сжег все села, а крестьян - расстрелял. С другой стороны, он считал, по крайней мере говорил, что причина такого положения заключается в том, что у нас в аппарате нет честных людей, одни только спекулянты, которых тоже нужно перестрелять. Через вопрос о крестьянах у меня как-то на вечеринке произошло с ним столкновение. Я был, конечно, против подобной идеи, а его поддержал Хвылевой".
…мова йшла про те, що національну культуру на Україні забиває російська, що партійне керівництво під впливом боротьби проти ВАПЛІТЕ фактично зачиняє двері для розвитку української пролетарської літератури, підтримуючи відверто бездарних письменників, що те, про що можна писати в Москві, на Україні береться під обстріл як ідеологічно невитримане, що «старим» російським письменникам і взагалі інтелігенції в Москві довіряють, вони можуть працювати, а на Україні українські перебувають під пресом, їх у чомусь підозрюють, що таких письменників, як Хвильовий, Куліш, у Москві б поцінували, а на Україні б'ють, що взагалі неможливо працювати. Це була, так би мовити, загальна думка членів ВАПЛІТЕ - як партійних, так і безпартійних. Загальні політичні питання й узагальнення на нарадах за участі безпартійних не порушувалися. А з іншими партійцями, звісно, таких розмов, як із Хвильовим, я не мав. Але й з Кулішем, і з Досвітнім, і з Епіком мої розмови про загальне становище були песимістичними. Про військовий наступ на Захід, як про можливий вихід із тупика НЕПу, говорили, але про можливу участь у контрреволюційній боротьбі за створення української буржуазної держави - не говорили. Досвітній, зокрема, під час таких розмов узагалі ставив питання по-своєму, своєрідно. Він уважав, що в усьому взагалі винне селянство - власницький виплодок і корінь усіх бід, і просто заявляв: якби в мене була влада, я б спалив усі села, а селян - розстріляв. З іншого боку, він вважав, принаймні казав, що причина такого становища полягає в тому, що в нас в апараті немає чесних людей, самі тільки спекулянти, яких теж треба перестріляти. Через питання про селян у мене якось на вечірці сталася з ним сутичка. Я був, звісно, проти такої ідеї, а його підтримав Хвильовий".
ПЕРЕВОД:
"…речь шла о том, что национальную культуру на Украине забивает русская, что партийное руководство под воздействием борьбы против ВАПЛИТЕ фактически закрывает двери для развития украинской пролетарской литературы, поддерживая откровенно бездарных писателей, что то, о чем можно писать в Москве, на Украине берется под обстрел как идеологически невыдержанное, что «старым» русским писателям и вообще интеллигенции в Москве доверяют, они могут работать, а на Украине украинские находятся под прессом, их в чем-то подозревают, что таких писателей, как Хвылевой, Кулиш, в Москве бы ценили, а на Украине бьют, что вообще невозможно работать (как будто и сейчас не приходится украинским представителям культуры с Украины ехать в Москву чтобы пробиться, и кто как не "свои" в Киеве "рубили руки когда в Москве стригли ногти"). Это было, так сказать, общее мнение членов ВАПЛИТЕ - как партийных, так и беспартийных. Общие политические вопросы и обобщения на совещаниях при участии беспартийных не затрагивались. А с другими партийцами, конечно, таких разговоров, как с Хвылевым, я не имел. Но и из Кулишем, и с Досвитним, и с Епиком мои разговоры об общем положении были пессимистическими. О военном наступлении на Запад, как о возможном выходе из тупика НЭПа, говорили, но о возможном участии в контрреволюционной борьбе за создание украинского буржуазного государства - не говорили. Досвитний, в частности, во время таких разговоров вообще ставил вопрос по-своему, своеобразно. Он считал, что во всем вообще виновато крестьянство - собственническое отродье и корень всех бед, и просто заявлял: если бы у меня была власть, я бы сжег все села, а крестьян - расстрелял. С другой стороны, он считал, по крайней мере говорил, что причина такого положения заключается в том, что у нас в аппарате нет честных людей, одни только спекулянты, которых тоже нужно перестрелять. Через вопрос о крестьянах у меня как-то на вечеринке произошло с ним столкновение. Я был, конечно, против подобной идеи, а его поддержал Хвылевой".