Розмова товаришки Ірини з товаришем Леніним
Нашла у себя в арихивах давнее, но, тем не менее, все так же осторое и актуально стихотворение поэта-сатирика Яна Таксюра:
«…Степан Бандера! Одного разу в мене було враження, що я сиджу в нього на колінах, і він мене гойдає»
***
«…Начебто була я членом КПРС. Кажу вам, плебеї і лакеї, московські прихвосні, регіональні найманці! НІ! Тим за кого ви намагаєтеся мене видавати, ніколи не була»
(з фантазій відомого українського парламентарія)
Вечір надходить, втомилася Неня,
Рідна земля засина, мов дитя,
Двоє під ковдрою - Іра та Ленін
(Фотка маленька колишнього вождя).
Іра ліхтариком світить у темряві,
Вусики рідні, борідка руда,
Ленін примружено дивиться, геній,
Слуха, як жінка йому доклада:
- Любий Ілліч, якби тільки ви знали,
Як же набрид мені той «Свербибок»!
Як же я хочу розрить у підвалі
Мій червоненький партійний квиток,
Знову на з’їзді стрічать піонерію,
Знову співати про КПРС…
Тільки не можу, бо маю в Бандері я
Чисто практический свой интерес.
І хай плебеї там пишуть - не чесна я,
Зрадила вас, ідеали Кремля.
Просто змінились партійні інвестори,
В тому суть часу, все інше - «ля-ля».
Ви, як раніше, для мене єдиний,
Бачила вчора я вас у ві сні,
Як ви гойдали мене на колінах!
Як було гарно, солодко мені…
Милий, коханий товаришу Ленін,
Ну, роздобудьте ви трохи бабла!
Прапор червоний піднімем над Ненею,
Я б вам як Крупська, як мати була.
Про комунізм я б усюди всім парила,
Вашим ідеям навчала дітей,
Потім мій бюст на Майдані ушкварили б,
Потім лягла би до вас в мавзолей…
Мрії мої знаєш ти, Володимире,
І оця ковдра, можливо, хіба.
Зранку піду, тіпа, із побратимами
Всюди горлати, волати: «Ганьба!»,
Знов зображати народне піднесення,
Знову брехать, що Європа чека…
Слава героям! Пробач, мій ріднесенький,
Леніну слава і слава ЧК!
«…Степан Бандера! Одного разу в мене було враження, що я сиджу в нього на колінах, і він мене гойдає»
***
«…Начебто була я членом КПРС. Кажу вам, плебеї і лакеї, московські прихвосні, регіональні найманці! НІ! Тим за кого ви намагаєтеся мене видавати, ніколи не була»
(з фантазій відомого українського парламентарія)
Вечір надходить, втомилася Неня,
Рідна земля засина, мов дитя,
Двоє під ковдрою - Іра та Ленін
(Фотка маленька колишнього вождя).
Іра ліхтариком світить у темряві,
Вусики рідні, борідка руда,
Ленін примружено дивиться, геній,
Слуха, як жінка йому доклада:
- Любий Ілліч, якби тільки ви знали,
Як же набрид мені той «Свербибок»!
Як же я хочу розрить у підвалі
Мій червоненький партійний квиток,
Знову на з’їзді стрічать піонерію,
Знову співати про КПРС…
Тільки не можу, бо маю в Бандері я
Чисто практический свой интерес.
І хай плебеї там пишуть - не чесна я,
Зрадила вас, ідеали Кремля.
Просто змінились партійні інвестори,
В тому суть часу, все інше - «ля-ля».
Ви, як раніше, для мене єдиний,
Бачила вчора я вас у ві сні,
Як ви гойдали мене на колінах!
Як було гарно, солодко мені…
Милий, коханий товаришу Ленін,
Ну, роздобудьте ви трохи бабла!
Прапор червоний піднімем над Ненею,
Я б вам як Крупська, як мати була.
Про комунізм я б усюди всім парила,
Вашим ідеям навчала дітей,
Потім мій бюст на Майдані ушкварили б,
Потім лягла би до вас в мавзолей…
Мрії мої знаєш ти, Володимире,
І оця ковдра, можливо, хіба.
Зранку піду, тіпа, із побратимами
Всюди горлати, волати: «Ганьба!»,
Знов зображати народне піднесення,
Знову брехать, що Європа чека…
Слава героям! Пробач, мій ріднесенький,
Леніну слава і слава ЧК!