Украинцам чтобы стать европейцами украинские националисты предлагали убить в себе человека
Последнее десятилетие вместо классиков украинской и украинской советской литературы нашей молодежи активно навязывали в качестве вершины литературного гения всякие драчи и яворивские, сами уже давно неспособные написать что-либо путное, коллаборационистских писак, обсуживавших во время Великой Отечественной войны оккупантов. Одним из таких явялетя Евген Маланюк. Пришел в составе походных групп ОУН в обозе нацистов, работал в оккупационных газетах. Немцы его прихватили с собой, когда драпали с Украины. Сейчас его пытаются нацики ввести в патеон одного из самых выдающихся украинских поэтов столетия.Вот один из образчиков его творчества:
Посланіє
Залізний Рим - відісторичне
Невичерпальне джерело,
Де мідь латини славить Вічність
Над хвилями щоденних злоб,
Де історична електричність,
Акумульована в віках -
Працює крізь віки на вічність
І ні на мить не заника.
Де в ляццароні спить патрицій,
В пролетарі - аристократ -
Там народився муж із криці,
Старого віку Герострат.
Даруйте примітивність ліній,
В яких накреслюю цей лик -
Там лають словом "Муссоліні",
Це ж твір нового покоління
І як майбутнє він велик.
Це - чоловік! Затерте слово.
Устами Горькаво й Толстого,
Що в смороді російських сект
Повзло заслинено-знайомо,
Але збагніть звучання: homo
А не "расейський чєлавєк".
Це не "Христосік" в смрадній секті -
Комуністичний епілептік,
Не "кающійся дварянін" -
Це нації міцної син.
Це навіть не Петро - папуга,
Що ставши на північний лід,
Татарською петлею туго
Затиснув Європейський Схід
І кров'ю націй Бога й плуга
Позначив свій поганський слід.
Ні. Це вогненна марсельєза
Плебеям духа і рабам -
Це Риму сонценосний Цезар,
За царство Бога боротьба!
Живім же в радісній відраді:
Наш край повстане і зросте,
Бо Риму історичний радій
Сягає і на скитський степ!
1925-26 рр.
Прозріння
Всі вироки, здається, проказав
Рвучким і ярим віршем… А Росія
Ще догнива, як здохлий бронтозавр,
І труп - горою - мертво бовваніє.
О люте стерво! Твій посмертний дух
Ще мстить - смердячий, безнадійний Лазар, -
Але намарне: навіть гній потух,
І тільки низом стелеться зараза.
Даремно радиться синедріон
Крикливиць та шаманів євразійських -
Бо ні хороби віку, ні Сіон
Не воскрешать. Бо сонценосним військом
Епоха йде молитви і огня,
Земля напнулась готикою росту
Й, де нині - бруд, де - парші і короста,
Дзвенітиме прозора радість дня.
Крізь гноїща, крізь цвинтарі руїн
Буятиме нестримний рух природи,
І, замість цих калічних україн,
Рослинами зростатимуть народи.
Ще прогримить останній судний грім
Над просторами неладу і зради
І виросте залізним дубом Рим
З міцного лона Скитської Еллади.
* * *
Ви забули нащадки Монгола
Половецький посвист степів?
Ще летітеме мертво і голо
Над Москвою наш буряний спів.
Ще повстане, воскресне із мертвих
Великий Князь Дніпра!
Не поможуть запізнені жертви:
Ми не братимемо у бран.
Ми на стерво гнилої імперії,
На трупарні кривавих кремлів -
Підіймемо розгойдані прерії
Степової землі.
Гострим вітром назавжди ми виріжем
І зрівняєм московські горби,
Хай дихне лиш пожежею тирси
І покотить грім боротьби.
Напомню, что именно Евген Маланюк предлагал украинцам убить с себе Гоголя как символ "малороссийства" и писал чеканные строки:
"В жорстоку, хижу ніч життя,
В оцю страшну, страсну годину, -
Здуши гадюку почуття,
Забий, забий в собі людину!"