Стамбул. Початок. Планування та добирання
Недавно відвідали з дружиною Стамбул. Багато вражень. Ніби й не дуже потрібно писати туристичний звіт про настільки популярне місце. Але хочеться поділитись спогадами та настроєм від турецького міста.
Задумка поїздки виникла у дружини ще пару місяців тому, я її підтримав. Оля вже двічі відвідувала Стамбул і дуже хотіла мені його показати.
Подивились квитки на сайтах авіакомпаній - зі Львова туди літають Турецькі авіалінії та Пегасус. Останні пропонували майже удвічі нижчу ціну, щось біля 75 доларів в один бік. Єдиний мінус такої економії - аеропорт Сабіха Гекчен, що знаходиться далі, ніж аеропорт Ататюрк. Але прочитавши, як добиратись з Сабіхи до центру Стамбула, я зрозумів, що це не проблема. Тому зареєструвався на сайті Pegasus і замовив авіаквитки.
Маленька підказка по придбанню авіаквитків - краще користуватись англійською версією сайту в ІЕ, не забути зняти галочку про підтвердження через смс (здається, 1.75 євро за повідомлення). Ну, і оплатити українською карткою не завжди вдається з першого разу. Кілька днів промучився з приватівською кредиткою, за той час квитки подорожчали на 4 долари. Але то таке…
Ще раз скажу, що інформації про Стамбул для туристів на російській та українській мовах - море (на англійській - взагалі океан). Наприклад, про варіанти добирання дуже доступно та просто написано у Ольги Тревел, і взагалі на сайті у цієї дівчини є багато корисних підказок про Стамбул.
Житло вибирала дружина. Знайшла декілька «бюджетних» готелів на букінгу, почитала відгуки гостей та вирішила забронювати номер у готелі Istanbul Sydney. Ціна 40 євро за добу, оцінка 7.2 і багато позитивних коментарів, недалеко від центральної частини міста - цілком пристойна пропозиція. Щоб далі не вертатись до теми готелю, напишу, що він цілком виправдав наші очікування - маленький, але цілком комфортний номер, дуже привітний персонал, сніданки на терасі, зручне розташування. Лише знайти його було важко у перший вечір, але це скоріше наша вина, ніж проблема закладу.
Отже, дорога. В 9 ранку сіли на автобус «Коломия - Львів», 3.5 години позору (а також розбитих доріг, неприємних запахів та шуму земляків-заробітчан) - і ми на Стрийській автостанції. Там сіли у маршрутку (водій якої забув сказати нам, де вийти для пересадки на аеропорт, добре, що самі зорієнтувались), потім пара зупинок на тролейбусі - і ось ми біля нового терміналу Львівського аеропорту.
У нас якось прийнято критикувати своє та хвалити чуже. Так, критикувати можна багато, але львівський аеропорт після Євро-2012 хочеться лише хвалити. Сучасна та зручна будівля, величезна парковка, привітний та професійний персонал, заклади харчування, магазини. Митники посміхаються і бажають щасливої дороги. А коли я фотографував літаки через вікно, то дівчина-прикордонник не сварилась, а просто ввічливо попросила сховати камеру.
Наш рейс затримався на півгодини. Летіли на Боінгу-737-800, майже повний салон.
Подивився зверху на рідний Івано-Франківськ, на жаль, через малий кут не вдалось сфотографувати місто з ілюмінатора. Фотографував лише передмістя Львова та Босфор біля Стамбулу. А також гарні хмари на висоті.
А через 1.5 години ми вже приземлились у Туреччині. Аеропорт вразив своїм розміром (причому близько 70% літаків - Пегасус), а на виході з літака дихання перехопило від жаркого вологого повітря. Це нам ще пощастило, що прилетіли ввечері і не попали на +40С.
Поки пройшли кордон, сонце по-південному стрімко сіло. Після посадки дуже заклало вухо, у аеропорту було багато людей з різних кутків світу, найбільше вразили замотані азіатки в халатах, які кричали і матюкались чистою російською на весь зал. Півгодини чекали на автобус Havatas (через вечірній приліт довелось їхати через площу Таксим, а не на кораблі з Кадикьой). Година їзди на залитому електричним світлом автобані, «тянучка» на декілька смуг, швидкість автобуса понад 100 км/год… Як це все незвично після спокійного та провінційного Івано-Франківська. Потім - стамбульське метро, де привітний молодий турок, побачивши туристів, люб’язно підказав як користуватись автоматом для жетонів і куди пройти на поїзд.
Станція Єнікапи, квест під грозою в районі Кумкапи, негативні емоції від невдалого пошуку готелю, забиті торговцями тротуари вузьких вулиць… Нарешті знайшли свій Sydney Hotel, радість, втома, душ і сон без задніх ніг (навіть звуки з мінаретів не могли його перебити).
Ось такий важкий і цікавий вийшов день приїзду. Важка і розбита дорога І-Ф - Львів, цікаве очікування в аеропорту і не менш цікавий для мене переліт, швидке і емоційно виснажливе пересування по мегаполісу.
Задумка поїздки виникла у дружини ще пару місяців тому, я її підтримав. Оля вже двічі відвідувала Стамбул і дуже хотіла мені його показати.
Подивились квитки на сайтах авіакомпаній - зі Львова туди літають Турецькі авіалінії та Пегасус. Останні пропонували майже удвічі нижчу ціну, щось біля 75 доларів в один бік. Єдиний мінус такої економії - аеропорт Сабіха Гекчен, що знаходиться далі, ніж аеропорт Ататюрк. Але прочитавши, як добиратись з Сабіхи до центру Стамбула, я зрозумів, що це не проблема. Тому зареєструвався на сайті Pegasus і замовив авіаквитки.
Маленька підказка по придбанню авіаквитків - краще користуватись англійською версією сайту в ІЕ, не забути зняти галочку про підтвердження через смс (здається, 1.75 євро за повідомлення). Ну, і оплатити українською карткою не завжди вдається з першого разу. Кілька днів промучився з приватівською кредиткою, за той час квитки подорожчали на 4 долари. Але то таке…
Ще раз скажу, що інформації про Стамбул для туристів на російській та українській мовах - море (на англійській - взагалі океан). Наприклад, про варіанти добирання дуже доступно та просто написано у Ольги Тревел, і взагалі на сайті у цієї дівчини є багато корисних підказок про Стамбул.
Житло вибирала дружина. Знайшла декілька «бюджетних» готелів на букінгу, почитала відгуки гостей та вирішила забронювати номер у готелі Istanbul Sydney. Ціна 40 євро за добу, оцінка 7.2 і багато позитивних коментарів, недалеко від центральної частини міста - цілком пристойна пропозиція. Щоб далі не вертатись до теми готелю, напишу, що він цілком виправдав наші очікування - маленький, але цілком комфортний номер, дуже привітний персонал, сніданки на терасі, зручне розташування. Лише знайти його було важко у перший вечір, але це скоріше наша вина, ніж проблема закладу.
Отже, дорога. В 9 ранку сіли на автобус «Коломия - Львів», 3.5 години позору (а також розбитих доріг, неприємних запахів та шуму земляків-заробітчан) - і ми на Стрийській автостанції. Там сіли у маршрутку (водій якої забув сказати нам, де вийти для пересадки на аеропорт, добре, що самі зорієнтувались), потім пара зупинок на тролейбусі - і ось ми біля нового терміналу Львівського аеропорту.
У нас якось прийнято критикувати своє та хвалити чуже. Так, критикувати можна багато, але львівський аеропорт після Євро-2012 хочеться лише хвалити. Сучасна та зручна будівля, величезна парковка, привітний та професійний персонал, заклади харчування, магазини. Митники посміхаються і бажають щасливої дороги. А коли я фотографував літаки через вікно, то дівчина-прикордонник не сварилась, а просто ввічливо попросила сховати камеру.
Наш рейс затримався на півгодини. Летіли на Боінгу-737-800, майже повний салон.
Подивився зверху на рідний Івано-Франківськ, на жаль, через малий кут не вдалось сфотографувати місто з ілюмінатора. Фотографував лише передмістя Львова та Босфор біля Стамбулу. А також гарні хмари на висоті.
А через 1.5 години ми вже приземлились у Туреччині. Аеропорт вразив своїм розміром (причому близько 70% літаків - Пегасус), а на виході з літака дихання перехопило від жаркого вологого повітря. Це нам ще пощастило, що прилетіли ввечері і не попали на +40С.
Поки пройшли кордон, сонце по-південному стрімко сіло. Після посадки дуже заклало вухо, у аеропорту було багато людей з різних кутків світу, найбільше вразили замотані азіатки в халатах, які кричали і матюкались чистою російською на весь зал. Півгодини чекали на автобус Havatas (через вечірній приліт довелось їхати через площу Таксим, а не на кораблі з Кадикьой). Година їзди на залитому електричним світлом автобані, «тянучка» на декілька смуг, швидкість автобуса понад 100 км/год… Як це все незвично після спокійного та провінційного Івано-Франківська. Потім - стамбульське метро, де привітний молодий турок, побачивши туристів, люб’язно підказав як користуватись автоматом для жетонів і куди пройти на поїзд.
Станція Єнікапи, квест під грозою в районі Кумкапи, негативні емоції від невдалого пошуку готелю, забиті торговцями тротуари вузьких вулиць… Нарешті знайшли свій Sydney Hotel, радість, втома, душ і сон без задніх ніг (навіть звуки з мінаретів не могли його перебити).
Ось такий важкий і цікавий вийшов день приїзду. Важка і розбита дорога І-Ф - Львів, цікаве очікування в аеропорту і не менш цікавий для мене переліт, швидке і емоційно виснажливе пересування по мегаполісу.