Вело-відпочинок біля міста. 18 травня 2014 р.
Запланували з дружиною провести цей вихідний день на колесах - з’їздити до Дністра. До нас приєднались друзі. Після обіду зустрілись на набережній і покрутили в бік Вовчинців.
Погода була «велосипедною» - не жарко (+20С), майже без вітру. Трохи лякала темна хмара над містом, але бажання покататись було сильніше за страх змокнути. В результаті ця хмара так і простояла над Франківськом всю другу половину дня, а ми тим часом майже об’їхали місто навколо.
Як часто буває у нашому місті, на кожному кроці можна зустріти знайомих та друзів. Так вийшло і сьогодні. У парку перетнулись з групою велосипедистів, які їхали на водозабір - перекинувся на ходу парою слів з Романом Шуткою та Вовою Семко. На набережній зустріли братів Сорок, які вертались із тренування. А на Вовчинецькому підйомі спочатку побачили Славіка Томачинського, а потім Романа Мельника, колегу Зоріка (та й мого теж, напевне, просто на різних поверхах працюємо). Ось такий день велозустрічей.
На Вовчинецькому кам’яному підйомі приємно здивувала Оля. До вагітності вона його ледве виходила пішки, а тепер так покращила фізичну форму, що спокійно виїхала в сідлі. Та й узагалі кататись з нею стає все цікавіше і все важче (фізично). Раніше на підйомах я її чекав, а тепер навпаки.
Потім їхали мальовничою і розбитою дорогою через Колодіївку. Перед селом я з’їхав на стежку через поле рапсу. Гарно, цікаво, але трохи зносило на болоті на цьому спуску. Треба якось проїхатись по такій мальовничій стежці, записавши відео.
Взагалі пошкодував, що не взяв більший фотоапарат, «мельничка» не передає цю красу - жовті поля рапсу, синє небо і гарні хмари на ньому.
Вирішили не їхати на Дністер, а повернути направо у «Шершень». На жаль, лишились без чебуреків. Було багато людей, і нам сказали, що чекати на чебуреки доведеться до години. тому взяли лише каву. Поки її пили (десь півгодини), відвідувачам, що приїхали після нас, принесли чебуреки. Ех, знали б ми, що це так швидко буде - можна було би й собі замовляти. А так довелось їхати далі голодними.
Виїхавши сільськими вуличками на дамбу в Угорниках, трохи засмутились - раніше там була дуже прикольна стежка, а тепер такого понакопали, що довелось їхати по верху по кривих плитах.
Доїхавши до залізничного мосту, перейшли на протилежний бік. Там по дамбі піднялись до Опришівців. Дуже зраділи, бо, вертаючись у місто з цього боку, не любимо їхати по розбитій та пильній вулиці Ребета. А так можна виїхати через Опришівці на вулицю Коновальця і більш-менш нормально дістатись додому.
Попрощались з Зоріком та Надею і покрутили далі.
Вже у Крихівцях вирішили заїхати у Калинову Слободу. Але нас туди не пустили. Точніше, сказали, що можна заходити на територію, гуляти і дивитись, але ровери треба лишити біля вхідних воріт. Я був у велотуфлях на жорсткій підошві, гуляти в них не дуже зручно, тому вирішили заїхати іншим разом. Охоронець був ввічливий, без «синдрому вахтеру», тому заборона нам зовсім не зіпсувала настрій.
Проїхались сільськими вуличками, подивились на велику церкву у Крихівцях і прибули до Оліних батьків.
Продуктивно так покатались. Невеликий кілометраж, зате побачили цікаві місця і нові для нас маршрути біля міста.
Ліза за нами не дуже і скучила, цілий день ганяла діда й бабу. Повечеряли у них на вулиці смаженою на вогні рибою, після заходу сонця попили чаю з Оліним новим тортом (ням-ням).
Завдяки ІТ-конференції, сімейному спілкуванню, прогулянкам і велосипедам ці вихідні пройшли дуже насичено й цікаво. Частіше би так. Зарядились силами, а я вже скучив за роботою.
Погода була «велосипедною» - не жарко (+20С), майже без вітру. Трохи лякала темна хмара над містом, але бажання покататись було сильніше за страх змокнути. В результаті ця хмара так і простояла над Франківськом всю другу половину дня, а ми тим часом майже об’їхали місто навколо.
Як часто буває у нашому місті, на кожному кроці можна зустріти знайомих та друзів. Так вийшло і сьогодні. У парку перетнулись з групою велосипедистів, які їхали на водозабір - перекинувся на ходу парою слів з Романом Шуткою та Вовою Семко. На набережній зустріли братів Сорок, які вертались із тренування. А на Вовчинецькому підйомі спочатку побачили Славіка Томачинського, а потім Романа Мельника, колегу Зоріка (та й мого теж, напевне, просто на різних поверхах працюємо). Ось такий день велозустрічей.
На Вовчинецькому кам’яному підйомі приємно здивувала Оля. До вагітності вона його ледве виходила пішки, а тепер так покращила фізичну форму, що спокійно виїхала в сідлі. Та й узагалі кататись з нею стає все цікавіше і все важче (фізично). Раніше на підйомах я її чекав, а тепер навпаки.
Потім їхали мальовничою і розбитою дорогою через Колодіївку. Перед селом я з’їхав на стежку через поле рапсу. Гарно, цікаво, але трохи зносило на болоті на цьому спуску. Треба якось проїхатись по такій мальовничій стежці, записавши відео.
Взагалі пошкодував, що не взяв більший фотоапарат, «мельничка» не передає цю красу - жовті поля рапсу, синє небо і гарні хмари на ньому.
Вирішили не їхати на Дністер, а повернути направо у «Шершень». На жаль, лишились без чебуреків. Було багато людей, і нам сказали, що чекати на чебуреки доведеться до години. тому взяли лише каву. Поки її пили (десь півгодини), відвідувачам, що приїхали після нас, принесли чебуреки. Ех, знали б ми, що це так швидко буде - можна було би й собі замовляти. А так довелось їхати далі голодними.
Виїхавши сільськими вуличками на дамбу в Угорниках, трохи засмутились - раніше там була дуже прикольна стежка, а тепер такого понакопали, що довелось їхати по верху по кривих плитах.
Доїхавши до залізничного мосту, перейшли на протилежний бік. Там по дамбі піднялись до Опришівців. Дуже зраділи, бо, вертаючись у місто з цього боку, не любимо їхати по розбитій та пильній вулиці Ребета. А так можна виїхати через Опришівці на вулицю Коновальця і більш-менш нормально дістатись додому.
Попрощались з Зоріком та Надею і покрутили далі.
Вже у Крихівцях вирішили заїхати у Калинову Слободу. Але нас туди не пустили. Точніше, сказали, що можна заходити на територію, гуляти і дивитись, але ровери треба лишити біля вхідних воріт. Я був у велотуфлях на жорсткій підошві, гуляти в них не дуже зручно, тому вирішили заїхати іншим разом. Охоронець був ввічливий, без «синдрому вахтеру», тому заборона нам зовсім не зіпсувала настрій.
Проїхались сільськими вуличками, подивились на велику церкву у Крихівцях і прибули до Оліних батьків.
Продуктивно так покатались. Невеликий кілометраж, зате побачили цікаві місця і нові для нас маршрути біля міста.
Ліза за нами не дуже і скучила, цілий день ганяла діда й бабу. Повечеряли у них на вулиці смаженою на вогні рибою, після заходу сонця попили чаю з Оліним новим тортом (ням-ням).
Завдяки ІТ-конференції, сімейному спілкуванню, прогулянкам і велосипедам ці вихідні пройшли дуже насичено й цікаво. Частіше би так. Зарядились силами, а я вже скучив за роботою.