На роботі горить, на весіллі гуляє
Так важко повертатися до буденного життя після веселого свята! У «Тартака» є пісня «Мій народ», в якій про чоловіка говориться: на роботі горить, на весіллі гуляє. А я так буває порину у те весілля, що потім ох як тяжко братися до роботи. Добре тим, хто може швидко перемикатися з одного на інше, а ще братися до справи гуляння чи-то роботи з однаковим завзяттям і запалом. Будемо вчитися цьому.
Закінчилася у неділю «Країна Мрій». Добре там було. Находився у вишиванці (люблю це діло), прикупив нарешті довгого червоно-чорного пояса, а ще дримбу (мрія моя збулася!) Від тієї дримби тепер зуби передні мало не випадають, але ж які мелодії я видаю! ;))))) Принаймні моїй бабці дуже подобається «Ода до радості», яку я намагаюся відтворити,- сміється як мале дитя (а їй же 8-го липня вже 4 рочки виповнилося, і ще сімдесят).
Наслухався кобзарів, молдаван (з латишами не склалося), кримських татар (коли татари сказали, що турки - то їм найрідніший і найближчий народ, я задумався - не хочу віддавати Крим ні росіянам, ні туркам, хоч вони і рідні кримчакам). Дуже мені подобається середньовічна білоруська музика, яку представляв гурт «Testamentum Terrae».
А натанцювався ж як! Давно такого не було. Це я перед тим як танці утнути, влізь було в козацькі забави від Спасу - стіна на стіну - так один якийсь із суперників мені пальця подер. Таке, подряпина, але через неї тепер ні на сопілці, ні на гітарі не граю, тільки дримблю багато, поки загоїться. :) Тож трошки розпалився, що й казати. А «Гуляйгород» ну гопака грати, ну я й пішов як умів. Потім «Хорея козацька» танців середньовічних вчила.
Купив же я диска тоді «Земля козаків», якого «Гуляйгород» з «Хореєю козацькою» разом робили - уже два дні слухаю не наслухаюсь. А ще мені сподобався виступ Гурту Музею Івана Гончара (того музею, що на вулиці ім. Івана Мазепи розташований). Може, я не в той вік народився?..
«Пийте, хлоп’ята, попийте» (із альбому «Земля козаків»)
Жалкую тільки, що якось самому-самотою мріяти довелося - друзі-товариші роз’їхались кудись; що пані Сміяну так і не пощастило почути (під який я тільки кущик не заглядав); і що не знайшов підходящого солом’яного капелюха, а так хотілося. А на страшну зливу, що змела все (навіть продавців квитків та охоронців на вході) і намочила мікрофона на головній сцені, я не зважав, бо я мав надійний захист, а також завдяки цій зливі я додумався нарешті походити по теплому мокрому асфальту чи по травичці босоніж - так приємно було. :) Крім того, злива не вертала назад, коли я дивився справжнє українське кіно і мультики на «Ночі кіно» за Музеєм Івана Гончара (ну, ви ж знаєте на якій це вулиці). Щоправда не все мені вдалося подивитися, хоч і хотілося. Довелося бігти на метро, доки ще була така можливість - ледве встиг: щойно у двері метро проскочив відомий кобзар, бард і психіатр Едуард Драч, охоронець метро зачинив за ним двері, - за його спиною, але перед моїм носом… довелося прориватися через інші двері - успішно. Тож ночував я все ж удома. :)
Фотографій не буде, бо фотоапарат зламався.
Ага, і ще Музей Івана Гончара стоїть на вулиці МАЗЕПИ (запам’ятайте це), що я засвідчив особисто 10-го липня, простоявши годину у живому ланцюзі (він простягнувся на кілометр від площі Слави до Музею Івана Гончара так точно) з табличкою в руках: «Вулиця імені Івана МАЗЕПИ».
Закінчилася у неділю «Країна Мрій». Добре там було. Находився у вишиванці (люблю це діло), прикупив нарешті довгого червоно-чорного пояса, а ще дримбу (мрія моя збулася!) Від тієї дримби тепер зуби передні мало не випадають, але ж які мелодії я видаю! ;))))) Принаймні моїй бабці дуже подобається «Ода до радості», яку я намагаюся відтворити,- сміється як мале дитя (а їй же 8-го липня вже 4 рочки виповнилося, і ще сімдесят).
Наслухався кобзарів, молдаван (з латишами не склалося), кримських татар (коли татари сказали, що турки - то їм найрідніший і найближчий народ, я задумався - не хочу віддавати Крим ні росіянам, ні туркам, хоч вони і рідні кримчакам). Дуже мені подобається середньовічна білоруська музика, яку представляв гурт «Testamentum Terrae».
А натанцювався ж як! Давно такого не було. Це я перед тим як танці утнути, влізь було в козацькі забави від Спасу - стіна на стіну - так один якийсь із суперників мені пальця подер. Таке, подряпина, але через неї тепер ні на сопілці, ні на гітарі не граю, тільки дримблю багато, поки загоїться. :) Тож трошки розпалився, що й казати. А «Гуляйгород» ну гопака грати, ну я й пішов як умів. Потім «Хорея козацька» танців середньовічних вчила.
Купив же я диска тоді «Земля козаків», якого «Гуляйгород» з «Хореєю козацькою» разом робили - уже два дні слухаю не наслухаюсь. А ще мені сподобався виступ Гурту Музею Івана Гончара (того музею, що на вулиці ім. Івана Мазепи розташований). Може, я не в той вік народився?..
«Пийте, хлоп’ята, попийте» (із альбому «Земля козаків»)
Жалкую тільки, що якось самому-самотою мріяти довелося - друзі-товариші роз’їхались кудись; що пані Сміяну так і не пощастило почути (під який я тільки кущик не заглядав); і що не знайшов підходящого солом’яного капелюха, а так хотілося. А на страшну зливу, що змела все (навіть продавців квитків та охоронців на вході) і намочила мікрофона на головній сцені, я не зважав, бо я мав надійний захист, а також завдяки цій зливі я додумався нарешті походити по теплому мокрому асфальту чи по травичці босоніж - так приємно було. :) Крім того, злива не вертала назад, коли я дивився справжнє українське кіно і мультики на «Ночі кіно» за Музеєм Івана Гончара (ну, ви ж знаєте на якій це вулиці). Щоправда не все мені вдалося подивитися, хоч і хотілося. Довелося бігти на метро, доки ще була така можливість - ледве встиг: щойно у двері метро проскочив відомий кобзар, бард і психіатр Едуард Драч, охоронець метро зачинив за ним двері, - за його спиною, але перед моїм носом… довелося прориватися через інші двері - успішно. Тож ночував я все ж удома. :)
Фотографій не буде, бо фотоапарат зламався.
Ага, і ще Музей Івана Гончара стоїть на вулиці МАЗЕПИ (запам’ятайте це), що я засвідчив особисто 10-го липня, простоявши годину у живому ланцюзі (він простягнувся на кілометр від площі Слави до Музею Івана Гончара так точно) з табличкою в руках: «Вулиця імені Івана МАЗЕПИ».