Говерла не Говерла, а на Чорногору я таки здерся!
Усе якось не випадало мені добре відпочити, а тут червневі свята підходили; от я взяв ще п'ять днів відпустки і дістав 10 днів відпочинку. Лежати на дивані не збирався і ремонту у квартирі теж не починав, бо втомився шалено і мав зовсім змінити ситуацію, щоб якось перемкнутися, відсторонитися від буденності, розвіятися. Треба було кудись поїхати. Мій вибір упав на Карпати.
У Карпатах я відпочивав востаннє давно: колись було малим ще зі школою їздив. Хотілося повернутися у те місце, з якого маю гарні спогади. А ще я захопився спортивним туризмом і хотів досхочу находитися, застосувати на практиці свої книжні знання. Також мене цікавили люди - місцеві гуцули: їхня мова, праця, стосунки, поведінка, та й зовнішній вигляд. І найважливіша річ - чудові краєвиди і тиша.
Моя добра знайома працює інструктором в карпатському таборі туроператора "Ростра", що в селищі Бистрець, і багато розповідала про походи, карпатське життя, дітей, які приїжджають до них, і завжди показувала фотокартки. Я вже тоді був вирішив обов’язково там побувати. А тут ще так вийшло, що моя відпустка вписалася в рамки заїзду дитячого табору «Слідопитів». А чому б і ні? І попри те що я вже детально вивчив туристичну карту Івано-Франківщини і спочатку планував бути в «Рострі» лиш кілька днів, я поїхав тільки туди і не пожалкував. Це був чудовий відпочинок!
Від самого початку я хотів усі ці дні прожити в наметі, і хоч пропонували мені місце в будинку, відмовився і поставив намета за озером, біля річки Бистрець. Зранку було прохолодно (температура надворі була біля +12 градусів Цельсія) і каремат виявився затонким для цієї місцевості, зате не було комарів і я все одно був дуже задоволеним життям. :)
Першого ж дня ми пішли провідати пана Василя, що живе на горі біля табору. У нього в сінник уперіщила блискавиця, але, на щастя, пожежі не сталося.
Тут охочі пробували, як то косити руською косою, лезо якої становить від 115 см до 150 см завдовжки.
Іншого дня пан Василь дозволив нам покататися на своїй кобилці.
Оскільки табір спортивний, то не минуло і двох днів, як ми вирушили у 2-денний похід на гору Шпиці. Дорогою наїлися від пуза чорниці, ще й на обідній компот набрали.
Під вечір потрапили під дощ із градом. Я був щасливий, бо ж мав можливість перевірити своє спорядження у дії, і взагалі такого у місті не переживеш. Крім того, ми з дітьми навчилися ставити намета під дощем і правильно діяти у такій ситуації. А це досвід, скажу я вам!
Наступний ранок був сонячним, і ми вирушили далі.
Ось вони, Шпиці!
Того ж дня дісталися табору, де на дітей чекали різноманітні конкурси та змагання. Як-то "Богатирські ігри".
Вміння класти переправу і не падати нам знадобилося потім у житті.
Стрільба з лука.
Шахо-шашковий турнір, театральні виступи, конкурс з бодіарту.
Далі було скелелазіння та конкурс "Хто швидше розкладе багаття".
Але "вдома" все одно не сиділи. Мало не щодня кудись ходили. Чи то по бринзу до баби Явдохи, що живе на горі біля потічка Руського, чи до пана Куби, який має чудову хатину.
А ще полювали на карпатського крокодила, що мав би бути метр завдовжки і коричневого кольору. Він живе вище за течією біля Руського потічка, тому довелося часто той потічок переходити. Та ще й так, щоб не замочити ноги.
Ми були дуже спостережливими.
Дорогою бачили багато тритонів, жаб, головастиків, саламандру, купу різноманітних комашок, а ще равликів.
Крокодила ми таки знайшли, але він, видно, значно схуд. :)
Попри те, що із сухими ногами прийшли одиниці, скупатися у потічку ніхто не відмовився.
Крім чорниці, ми ще наїлися білих грибів, яких тут море.
У цьому таборі діти вчаться самостійності і, хоч під керівництвом інструкторів, а їсти готують самі. І це правильно! В мене було навіть ручку просили, щоб записати рецепти.
Мені здається, такий відпочинок дітям сподобався.
І мені теж. Чесно кажучи, я досі подумки там.
У Карпатах я відпочивав востаннє давно: колись було малим ще зі школою їздив. Хотілося повернутися у те місце, з якого маю гарні спогади. А ще я захопився спортивним туризмом і хотів досхочу находитися, застосувати на практиці свої книжні знання. Також мене цікавили люди - місцеві гуцули: їхня мова, праця, стосунки, поведінка, та й зовнішній вигляд. І найважливіша річ - чудові краєвиди і тиша.
Моя добра знайома працює інструктором в карпатському таборі туроператора "Ростра", що в селищі Бистрець, і багато розповідала про походи, карпатське життя, дітей, які приїжджають до них, і завжди показувала фотокартки. Я вже тоді був вирішив обов’язково там побувати. А тут ще так вийшло, що моя відпустка вписалася в рамки заїзду дитячого табору «Слідопитів». А чому б і ні? І попри те що я вже детально вивчив туристичну карту Івано-Франківщини і спочатку планував бути в «Рострі» лиш кілька днів, я поїхав тільки туди і не пожалкував. Це був чудовий відпочинок!
Від самого початку я хотів усі ці дні прожити в наметі, і хоч пропонували мені місце в будинку, відмовився і поставив намета за озером, біля річки Бистрець. Зранку було прохолодно (температура надворі була біля +12 градусів Цельсія) і каремат виявився затонким для цієї місцевості, зате не було комарів і я все одно був дуже задоволеним життям. :)
Першого ж дня ми пішли провідати пана Василя, що живе на горі біля табору. У нього в сінник уперіщила блискавиця, але, на щастя, пожежі не сталося.
Тут охочі пробували, як то косити руською косою, лезо якої становить від 115 см до 150 см завдовжки.
Іншого дня пан Василь дозволив нам покататися на своїй кобилці.
Оскільки табір спортивний, то не минуло і двох днів, як ми вирушили у 2-денний похід на гору Шпиці. Дорогою наїлися від пуза чорниці, ще й на обідній компот набрали.
Під вечір потрапили під дощ із градом. Я був щасливий, бо ж мав можливість перевірити своє спорядження у дії, і взагалі такого у місті не переживеш. Крім того, ми з дітьми навчилися ставити намета під дощем і правильно діяти у такій ситуації. А це досвід, скажу я вам!
Наступний ранок був сонячним, і ми вирушили далі.
Ось вони, Шпиці!
Того ж дня дісталися табору, де на дітей чекали різноманітні конкурси та змагання. Як-то "Богатирські ігри".
Вміння класти переправу і не падати нам знадобилося потім у житті.
Стрільба з лука.
Шахо-шашковий турнір, театральні виступи, конкурс з бодіарту.
Далі було скелелазіння та конкурс "Хто швидше розкладе багаття".
Але "вдома" все одно не сиділи. Мало не щодня кудись ходили. Чи то по бринзу до баби Явдохи, що живе на горі біля потічка Руського, чи до пана Куби, який має чудову хатину.
А ще полювали на карпатського крокодила, що мав би бути метр завдовжки і коричневого кольору. Він живе вище за течією біля Руського потічка, тому довелося часто той потічок переходити. Та ще й так, щоб не замочити ноги.
Ми були дуже спостережливими.
Дорогою бачили багато тритонів, жаб, головастиків, саламандру, купу різноманітних комашок, а ще равликів.
Крокодила ми таки знайшли, але він, видно, значно схуд. :)
Попри те, що із сухими ногами прийшли одиниці, скупатися у потічку ніхто не відмовився.
Крім чорниці, ми ще наїлися білих грибів, яких тут море.
У цьому таборі діти вчаться самостійності і, хоч під керівництвом інструкторів, а їсти готують самі. І це правильно! В мене було навіть ручку просили, щоб записати рецепти.
Мені здається, такий відпочинок дітям сподобався.
І мені теж. Чесно кажучи, я досі подумки там.