Прагнучи ідеалу, не забувайте жити ...
Прагнучи ідеалу, не забувайте жити ...© Лао-Цзи
Днями думав про те, що людина на шляху до досконалості має бути завжди світлою і веселою, інакше не досягнути бажаного.
Пригадую монахів або "ревних" вірян, що проявляються у поведінці дуже агресивно, фанатично, і разом з тим, зашорені такі, забиті, Вони думають, що витримують праведні муки, захищають віру і не піддаються спокусам, але не можуть скинути із себе якогось тягаря, що ці страждання породжує. Але ж скинувши той тягар, і зможеш стати чистішим, здобути радість і легкість. Не треба упиратися рогом. "Відступи на крок і перед тобою розкинуться безмежні простори", навіщо вперто лізти у глухий кут?
Думаю, прагнути порядку і досконалості і є життям. Але тільки тоді, коли це робиться з позитивними емоціями і легким серцем. Не терпіти даремно, стиснувши зуби, а шукати і відкинути той невідомий тягар з душі. "Стиснувши камінець у кулаку, камінь буде давити на руку, і руці буде боляче; розслабивши руку, камінь усе ще буде там, але болю не буде", навіщо напружуватися? Далі просто викинь той "камінець". Це і буде духовним удосконаленням.
Мені подобається порівняння, яке наводить Лі Хунчжи:
"Наприклад, перед тобою пляшка, наповнена брудом. Закрий корок, кинь пляшку в воду й вона одразу потоне. Тепер ти очищуєш пляшку від бруду, чим більше ти викинеш бруду, тим вище спливе пляшка. Коли ти викинеш все, вона повністю спливе вгору".
Як ви розумієте вислів Лао-Цзи?
Днями думав про те, що людина на шляху до досконалості має бути завжди світлою і веселою, інакше не досягнути бажаного.
Пригадую монахів або "ревних" вірян, що проявляються у поведінці дуже агресивно, фанатично, і разом з тим, зашорені такі, забиті, Вони думають, що витримують праведні муки, захищають віру і не піддаються спокусам, але не можуть скинути із себе якогось тягаря, що ці страждання породжує. Але ж скинувши той тягар, і зможеш стати чистішим, здобути радість і легкість. Не треба упиратися рогом. "Відступи на крок і перед тобою розкинуться безмежні простори", навіщо вперто лізти у глухий кут?
Думаю, прагнути порядку і досконалості і є життям. Але тільки тоді, коли це робиться з позитивними емоціями і легким серцем. Не терпіти даремно, стиснувши зуби, а шукати і відкинути той невідомий тягар з душі. "Стиснувши камінець у кулаку, камінь буде давити на руку, і руці буде боляче; розслабивши руку, камінь усе ще буде там, але болю не буде", навіщо напружуватися? Далі просто викинь той "камінець". Це і буде духовним удосконаленням.
Мені подобається порівняння, яке наводить Лі Хунчжи:
"Наприклад, перед тобою пляшка, наповнена брудом. Закрий корок, кинь пляшку в воду й вона одразу потоне. Тепер ти очищуєш пляшку від бруду, чим більше ти викинеш бруду, тим вище спливе пляшка. Коли ти викинеш все, вона повністю спливе вгору".
Як ви розумієте вислів Лао-Цзи?