Дуже мені хотілося набратися українського гумору. Я узагалі українськості свідомо сам дошукуюсь і насичуюся. Мені дуже подобається українська ноосфера. Зараз вона вже не така, як до двадцятого століття. Не така насичена. Так, де-не-де вгадуються колишні типажі, характери, риси абощо. А втім, мо', то тільки у Києві так?
Ну добре. Повернімося до гумору.
Посміятися я люблю. Люблю дивитися на обличчя, осяяні добрим гумором. Гумор може згладити гострі кути характеру людини або прикрої ситуації. Гумор згладжує, але все ж не притирає ті кути. Якщо люди хочуть жити разом довго, то їм усе ж не уникнути притирання, від якого летять жаринки, чути скрегіт і порох летить з обох сторін. А далі вже, коли пройдуть цей болісний процес, будуть більш-менш злагоджено крутитися, ще й допомагатимуть одне одному. А гумор може на час полегшити це притирання, змазати. Він добрий, щоб вийти з тимчасової ситуації з малими втратами, щоб триматися на відстані і не псувати стосунки. Таким чином, я давно вже не сварився, бо ж і близько я нікого не підпускаю, адже зітреш того кута, а потім і крутитися треба буде узгоджено з кимось. :)
Батько мій - побутовий егоїст. Тобто він здатен на широкі благодіяння, масштабні такі, але в побуті поводиться досить егоїстично і притиратися ні з ким не хоче; хоче, щоб до нього притиралися, а його кути лишалися. Але він ще той вигадник, і гумор йому не чужий. Я малим не дуже тягнувся до шкільної науки і вчитися читати не хотів. Важко то було. Тільки-но я навчився так-сяк складати літери до купи, як батько підсунув мені збірку анекдотів! :) Анекдот коротенький, і маєш нагороду на кінці - сміх. Потім були гуморески, а далі смішні оповідання і більші, але такі ж смішні, твори, наприклад "Вечорниці на хуторі біля Диканьки" Гоголя. Так і вивчилася дитина. :) Тепер же він поклав збірку анекдотів до вбиральні: як хто того не знає, то здається дивним, коли чоловік туди заходить і регоче хвилин п'ять, чи десять, а може і тридцять гиготіти. Ото кумедія! :)
Анекдоти там лежать справжні, українські. Мило читати і смішно, і українськості набираєшся. В одній із таких збірок у передньому слові прочитав, що не пісня несе через віки українську правду, бо ж у радянські часи чого тільки не співали, а саме анекдот, за якого куди тільки не саджали.
Іде якось суддя коридором і сміється аж заливається.
- Чого регочеш? - питають.
- Та щойно анекдота почув.
- Розкажи.
- Е ні, я щойно за нього людині 10 років дав.
Оце реготав я реготав, а щоб написати, так і не пам'ятаю. Анектод вивітрився - сам сміх лишився. :) Правду люди кажуть: не має значення, що і як сказав, але важливо, які емоції після себе лишив. Потім виберу, може, та опублікую. Ось, хіба, такий:
- Куме, позич свердло.
- Отаке? - питає кум після довгого копирсання у сараї.
- Отаке, отаке!
- Ото іди і купи.
- Ех, - почухав кум потилицю, - доведеться своїм свердлити.
Є ще, виявляється, псевдоукраїнський анекдот. Такі анекдоти розповідають росіяни українською мовою, але гумор там виникає з правил російської мови. Наприклад:
Прокидається чоловік вранці за святковим столом:
- Що сталося?
- Ти одружився.
- Одружився?! А як її звуть?
- Чи Марина, чи Поліна...
- Чіполіно?!?!
Або:
Після якоїсь там чарки:
- Їж, куме, їж.
- Якщо я їж, то ви, куме, свиня!
Третій вид анекдоту, що стосується українців, - це російський (або чийсь ще) анекдот про українців (росіяни часто-густо використовують кодове слово "хохол"). Можливо, є і необразливі анекдоти, але я чув лиш образливі і запам'ятовувати навіть не став. А цього я чув ще малим і був дуже вражений таким нахабством (попри те, що чув російською, пишу українською, але пряма мова в оригіналі звучала все ж українською):
Якось чукча збагнув, що в нього клепки у голові не вистачає, і пішов до лікаря. Лікар відкрив йому черепну коробку і побачив, що в того на мозку лиш одна звилина. Він подумав і зробив ще одну. Оклигав чукча після операції, підійшов до дзеркала і каже:
- О, який я гарний хлопець!
Наведений вище приклад - зразок злого сміху. Останній вид годиться для ображання. Тупого ображання. Такий "гумор" ще більше загострить кути. А втім, я не маю багато матеріалу, щоб однозначно стверджувати це.
Загалом сміх виникає, коли складається якась неординарна кумедна ситуація або виникає дотепне поєднання звичного. Часто основою сміху є людські вади. Гумор просто вказує на них, легко і ніжно. Сатира вже ковиряється в них і смикає, а раптом випаде. Сарказм безжалісно викорінює. У будь-якому разі добрий сміх спрямований на вдосконалення людини, просто різна інтенсивність дії. Сміх очищує, сміх знеболює. Слід уникати злого, отруйного сміху, але зловживати добрим теж не слід, бо він може діяти, як наркотик: здаватиметься, що все добре, але щоб справді виправити ситуацію, інколи потрібне пряме вольове серйозне втручання.
Смішного вам, друзі, але не на кутні. :)