історя Грачей
- Музикант.
Якось після чергової вечірки на колишній роботі, напхавши до рота пів-пачки орбіту, я зловила авто (певно, якесь дороге), але й тоді й зараз на „крутість” авто мені якось чхати. За кермом був ...”музикант”. Вишуканий дядечко, всю дорогу від Універу до Борщагівки слухав класику і гундів мені приблизно таке:
- Представляете, дзеевушка! Я стою на светофоре, слушаю прелюдию Бетховена (точно не згадаю, кого він називав, але приблизно так), Вы же слышите какая у меня акустика в салоне? И тут мне в окно влазит эта жирная рожа гаишника и говорит «классная у Вас Музычка, а на какой это волне?». Ну, Вы представляете?! Это быдло меня спрашивает! Да он Глюка от Шнитке не отличит, хам!
- Очч, харашо прдствляю! - пробурмотіла я.
Коли я дістала гроші «музикант» зробив «широкий жест» : «Ой, брать деньги в руки - это низко. Положите в бардачок, дам охраннику, пусть пива выпьет!»
- Пивка…, пивка это хорошо…- сказала я, гикнувши, й вийшла.
2. Музикант
Малому було погано зі шлунком і я купила пароварку. Це була осінь, починало дощити. І от я стою з мега-коробкою в руках і розумію що у маршрутку я просто не втиснуся. Якося ловлю машину, зупиняє старезний мерс. Веселий дядько, поставний розповідає мені про своє життя-буття. З”ясовується, що він керівник оркестру почесної варти президента, живе в „казьонці” - соромно перед друзями дітей. Довозить, лишає візитівку і відмовляється від грошей, бо я ж дитині, я ж бібліотекар.
3. Музикант
Запізнююся на роботу, ловлю авто. Зупиняє дядько в окулярах. Погоджується везти на Лук”янівку. Вмикає музику.... і всю дорогу я слухаю „вєсна ударит по віскам - ну, дасвіданья, корєша!”, на підступах до Зоологічної підбирає дівчину, яка просить підвезти до Оперного. Посміхається, замислюється на мить і міняє диск на... Вєрку Сєрдючку.