"Собака дворянської породи"
Не про собак. Про дітей і про можливість завалить до когось "на хату". Минулої суботи Васка (мій син, йому 11)вперше запросив додому друзів щоб погратись у різні ігри. Бо маємо їх купу понадарованих, але гратись утрьох в Твістер, чи у Скрабл чи у Актівіті не дуже або й зовсім нецікаво. То ми й запропонували, щоб він протягом шкільного тижня запросив. Було їх 4-го однокласників, хлопчаків. З 2-ї дня й десь до 7-ї вечора. І це був фан! Регіт не вщухав, іноді ми з чоловіком долучалися, але намагались більше залишити їх самих. А ми готували їм перекуси й смаколики. Малий аж пищав перед сном "який неймовірний, який чудовий був день!".
І мені згадалося, як важливо було у моєму дитинстві мати можливість завалити до когось на хату, коли зима чи осінь. Більшість батьків відмовляли натовпу з 5-10 різновікових дворових дітлахів-підлітків. А мої - ніколи. І ми завалювали й осідали чи то на кухні чи у першій кімнаті (хрущовка, з 2-х кімнат "паровозиком"). Спочатку дворова моя шарага (категорично заборонялось матюкатись, курити й пити алкоголь) - останнє виправилось коли половині присутніх стало ВЖЕ 16!- тоді на всіх купувалась пляшка салюте чи ізабели. Згодом - ліцейська. Купувалися за спільний кошт тортики, хлопці майстерно робили на всіх деруни. Звучала гітара, анекдоти, грали у ігри (мафія, крокодил, трік-трак). Це так важливо, коли є куди прийти. Знаю, що дехто заходив до моїх батьків "на чай", навіть коли я була десь світ за очі. І я за це безкінечно батькам вдячна. За їх повагу до моїх друзів і за справжнє піклування мною.
І мені згадалося, як важливо було у моєму дитинстві мати можливість завалити до когось на хату, коли зима чи осінь. Більшість батьків відмовляли натовпу з 5-10 різновікових дворових дітлахів-підлітків. А мої - ніколи. І ми завалювали й осідали чи то на кухні чи у першій кімнаті (хрущовка, з 2-х кімнат "паровозиком"). Спочатку дворова моя шарага (категорично заборонялось матюкатись, курити й пити алкоголь) - останнє виправилось коли половині присутніх стало ВЖЕ 16!- тоді на всіх купувалась пляшка салюте чи ізабели. Згодом - ліцейська. Купувалися за спільний кошт тортики, хлопці майстерно робили на всіх деруни. Звучала гітара, анекдоти, грали у ігри (мафія, крокодил, трік-трак). Це так важливо, коли є куди прийти. Знаю, що дехто заходив до моїх батьків "на чай", навіть коли я була десь світ за очі. І я за це безкінечно батькам вдячна. За їх повагу до моїх друзів і за справжнє піклування мною.