(no subject)
Не всяка ж кара має буть безбожна.
Що ж це виходить? Зрадити в житті
державу - злочин, а людину - можна?!
Такі привітні цвинтарі бувають -
шатро небес і мармур в бур`яні.
Живі живих, Маруся, убивають,
а мертві зроду не зачеплять, ні.
Це тут блукають різні поторочі,
а цвинтар - то вже діло не страшне.
Спокійно там. Хіба що проти ночі
чиясь душа крилом тебе черкне.
Наш батько - з тих, що умирали перші.
А Гриць Бобренко - з тих, що хочуть жить.
Вона у мене, як була молодша,
була предивна, як на людський глузд.
Було, сльозами набрякають очі,
вона ж сміється кутиками вуст.
Таке обличчя чи така вже звичка,
а голосочок! - чистий, мов кришталь.
Така була красива молодичка,
вуста сміються, а в очах печаль.
Вона й мені казала:
- Як не буде,
не скигли, доню, то великий брид.
Здушили сльози - не виходь на люди.
Болить душа - не виявляй на вид.
А може, я і справді вже причинна?
Помер мій Гриць з відкритими очима.
То ж він мене і мертвий виглядав.
І, одстраждавши, знов, мабуть, страждав
Бо він же тут лишив мене одну.
Я йду. Я скоро. Я наздожену.
Десь, може, там зустрінемося ми.
Не буде рук - обнімемось крильми.