Буки, Буцький Каньйон - «Маленька Швейцарія»
Буки, Буцький Каньйон - «Маленька Швейцарія»
27 червня 2010р., Черкащина, Маньківський район, смт Буки, річка Гірський Тікич, самісінький центр Карпат України. Місцеві вимовляють назву села з наголосом на останній склад - букИ, хоча ми вперто продовжували бУкати.
Буки знаходяться в 180 км від Києва. Спочатку по Одеській трасі до Жашкова, а звідти через Охматів і Червоний Кут. Проскочити Букинський Каньон неможливо - дорога одна, і веде вона прямо через міст над річкою.
За 50 метрів від мосту вгору за течією - дамба з «Ніагарським водоспадом» - це гребля колишньої Буцької ГЕС. Над нею ставок і на диво звичний рівнинний центральноукраїнський пейзаж. Але поверни голову в інший бік - і одразу телепортуєшся в Карпати! Коли стоїш на дамбі, відчуваєш себе однією ногою в горах, а другою - в долині...
Нижче мосту вирує і шліфує каміння водоспад Вир.
Біля водоспаду - руїни водяного млина 19 ст. Взагалі таке враження, що на цій річці колись вирувала не тільки вода, а й значні події. Вниз по течії, метрів за 300, виринають руїни ще одного рукотворного об'єкта - першої в Україні гідроелектростанції.
Між ГЕС і Виром найпопулярніше місце серед заїжджих туристів - пологий водоспад, що впадає в озерце. А над всим цим височіє майже плоске кам'яне плесо для засмагальників. До обіду це місце нагадує Гідропарк у годину пік!
Я тремтячими ногами намацую стежку у воді, борюсь із течією, щоб не знесло вниз, і з подивом витріщаюсь на місцевих, які легко і впевнено швендяють вгору-вниз по водоспаду. Нарешті вмощуюсь і кайфую від м'якого водного масажу моїх м'яких точок... Навколо десятка два відпочивальників теж приймають «душ Шарко». Одна панянка каже, що в неї проблеми із спиною і вона регулярно відвідує цей «санаторій».
Поніжівшись у джакузі, вирушаємо далі - вниз за течією. Ось де справжній рай!! Туристи до нього часто не доходять, зависаючи на «масажерах». Але продвинуті відпочивають тут: з палатками, мангалами, ночівлями, вудочками, лодками.
Там, де не могли пройти берегом, брали на абордаж водну стихію вбрід і вплав, або стрибали з глиби на глибу. А навколо - краса! Мову відбирає. Скелясті береги висотою до 30 метрів то сходяться у вузьку стежку до 20 м, то розходяться до 80м. Вода то до коліна, то раптом дно падає на декілька метрів під воду. Довжина каньйону - близько 2,5 км. Гірський Тікич проклав собі дорогу на розломі гранітних плит, вік яких - близько 2 млрд. років. Як у переважно рівнинній Черкащині раптом виникло це диво природи - для мене загадка!
Рибалки позакидали вудочки прямо посеред цих кам'яних айсбергів, і не звертають уваги на туристів, які як гірські козли перестрибують з горбика на горбик, долаючи водну артерію вздовж і впоперек. Коли бачу, що недострибнути, намацую пальцями ніг кам'янисте дно і прокладаю собі дорогу по коліно у воді.
- Як риболовля? - запитую - щось клює?
- Здебільшого раки - відповідають - тут їх під кожним камнем...
Прожогом я знову на камені, щоб не повторити долю бідолашного Греки, який «сунул руку в реку» і його там «рак за руку цап».
До речі, раки у водоймі - це перша ознака чистоти цієї самої водойми.
Тому купались, стрибали зі скелі, плавали і бовтались у водоспаді ми з насолодою досхочу, забувши зрештою про раків. І вони, мабуть звичні до напливу туристів, про нас, слаба богу, теж не згадували.
