Яке воно - прощання з матрицею?..
Навколишнє мерехтіння пейзажів, облич, ситуацій. В цьому невгамовному візерунчастому калейдоскопі бачиш лише пікселі (дхарму, дихання розуму, зернини Всесвіту). Те, що здавалось вартісним, РЕАЛЬНИМ, тепер - лиш коливання хвиль. Зовні ніби продовжуєш сприймати, реагувати, діяти. Внутрішньо - сповнений незвичної інертності. Важко навіть уста зайвий раз розтулити. Бо заколєбало! (в прямому сенсі, слово дуже влучне, дарма що жаргонний русизм)
Здається, варто простягнути руку - вона зануриться в навколишню реальність, як у холодну й неспокійну воду, чи в дзеркальну ртуть.
Хиткість навколишня розхитує світ внутрішній. Від лінивого чеширського котяри-розуму може лишитися лиш божевільна посмішка. Але при тім існує також шанс з тої котячої клітки-тюрми таки вибратись.
Що там, по тім боці дзеркала?..