HAPPY. NESS
Детское счастье, которого так остро не хватает взрослым. Беспричинное, что просыпается с сияющей улыбкой. Если задуматься, причина у него, таки, есть. Она - в отсутствии знаний. Взрослея, эти знанья понемногу набираем, а с ними, как известно, множим скорби.
Выходит, знанье - зло, и неведенье - благо? А ведь утратить знания сложней, чем получить. Где тут спасенье?.. Кто-то его видит в вере, что, согласно авторитетному источнику, есть основание ожидаемого и уверенность в невиденном. А если так, выходит, вера компенсирует нехватку знаний: не видели, не знаем, но будем уповать и верить. Более полное знание, соответственно, заступает веру: я знаю, не просто верю - знаю!
Тогда… неведенье - сомнительное благо, обретение знаний - путь умножения скорби, а полное знанье - освобожденье от печалей и неотъемлемое счастье! Кажется, Остапа слегка занесло=)
Дитяче щастя, котрого так гостро бракує дорослим. Безпричинне, що прокидається із сяючою посмішкою. Якщо замислитись, у нього є причина. Вона - у відсутності знань. Дорослішаючи, потроху набираємо знання, а з ними множимо скорботи.
Тоді, знання - зло, і невідання - благо? А втратити знання багато важче, ніж набути. Де ж тут спасіння?.. Хтось знаходить його у вірі, котра, згідно із авторитетним джерелом, є підстава сподіваного і доказ небаченого. Якщо так, виходить, віра компенсує нестачу знань: не бачили, не знаємо, але маємо уповати й вірити. І більш повне знання, відповідно, заступає віру: я знаю, не просто вірю - знаю!
Тоді… невідання - крихке й непевне щастя, надбання знань - шлях множення скорботи, повне знання - звільнення від усіх печалей і невід’ємне щастя! Здається, Остапа, таки, занесло=)