Вінегрет... Продовження:)
Привіт-привіт!!!
От не повірите, все планую щось написати сюди: і розповісти є про що, і емоцій-вражень трішки назбиралось..., але... Але лютий-березень - нелегкі для мене місяці, часу вистачає хіба на газетки:)... Тому й пропадала-пропадаю!
Проте сьогодні я все ж таки повертаюсь (хоча й так увесь час чемно й справно читаю стрічку друзів)...
І повертаюсь з таким вінегретом, що навряд чи хтось щось зрозуміє:)))
Фотографія вгорі кагбе натякає: "Подивіться, які ж у мене чудні кучерики із синьо-фіолетовим відтінком":)...
Поїхали... Всього потроху... Замішуємо вінегрет! Ну і собі на згадку мушу запис зробити, фото зберегти...
***
Найперше, мушу похвалитись подарунком, який мені зробила чудова дівчинка Зорянка (zoriana87 )ще... Ой, ще взимку... З нагоди Дня Тетяни:)))
Цей Ангелик тепер мене оберігає і завжди піднімає мені настрій... Бо щоразу, коли я на нього дивлюсь, уявляю як Зорянка власноруч робила його... І на душі стає так тепло-тепло!!! Бо що не кажіть, а подарунки зроблені власноруч - найцінніші.
Я так егоїстично назвала його Тетянкою:)
***
Кихи... На каву із Зорянкою ми ходили теж ще взимку:) і під час кавування та поїдання люля-кебабу:), Зорянка вчила мене плести браслет шамбалу... Я, звісно, як справжня фарбована блондинка все зробила не так, бо і шнурочки затовсті придбала, і камінці купила такого розміру, що з них можна хіба гусям ярмо робити, а не браслетик, проте... Проте Зоряна - гарний вчитель і суть я зрозуміла з першого разу. І вже наступного дня я замовила потрібні камінці (нормального розміру!!!), придбала н о р м а л ь н і шнурочки... Ще через два дні забрала камінці на "Новій пошті" і ввечері сплела два браслетика: собі і мужу... Мій браслетик червоний із "котячого ока":), а в мужа - з шунгіту (кажуть, дуже файний це камінь)... Зорянці обіцяла прозвітуватись, але... Але робота накрила з головою... Тому роблю це тільки зараз!
І да... Потім я дозамовила ще камінців... Тепер вони чемно лежать у шкатулочці і з них я планую сплести ще як мінімум чотири браслетика: своїй мамі, мамі мужа, одній світлій дівчинці з жж та одній коліжанці... Ну, і власне мої напрацювання на сьогоднішній день...
***
За час, поки я пропадала, встигла зробити ще одну корисну справу... Вдома знайшла чимало вишивок, які колись вишивав мій тато (до речі, я так часто згадую про тата, що слід новий тег завести з одноіменною назвою)... Дві із них вирішила занести в рамарню... Тепер вдома у батьків на дві вишиті картинки більше! І маю для вас ще одну історію про вишивання, але про це іншим разом і окремим постом... А зараз татові картинки, вишиті давним-давно (фото кривуваті, бо зроблені нашвидкоруч!)...
***
Коли я щось роблю на кухні, то часто відкриваю вікно... І вже давно помітила, що на дереві біля вікна живе дві ворони... І такі вони, якби вам сказати... Такі розумні:)! Щоразу, як тільки я відкрию вікно, вони так поважно голови у мій бік повертають і так зосереджено-зосереджено спостерігають за мною... Годину можуть спостерігати... Я вже навіть звикла до них і їхніх поглядів, і до того, що вони тусуються на дереві... Навіть імена їм придумала (так-так, фантазія в мене ого-го-го і психіатрична лікарня за мною давно плаче:)...
Я от вирішила, що це він і вона, тому й імена чоловіче та жіноче - Пітер та Елізабет! Звісно, я не розрізняю, хто ж він, а хто вона... Але так, коли ворони з іменами, цікавіше... Мабуть, скоро й розмовляти з ними почну!
До речі, як тільки вирішила їх сфотографувати, вони вмить розлітались... Тільки бачили в моїх руках фотоапарат, залишали дерево... Тому ледь "закарбувала" момент... На жаль, Пітер та Елізабет окремо... Хоча зазвичай вони сидять собі вкупочці, як голуб та голубка...
І да, насправді ворон я не люблю... Дуже не люблю... Хіба цих двох!
***
А ще, а ще... Багато ще всього назбиралось... Але мені час писати історію... І я мушу завершувати запис...
На прощання ще поділюсь улюбленим висловом, який "тримає мене вже тиждень"...
"Тільки українці на запитання: "Куди йдеш?", відповідають: "Скоро буду..."
***
Сумніваюсь, що хтось дочитав цей запис до кінця:), але все ж таки про всяк випадок, дякую за те, що ви є... Я дійсно всіх читаю і не уявляю своїх робочих буднів без жж...
Скоро буду:)...!!!