Фредерік Бегбедер
Якось так склалось, що лише тепер я вирішила прочитати книгу "Любов живе три роки"... Навіть не так...
Не прочитати, а прослухати... В дорозі на роботу і з роботи, коли можна одяти навушники і хоч чимось заповнити час проїзду...
І знаєте, я так кайфанула. Саме тому, що прослухала, а не прочитала цю книгу. Не знаю, хто начитував, але це круто...
Це зовсім по іншому, аніж самій прочитати... Моя уява ніколи б не створила таких інтонацій, музичних фонів і взагалі всіляких таких от аудіоефектів...
Круто, коли слухаєш книгу від імені чоловіка, яку начитує чоловік. Тоді усе сказане-прочитане якесь таке реальне...
Я належу до числа тих людей, котрі свято вірять у кохання. І, звісно, для мене твердження "Любов живе три роки" - суцільна нісенітниця. І як круто, що Бегбедер таки помилявся. І що визнав, що помиляється: "...Я узнал главное - чтобы стать счастливым, надо пережить состояние ужасной несчастливости. Если не пройти школу горя, счастье не может быть прочным. Три года живет та любовь, что не штурмовала вершины и не побывала на дне, а свалилась с неба готовенькая. Любовь живет долго, только если каждый из любящих знает ей цену, и лучше расплатиться авансом, не то предъявят счет апостериори..."
Круто, що впродовж багатьох розділів автор переконує читача і самого себе, що любов та шлюб - афера, а потім, з власного досвіду розуміє, що помилявся...
О, я кайфанула від книги. Так динамічно, так живо, так якось... по сучасному... Невелика книга, але багато фраз, висловів - прості істини, які ми ніби і знаємо, але про які часто зубауваємо...
Останній розділ я взагалі тричі прослуховувала... А потім захотілось зберегти деякі цитати, та що там цитати... Цілі абзаци... Тому... Нехай наразі побудуть тут... Хоча б ці три...
"...Сколько ни пытайся сказать новое слово в области формы (оригинальные словечки, англицизмы, прикольные обороты, рекламные слоганы и прочее) и содержания (найтклаббинг, секс, наркотики, рок н ролл…), очень скоро понимаешь, что все, чего тебе хочется, - написать роман о любви очень простыми словами - в общем, самая трудная задача..."
"...Наконец то я никуда не тороплюсь. Скорость мешает быть собой. Здесь смотришь на небо и видишь, как проходят дни. В моей парижской жизни неба нет. Родить завлекаловку, факсануть статейку, поговорить по телефону, все в темпе, бегом, с совещания на совещание, в обед перехватишь что нибудь всухомятку, в темпе, в темпе, мчишься на мотороллере, чтобы с опозданием прибыть на коктейль. Бредовая жизнь, давно пора было притормозить. Сосредоточиться. Заняться только одним делом. Оценить красоту тишины. Насладиться неспешностью. Услышать запахи и краски. Все эти вещи, от которых нас хотят отлучить..."
"Я понял одну вещь: чтобы любовь не прошла, в каждом должно быть что‑то неуловимое. Не допустить пресности - нет, это не значит подстегивать себя искусственно созданными дурацкими встрясками, просто надо уметь удивляться чуду каждого дня. Быть щедрым и не мудрить. Ты точно влюблен, когда начинаешь выдавливать зубную пасту на другую, не свою щетку..."