про горизонти
(Дівчатам, котрі могли
бути подругами...)
Що на твоєму горизонті? Крани?
У мене так. Іще сонце. Небо.
Приходи...
Помовчимо і залікуємо рани.
Нап’ємось сонця, тиші й самоти.
На двох розділимо радості й печалі.
Хоча чому радіти? Ми й собі чужі...
Поплачемо разом. В унісон. Нехай крани...
Повернуть стрілки й вкажуть нам, куди
Іти, чи ні? Хай шлях підкажуть,
Орієнтир і напрямок… Ще - час.
Щоб знати, бо самі не в змозі
Приймати рішення. Й годинники мовчать.
Заварю каву, скажеш, скільки цукру.
Дам трохи менше, щоб відчула гіркоту.
Десь гавкне пес. І здасться, рипне хвіртка...
Та ну! Таки причулося. Місто спить.
Що на твоєму горизонті? Мрії?..
Дороги? Чужі вікна чи мости?
Там сходить сонце? Бачиш небо?
Чи просто стіни? Сірі... і страшні.
З ким зустрічаєш день? Хто обіймає?
Чи є кому припасти до плеча?
Все розкажи. Чи промовчи.
Я знаю...
Сама така - як ти: налякана й неговірка.
Пий каву. Хочеш шоколаду? Маю з горішками.
Чи, може, краще мед?
Таки загірко? Ех... Дарма я.
Додам ще цукру - краще вже?
- О так!
У мене сонце сходить. Вись.
Машини... бетон замішують...
А ось і кравнівник.
Розбудить тишу. Загудять і крани.
Стріла - на захід. Значить, нам туди ж...
За сонцем. Звично і циклічно.
День у день, без змін. У суєті.
В роботі, справах, клопотах й розмовах
Пустих - без сенсу і мети.
***
Що на твоєму горизонті?
Може, вітер...
Тетяна НОВАЦЬКА-ТІТАРЕНКО