втома...
Щось мені останнім часом якось важкувато. Видать втомилась ... емоційно видохлась…взагалі - то я люблю великі шумні компанії, люблю спілкування, нові знайомства, безперервний потік інформації/ думок. Але також я люблю всепоглинаючу тишу…я не боюсь знаходитись наодинці з собою, і не починаю лізти на стіну якщо поруч когось немає - це також один із затишних і комфортних станів, в якому я можу перебувати.
Зараз я хотіла б побути наодинці з собою, але зробити цього не можу - є незакічені думки і справи, які не дають цього зробити.
Найважче з думками - особливо, якщо вони не висказані вголос.
Є люди, з якими я б хотіла поговорити по душах - сказати все те, що не договорила, що відчувала, відчуваю, про що думаю, що думаю про них, але не можу цього зробити в силу свого страху - страху від того, що сказавши все, про що думаю просто втрачу їх, а не всіх хочеться втрачати…насправді я впевнена на всі сто відсотків, що всі з ким би я переговорила сприйняли нашу розмову адекватно, але я не зможу з ними лишитись… не зможу більше з ними спілкуватись, обмінюватись поглядами чи просто знаходитись поруч…ось така дилема - з одного боку моральний і душевний спокій, з іншого - «втрата».