кар!
ворона сиділа на дереві, міцно вчепившись кігтями на тоненьких лапках за гілляку. широко розкриваючи дзьоба вона каркала:
- кохання немає... немає ніякого кохання, кар!
лісні жителі, звиклі до каркання і велемовних заяв ігнорували ворону. але вона була впертою і каркала своє й далі.
першими, як завжди, не витримали білочки. рудою вервечкою заюрмились вони навколо ворони, посідали, спершись на розкішні хвости і встряли у каркання
- як то немає, звісно є, без кохання - ніяк!
ворона радісно, почувши перших жертв, загорлала, - а от і немає! те, що ви вважаєте кохання - просто бажання отримати комфорт.
білочки занервували. слово комфорт навіяло їм спогади про теплі кубельця і білчині кама-сутри, надряпані на корі дерев, в яких було багато зручних дупел.
- зручне гніздо і тепле тіло в ньому, ще не прояв кохання! - наче прочитала їхні думки ворона.
сімейство їжаків і їжаченятами наїжачились. тато-їжак підняв носа догори.
- а для того, щоб ви розмножувались природа і наділила вас ілюзією кохання, - зневажливо глянула униз ворона. іжаченята її не чули, вони борюкались в траві, тицяючись носами в ще м'які голчасті спини братів і сестер. іжак і їжачиха зніяковіло переглянулись.
на сусідню гілку сів поважний, уже сивий ворон зі своєю новою пасією - молодою вороною, яка щойно навчилась дітати.
- бажання повернути молодість - ще не привід вважати, що кохання є, - каркнула ворона в їх бік.
- у нас духовна єдність, - кволо прокаркав ворон, присуваючись поближче до юної ворони. але він міг не перейматись, вона була занадто юна, щоб слухатись кого-небудь. її повністю влаштовував статус, адже серед усіх своїх одноліток вона першою знайшла собі пару.
- у тебе набагато більше спільного з поважними матерями сімейства, котрі навчили літати не одне покоління ворон! - не вгамовувалась ворона, - ой, зажди... ти кілька штук таких вже кидав, шукаючи нову духовну єдність... то ж про яке кохання може йти мова?
до дерева підійшла косуля, граціозно переставляючи тонкі ніжки.
- кохання є. воно у благородстві, повазі і щирому захопленні партнером, - гордовито промовила вона.
- твій партнер ледь роги не зламав, поки бився з оленями, аби завоювати твою прихильність. хоча ти насправді пихата і дурнувата коза, а він міг би зійтись з ніжною і турботливою косулею, - презирливо каркнула ворона, але на всяк випадок перелетіла на гілку вище.
- кохання сліпе, але воно є, - виліз з-під землі кріт.
- угу, сліпе, саме тому ти нанюхав собі найжирнішу кротиху, з якнайсильнішими лапками, яка зможе допомогти у створенні нірки, - гигикнула ворона і спробувала влучити послідом у крота, але того уже затягла у нору кротиха.
бобер, що чимчикував по своїм справа теж потрапив під роздачу, ворона радо каркнула і заявила:
- нікому не потрібна старенька немічна бобриха, що надірвала здоров'я на будівництві загати... а якщо комусь деревом відчавить хвіст, то його пара не залишиться із жертвою обставин. а якщо і залишиться, то з відчуття обов'язку, чуєте , з обов'язку, а не з кохання, і буде заглядатись на здорових і хвостатих представників свого роду!
звірі мовчали і надіялись, що рано чи пізно вороно згине в лісі і всі зможуть спокійно жити далі.
- та шо там казати, якщо ви ніби то кохаєте собі подібних - аби в них було те, шо є у вас, ті ж вади і ті ж переваги. і вам не треба про них дізнаватись, намагатись зрозуміти їх. я не кажу про покохати, тому шо кохання немає. не існує його! - ворона спритно ухилилась від грудки землі, запущеної кимось з білок.
прогнавши ворону, звірі намагались забути її слова.
а задоволена ворона летіла до свого гнізда. там її чекав папуга. великий блакитний папуга, що чудом взявся у лісі. заблукав і звалився одного разу вороні на голову. чужий, незрозумілий і такий рідний. ворона пристрасно кохала його. а він кохав її, таку лиху, пащекувату і задиристу. кохали двоє. так легко і просто, як бува лише тоді, коли віриш, що кохання не існує.