історія ні про що
Вони познайомились на роботі, що, звісно ж, дуже банально.
Саме тому через день знайомства довелось напитись і полюбити роботу всі серцем.
І лише після того нарешті запам’ятались імена всіх колег. Ну принаймні тих, хто не відмовлявся святкувати.
Вона вміла страх як звабливо ходити на височенних підборах, але рідко цим користувалась.
Він пречудово робив кунілінгус і навіть деколи вихвалявся цим.
Він грав у баскетбол, а вона не плутала Майкла Джордана з Джорджем Майклом.
Вона вичитувала щодня багато смуг, а він верстав їх.
Працювати доводилось і понаднормово.
Тоді на столі з’являлась пляшка пива, спершу одна на двох, потім - друга на двох, а потім - залежало від того, як йде робота.
Разом реготали над тупими одурківками, одного разу написали "гавовняні футболки"і хотіли відправити це в друк, але несподівано закінчилось пиво і гроші в гаманцях. Думка про зарплатню посприяла виправленню літери г на б.
Вона іноді фліртувала. Він завше цього тільки і чекав.
На його день народження, забравши усі гроші, подаровані колегами, вони замовили суші в офіс і півночі давились заморськими стравами, зачинившись у кабінеті фінансового директора, що не вмів ховати ключі від кабінету у достатньо недоступні місця. Він вчив її користуватись паличками, вона робила вигляд, що не вміє ними їсти, хоча протягом дієт розважала себе трапезами з недовареного рису і поїдала це неподобство саме паличками. Палички цнотливо, але настирливо сплітались протягом поїдання суші. Вона цитувала йому Павича у перекладі, він видавав Тінто Браса за геніального постмодерного режисера.
А потім вони працювали, разом відгрібали догану за сиру рибу в клавіатурі фінансового. Зривали робочий процес. Працювали на вихідних.
Він ловив їй о другій ночі машину, погрожував водію, що і під землею його знайде, якщо з дівчинкою щось трапиться. Тоді йшов до неї додому пішки, сідав на лавку і дзвонив їй. Балакали вони довго, зазвичай до світанку.
У неї дома, у шафі, під пакетом з купальником, лежала його фотографія, поцуплена з роботи. Деколи вона дивилась на неї і не знала, що і думати.
Колись вони втекли з роботи під зливу, сіли на трамвайчик, що мандрував у ніч невідомим маршрутом. Стрибали у порожньому вагоні, зі стелі крапала ржава вода, сидіння були мокрими, а вони цілувались, поки не доїхали до кінцевої.
А тоді вона знайшла іншу роботу, де платили більше.
А він знайшов роботу, де платили стільки ж, а роботи було утричі менше.
І більше ніколи-ніколи не дзвонили одне одному.