Обірвалась ще одна струна.Тихо вдарила по руці мовби цілуючи на прощання, залишаючи на згадку чероний немов помадний, проте кривавий, слід.
Гітара випала з рук, мяко торкнувшись килима на підлозі. Абсолютна апатія нахлинула з усіх боків не залишаючи місця для жодного руху.
Обірвалась ще одна струна. Гучно резонучи всередині душі, виляючи гострим кінцем по самому серцю. Різким рухом видираю ту струну з шматками душі і кидаю до інших таких же нещасних, мертвих струн.
Цікаво чи продаються десь душевні струни...
в вікно знову постукав весняни дощ, мов старий знайомий який зайшов на чай, відчинив вкно і поинув в його прохолодні обійми, так тихо, лиш тихий шепіт дощу і я, час від часу прокричить якесь авто яке женуть в темінь ночі... ці неповторні розмови з дощем, все що потрібно щоб забути весь світ, всі дурні буденні проблеми.
Сонце торкнулось чола і плавно відсуваючи хмаринку зазирнуло в бездонно темні очі...
кожна медаль має зворотню сторону, коли ти щось отримуєш ти щось втрачаєш,кожен день це вибір між сотнею варіантів, і кожен день це втрата чогось і зарахунок цього здобуваня чогось. проте втратою це ніхто не вважає бо чи можна втратити течого не отримав. мабуть справді так.