ну отож, почнемо...

[v_smuzi_svitla]

трохи міркування
ні про що
після багатьох ночей без сну відчуття себе зникає...тобто абсолютно. лишається лише тьма в очах і повністю неадекватна реакція на те, що відбувається навколо.
саме цікаво  - я вже не уявляю себе поза цим станом.
абсолютно автоматичні рухи...думки...слова...
але мені гарно! мені справді так гарно як ніколи до того.
я нічого не чую, не бачу, не відчуваю, але я є. я є в цьому світі і він - прекрасний. невважаючи на існування метро, дурних людей і цієї сумнозвісної кризи) вона мені справді вже байдужа...тільки набридло що всі навколо мов забули всі інші теми для розмов...і це справді нудно...
але зараз (бо я сидітиму вдома ще кілька місяців) я можу ігнорувати все. absoltument
і просто існувати.
і чекати на тебе...на твої листи...на твій голос час від часу...на...
ні...не чекати...вже не чекати ні на що...
мене немає....ти розумієш? так, ти розумієш...але нащо воно мені тепер?
не спати ніколи....і померти від відсутності сну..ох яка гарна кончина...глючна...що найважливіше...
на добраніч...люди...ви таки чудні...