"Шматочки курки". И про сервис
Кажуть у вагонах інтерсіті можна нормально харчуватися.
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1068027513260560&set=a.280619678668018.71079.100001599644021&type=3&theater
Кожному своє, а мені приємно, що в Україні можуть красиво сфотографувати їжу) Це по-перше.
По-друге, добре це якось - "Ми з задоволенням підсмажимо..." У стародавні часи, коли я літала самольотами (літала літаками) Дніпроавіа, там були трохи дивні стюарди. Трохи. Це були стюарди, яким було бридке відчуття прислужування. Більш того, не існувало у принципі ввічливої мови сервісу. Насправді! Люди не знали як се сказати ввічливо, але й щоб себе не принизити. Вони не могли нормально запропонувати склянку води.
"Не желаете воды?"
"Желаете ли спиртного?"
"Вы уже закончили кушать?"
"Я могу вам предложить сок или воду?"
Це було якось ніяково, і дивно, і недоречно.
Я думаю, що як сервісу не було, то й мови сервісу не було. А втім, що таке сервіс я зрозуміла тільки на заході. Наприклад, я сама займаюсь сервісом, - лікую. Тож мені потрібно знати, що це таке.
Отож, справжній сервіс - це відчуття задоволення від того, що ти робиш людині добре!
Тобто ти бачиш в людях - людей. Якось мене вразив один старенький лабух у Празькому ресторані. Він грав на скрипці, - люди їли. Одну за одною він грав собі популярні мелодії, - а всі собі балакали та їли. Потім він навіть заспівав. Але всі їли, пили, розмовляли, тобто він створював приємний фон.
У системі побуту срср, їсти, коли хтось грає для вас, це як паплюжити щось велике та недоторкане.
Але лабух, як закінчив свій вечір, зловив багато комплементів від споживачів за добру роботу. Він стояв і сіяв, як сонце, бо він зробив людям приємне свято. Так, перебувая у стані фону. Так, всі розважалися і їли. Всі як виходили дякували йому, а він дякував відвідувачам.
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1068027513260560&set=a.280619678668018.71079.100001599644021&type=3&theater
Кожному своє, а мені приємно, що в Україні можуть красиво сфотографувати їжу) Це по-перше.
По-друге, добре це якось - "Ми з задоволенням підсмажимо..." У стародавні часи, коли я літала самольотами (літала літаками) Дніпроавіа, там були трохи дивні стюарди. Трохи. Це були стюарди, яким було бридке відчуття прислужування. Більш того, не існувало у принципі ввічливої мови сервісу. Насправді! Люди не знали як се сказати ввічливо, але й щоб себе не принизити. Вони не могли нормально запропонувати склянку води.
"Не желаете воды?"
"Желаете ли спиртного?"
"Вы уже закончили кушать?"
"Я могу вам предложить сок или воду?"
Це було якось ніяково, і дивно, і недоречно.
Я думаю, що як сервісу не було, то й мови сервісу не було. А втім, що таке сервіс я зрозуміла тільки на заході. Наприклад, я сама займаюсь сервісом, - лікую. Тож мені потрібно знати, що це таке.
Отож, справжній сервіс - це відчуття задоволення від того, що ти робиш людині добре!
Тобто ти бачиш в людях - людей. Якось мене вразив один старенький лабух у Празькому ресторані. Він грав на скрипці, - люди їли. Одну за одною він грав собі популярні мелодії, - а всі собі балакали та їли. Потім він навіть заспівав. Але всі їли, пили, розмовляли, тобто він створював приємний фон.
У системі побуту срср, їсти, коли хтось грає для вас, це як паплюжити щось велике та недоторкане.
Але лабух, як закінчив свій вечір, зловив багато комплементів від споживачів за добру роботу. Він стояв і сіяв, як сонце, бо він зробив людям приємне свято. Так, перебувая у стані фону. Так, всі розважалися і їли. Всі як виходили дякували йому, а він дякував відвідувачам.