Герман продолжает настаивать: государство должно контролировать журналюг,а суки-поляки ее оклеветали
Журналисты сегодня в течение дня пытались объяснить Гане Герман, которая потребовала законодаетльно обязать журналистов декларировать свои доходы и расходы, что она не права.
Во-первых, она соврала - нет в Польше закона, на который она сослалась. И об этом говорят сами поляки, а не брехливая баба, на которой уже клейма ставить негде.
Во-вторых, журналисты, в отличие от чиновников, не живут за бюджетные деньги. При этом чиновники не должны расходы декларировать, а журналисты должны - чтобы их всегда можно было "за жопу" взять, заставив замолчать или писать правильные материалы.
Не, ну Ганька нашла главных врагов власти - журналюг. И продолжает их долбить, утверждая, что она права. И что поляки - редкие мудаки, которые своей истории не знают. А ее сукам-журналистам, оказывается, заказали.
И часы свои (которые в декларацию ни в одну не внесла, оказывается, подарила "талантливому ребенку (подарок не освобождает от указания этого многотысячного подарка в декларации).
В общем, только что германша разродилась большим материалом в своем блоге на УП.
Цитирую эту ........ /вырезано самоцензурой/.... полностью :
===
Дискусія про те, чи треба четвертій владі декларувати прибутки і видатки, виявилася достатньо жвавою.
Майже ніхто з журналістів не виявив бажання декларувати прибутки і видатки. У тім числі й ті журналісти, які живуть на гранти. Чому? Вікторія Сюмар пише, що журналісти не утримуються з держбюджету. Дивно, що Вікторія не знає про існування в Україні цілої системи державних медій, які фінансуються з бюджету. А потім, якщо ми вже говоримо про існування джинси і про те, що каже Отар Довженко, що основні прибутки від джинси отримують власники медій, а журналісти - лише маленьке заохочення, то напевно легше буде з джин- сою боротися, якщо ми знатимемо про розміри тих маленьких заохочень і про розміри великих прибутків. Мені, наприклад, цікаво, чи оплачувалися очорнюючі матеріали, які друкувалися про мене і які містили завідомо неправдиві факти. Хто їх оплачував і в яких розмірах? Те, що існує платне журналістське кілерство - це теж не секрет. Хіба ми не знаємо про це? Чому не можна боротися з цим за допомогою декларації доходів і видатків журналістів? Я глибоко шаную Отара і багатьох українських журналістів, у тому числі й тих, які писали про мене критичні матеріали. Мені дуже імпонують і Сергій Лещенко, і Мустафа Наєм, і багато інших їхніх колег. Але погодьтеся, що існує практика платних замовлень на того чи іншого політика. І з цією практикою треба боротися. Декларація - дуже добрий спосіб на це. Як, наприклад, добрий спосіб на те, щоб писати правду - це просто перевірити те, що ти стверджуєш. Наприклад, якби журналісти перевірили історію дарованих мені ще в часи опозиції двох годинників, про що я сказала правду Сергієві Лещенку,то вони знали б, кому з талановитих дітей-сиріт я ці годинники подарувала ще рік тому. Але ніхто не завдав собі труду просто набрати телефонний номер. Що ж, нехай буде так...
І все ж, думаю, що в країні, де преса має великий вплив на суспільство, де вона є четвертою владою, відповідальність на ній теж має бути велика. За правдивість слова і за стандарт. Наприкінці дев'яностих у Польщі справді була гаряча дискусія стосовно потреби декларування доходів і видатків для журналістів, що працюють у публічних медіях. Це легко перевірити, коли підняти пресу того часу. І я про це власне говорила в програмі Табачника. Чи ухвалив сейм закон? Можливо, до цього і не дійшло. Чи ухвалить такий закон український парламент? Можливо, ні. Але це не знімає відповідальності з четвертої влади.
.
Во-первых, она соврала - нет в Польше закона, на который она сослалась. И об этом говорят сами поляки, а не брехливая баба, на которой уже клейма ставить негде.
Во-вторых, журналисты, в отличие от чиновников, не живут за бюджетные деньги. При этом чиновники не должны расходы декларировать, а журналисты должны - чтобы их всегда можно было "за жопу" взять, заставив замолчать или писать правильные материалы.
Не, ну Ганька нашла главных врагов власти - журналюг. И продолжает их долбить, утверждая, что она права. И что поляки - редкие мудаки, которые своей истории не знают. А ее сукам-журналистам, оказывается, заказали.
И часы свои (которые в декларацию ни в одну не внесла, оказывается, подарила "талантливому ребенку (подарок не освобождает от указания этого многотысячного подарка в декларации).
В общем, только что германша разродилась большим материалом в своем блоге на УП.
Цитирую эту ........ /вырезано самоцензурой/.... полностью :
===
Дискусія про те, чи треба четвертій владі декларувати прибутки і видатки, виявилася достатньо жвавою.
Майже ніхто з журналістів не виявив бажання декларувати прибутки і видатки. У тім числі й ті журналісти, які живуть на гранти. Чому? Вікторія Сюмар пише, що журналісти не утримуються з держбюджету. Дивно, що Вікторія не знає про існування в Україні цілої системи державних медій, які фінансуються з бюджету. А потім, якщо ми вже говоримо про існування джинси і про те, що каже Отар Довженко, що основні прибутки від джинси отримують власники медій, а журналісти - лише маленьке заохочення, то напевно легше буде з джин- сою боротися, якщо ми знатимемо про розміри тих маленьких заохочень і про розміри великих прибутків. Мені, наприклад, цікаво, чи оплачувалися очорнюючі матеріали, які друкувалися про мене і які містили завідомо неправдиві факти. Хто їх оплачував і в яких розмірах? Те, що існує платне журналістське кілерство - це теж не секрет. Хіба ми не знаємо про це? Чому не можна боротися з цим за допомогою декларації доходів і видатків журналістів? Я глибоко шаную Отара і багатьох українських журналістів, у тому числі й тих, які писали про мене критичні матеріали. Мені дуже імпонують і Сергій Лещенко, і Мустафа Наєм, і багато інших їхніх колег. Але погодьтеся, що існує практика платних замовлень на того чи іншого політика. І з цією практикою треба боротися. Декларація - дуже добрий спосіб на це. Як, наприклад, добрий спосіб на те, щоб писати правду - це просто перевірити те, що ти стверджуєш. Наприклад, якби журналісти перевірили історію дарованих мені ще в часи опозиції двох годинників, про що я сказала правду Сергієві Лещенку,то вони знали б, кому з талановитих дітей-сиріт я ці годинники подарувала ще рік тому. Але ніхто не завдав собі труду просто набрати телефонний номер. Що ж, нехай буде так...
І все ж, думаю, що в країні, де преса має великий вплив на суспільство, де вона є четвертою владою, відповідальність на ній теж має бути велика. За правдивість слова і за стандарт. Наприкінці дев'яностих у Польщі справді була гаряча дискусія стосовно потреби декларування доходів і видатків для журналістів, що працюють у публічних медіях. Це легко перевірити, коли підняти пресу того часу. І я про це власне говорила в програмі Табачника. Чи ухвалив сейм закон? Можливо, до цього і не дійшло. Чи ухвалить такий закон український парламент? Можливо, ні. Але це не знімає відповідальності з четвертої влади.
.