(no subject)
Вчора я дивилася фільм польської режисерки Aгнешки Холланд "Повне затемнення" (Total Eclipse, 1995) про відносини великих французьких поетів XIX ст. - Артюра Рембо (Леонардо ді Капріо) та Поля Верлена (Девід Тьюліс). Це картина про бурхливі, несамовиті та саморуйнівні стосунки засновників французького символізму. Саме у пік свого захоплення один одним вони написали свої найкращі твори.
Фатальна для обох поетів зустріч відбулася у вересні 1871, коли шістнадцятирічний Рембо приїхав за запрошенням Верлена в Париж. Цей "син сонця", що відкидав всі загальноприйняті норми моралі, зіграв важливу роль у житті поета. Під його впливом Верлен пориває із сім'єю й відправляється бродяжити по Франції, Бельгії, Англії. 7 липня Верлен пішов з будинку на настійну вимогу Рембо. Вони ведуть напівголодне існування, живуть випадковими заробітками, знаходять притулок у нічліжках, часто попадають у лікарні. І разом з тим саме Рембо, потужний і самобутній художник, допоміг Верлену повною мірою розкрити його ліричне дарування, знайти власні поетичні теми й інтонації. Двічі Рембо залишав свого друга, але повертався, відгукуючись на його запеклі заклики. Розв'язка наступила 10 липня 1873 у Брюселі: коли Рембо знову заговорив про своє бажання повернутися в Париж, смертельно п'яний Верлен двічі вистрілив у нього, легко ранивши в руку. За вироком суду Верлен був засуджений на два роки в'язниці, де пережив духовну кризу і звернувся до католицької віри. Вийшовши з в'язниці, Верлен у лютому 1875 приїжджає в Штутгарт для зустрічі з Рембо. Побачення закінчилося сваркою, і колишні "коханці" розійшлися назавжди.
Так, вони геніальні та видатні. Але чомусь ці люди не викликають у мене симпатії. Навіть навпаки, вони огидні. Це люди егоїстичні, на них не можна покластися, їм не можна вірити, а тим паче розпочинати з ними сімейне життя. Вони або витають у хмарах, або занурені у свій власний світ. Вони не мають грошей, злидарюють, напиваються від відчаю, але про роботу і заробляння грошей і думать не хочуть, це те, що не варте їх уваги. Адже вони митці, і кожен з них настільки геніальний, що навколишній світ просто не може їх зрозуміти.
Фатальна для обох поетів зустріч відбулася у вересні 1871, коли шістнадцятирічний Рембо приїхав за запрошенням Верлена в Париж. Цей "син сонця", що відкидав всі загальноприйняті норми моралі, зіграв важливу роль у житті поета. Під його впливом Верлен пориває із сім'єю й відправляється бродяжити по Франції, Бельгії, Англії. 7 липня Верлен пішов з будинку на настійну вимогу Рембо. Вони ведуть напівголодне існування, живуть випадковими заробітками, знаходять притулок у нічліжках, часто попадають у лікарні. І разом з тим саме Рембо, потужний і самобутній художник, допоміг Верлену повною мірою розкрити його ліричне дарування, знайти власні поетичні теми й інтонації. Двічі Рембо залишав свого друга, але повертався, відгукуючись на його запеклі заклики. Розв'язка наступила 10 липня 1873 у Брюселі: коли Рембо знову заговорив про своє бажання повернутися в Париж, смертельно п'яний Верлен двічі вистрілив у нього, легко ранивши в руку. За вироком суду Верлен був засуджений на два роки в'язниці, де пережив духовну кризу і звернувся до католицької віри. Вийшовши з в'язниці, Верлен у лютому 1875 приїжджає в Штутгарт для зустрічі з Рембо. Побачення закінчилося сваркою, і колишні "коханці" розійшлися назавжди.
Так, вони геніальні та видатні. Але чомусь ці люди не викликають у мене симпатії. Навіть навпаки, вони огидні. Це люди егоїстичні, на них не можна покластися, їм не можна вірити, а тим паче розпочинати з ними сімейне життя. Вони або витають у хмарах, або занурені у свій власний світ. Вони не мають грошей, злидарюють, напиваються від відчаю, але про роботу і заробляння грошей і думать не хочуть, це те, що не варте їх уваги. Адже вони митці, і кожен з них настільки геніальний, що навколишній світ просто не може їх зрозуміти.