Друзі як повітря...
В мене є своя думка, щодо друзів. Їх мало, але вони якісні. Є подруга дитинства, яка при нагоді (і без) називає мене однокласницею, але цей пост не про неї, а про її подругу - Юльцю (думаю останню вона називає одногрупницею). Подробиць знайомства не пам"ятаю, бо було то тоді, коли Ющенко руйнуючи залишки держави говорив про стабільність та розвиток (і про це колись розкажу). Века (тоді, ще вона була цнотливою, щодо кличок) вчилась в Станіславі з Юлькою (її прізвище дозволяє їй жити без клички) в училещі, а я в педінституті (сьогоднішня назва ВУЗу для населення ні про що не каже) на факультеті "молодих та перспективних". В ті часи (якщо розібратись і зараз) нас з Юльцею нічого не пов"язувало. Ми настільки різні, що наша дружба являється міфічним феноменом. Вона - неформалка, а я - амбітна селянка. Смаки, вподобання, погляди, натури - чужі. Ми одна одну сприймали, бо була Века, а так то мабуть би погиркались на музиці. Юля - протилежність мого єства. В мене педантичність, а в неї - творчий авангард, в мене політика, а в неї музика. Цей перелік безкінечний, бо просто до вульгарності різні, але... вона подруга, яку люблю і якій безмежно вдячна. Вона - рятівник курсової, гід по ВК, духовний наставник, покровителька моєї творчості, критик, інтелігент і п"яна дівиця, фотограф і порадник. Цій людині вдячна за все, що вона для мене зробила (роботи там мало, більше сприйняття). Якось прочитала одне тлумачення про друзів: є друзі як їжа, як ліки, як хвороба, так ось - Разліваєва як повітря, я його не бачу, але знаю, що воно є.