кошичок...
Якщо виходити з метро на «Харківській» пізно, вже тоді, коли звичні продавці пішли відпочивати, можна побачити одного дідуся з кошичками. Він сидить собі тихенько і нічого нікому не каже, тільки злегка підіймає руку з тими кошичками, коли натовп вивалює із пізнього метро. За весь час моїх пізніх вертань я жодного разу не бачила, щоб хтось щось у нього купував, чи хоча б розмовляв. А дідо тільки злегка здіймає руку і добрими очима, але чомусь вибачливим поглядом проводжає людей.
Сьогодні я подумала, що було б добре зібрати всі ручки в хаті в одне місце, бо розкидані усюди і нема ради, щоб були в одному місці. А для ручок треба якогось гарного кошичка. Ручки і кошик знайшли одне одного, а сумний погляд дідуся змінився теплою посмішкою, а ще він побажав мені «щастя і здоров’я».
Дідо робить ті кошички сам, ну і, певно, то не просто хобі, а можливість заробити ще хоча б копієчку до копієчної пенсії. А так хотілося б, аби він робив їх для онуків і дарував їх їм із теплою посмішкою …