Стрийко з вуйками
Назва міста Стрий найпевніше походить від річки, на березі якої він стоїть, ну а щодо річки, то так чи інакше поява її назви відсилається або до легенди про братів Стрия та Опора, або до західноукраїнських назв дядьків - стрийка та вуйка. Згадати про це доречно, бо саме це місто можна вважати одним із класичних варіантів Бандерштадту, на відміну від того ж опопсіло-обрусілого Львова.
Місто досить велике (четверте у Львівській області) і одне з найцікавіших. Це не той випадок, коли можна все швидко пробігти, ходити Стриєм треба багато й неквапно, роздивляючись тисячі його деталей.
Найчастіше знайомство з містом починається з привокзальної площі, де крім вокзалу знаходиться одна із автостанцій. Стрий - важливий транспортний вузол півдня Львівщини, тому тихо тут ніколи не буває, з ходу потрапляєш у вир торгашів, жебраків, циган… Із цим всім дикуватим місивом контрастує величезний світлий вокзал:
Із пішохідного мосту над коліями вдалині видно оригінальну водонапірну вежу, можливо, ще навіть австрійську.
Навпроти вокзалу починається проспект Чорновола, не менш колоритний за привокзальну площу. Одне циганське сімейство, схоже, прямо там і мешкає, окупувавши лавки та купаючи дітей у фонтані.
Як пройти трохи вглиб, знайдемо пам’ятник на честь 600-річчя міста:
Тут же починає проявлятися і архітектурне багатство Стрия. Конструктивізм? Та будь ласка:
Столітні вілли з бомбезним дерев’яним декором? Як скажете.
Неподалік вокзалу я й квартирувався, усього одну ніч, але з одним мешканцем із дуже печальною мордою все ж познайомився.
Наступна група пам’яток по вул. Крушельницької. Будинок товариства «Сокіл»:
Православна церква Архістратига Михаїла, від початку очевидний неоготичний костьол (1912):
Центр творчості дітей та юнацтва:
Віртуально «водити» по Стрию взагалі важко, бо майже куди не підеш, знайдеться щось цікаве, та і не все вже згадаю, що де конкретно знімав.
І, незважаючи на всю цю красу, не можу точно сказати, чому я весь час почувався у цьому місті чужим, як і здавалися чужорідними люди, які його населяють. А серед абсолютно австро-угорських по духу вулиць найбільше звертали на себе увагу кадри, яких прийнято називати селюками чи рогулями, як особливо несумісні… Хоча їх там не так і багато насправді.
Як вам євробалкончик, до речі?
Із усієї баченої краси, по-перше, хотілось би виділити особнячки, вони тут на будь-який смак.
Маскарони, що десятками й сотнями дивляться на вас своїми скам’янілими очима. Одна з особливостей, яка змушує надовго затримуватися біля кожного будинку.
Звісно ж, двері, як особливий вид мистецтва:
Та всякі інші цікаві дрібниці. Робоча колонка, дуже доречна в душний спекотний день:
І так далі…
Куди простіше згадати, що знаходиться по вулиці Шевченка. Вона головна, а будівлі на ній особливо масштабні. Міська поліклініка:
Радянський раритет:
Стрийська міська рада. Над нею вперше за СРСР підняли український прапор ще 14 березня 1990 року.
Тутешні особняки надзвичайно прекрасні, як на мене, завдяки декоративним вежам:
Сучасне місто також потроху будується. Ось такий оригінальний красень на вул. Нижанківського:
Дуже контрастує із заводом ковальсько-пресового обладнання по сусідству.
У глибині вулиці - ще одна чудова вілла з вежею, зараз військкомат.
Міські контрасти:
Згідно з останньою модою з’явився мурал.
Ще один будинок з гарними дверима:
Так чи інакше, це все можна вважати прелюдією до найгарнішої споруди Стрия - костьолу Різдва Пресвятої Богородиці.
Він стоїть на цьому місці з 1425 року. Готичний від початку, не один раз відновлювався після численних пожеж, поступово набуваючи нових рис. Остання вагома перебудова сталася в 1891 р.
Хоча в рисах костьолу досі присутні відверто середньовічні елементи:
Як і деталі інших епох, чого одні горгульї варті. Всередину теж пощастило потрапити, але фотоапарат не осилив інтер’єр у напівтемряві.
До поїздки чомусь був впевнений, що костьол стоїть біля головної траси, хоча насправді він загублений на затишних другорядних вуличках.
Майже поруч знаходиться і площа Ринок, також чудово збережена по периметру, із плавним переходом на місцеву стометрівку, вулицю Торговиця.
А от ратуші в центрі площі немає, причому давно. Вони на цьому місці стояли переважно дерев’яні і справно горіли, остання - ще чи в кінці 18 чи на початку 19 століття. У 1906 році розглядали проект відновлення ратуші, але будівництво все відкладалося, а там почалися війни і стало відверто не до того.
Відтак на площі з’явився меморіал солдату-визволителю. Скульптуру самого солдата знесли на хвилі ленінопаду в 2014 році (той випадок, коли дійсно було б чим полякати у новинах на Росії). Вціліла стела, з одного боку якої написані назви знакових у Другій Світовій міст, але мені більше сподобалася сторона з обличчями:
Тему Бандерштадту можна продовжити пам’ятником Бандері, який стоїть не аби де, а під гімназією, де Степан Андрійович навчався.
Скульптур на честь українських діячів у місті взагалі природно багато. Ось композиція «Будителі» (Франко, Шевченко і Леся Українка) на площі Незалежності:
Здебільшого легко пізнавані обличчя прикрашають і дім «Просвіти»:
І навіть це ще не все, на південь від площі Ринок - чергова порція затишних вулиць старого міста.
Дорогою трапилась синагога 1810-х років у типовому для західної України стані.
Греко-католицька церква Успіння Преподобної Діви Марії, також колишній костьол:
Під кінець забрів до міського ринку, і навіть він виявився у Стрию цікавим. Місце у надвечір’ї дикувате, але ці строгі павільйони з темної цегли - то вже якась справжнісінька Данія.
Певно, можна було й далі блукати містом, та день закінчувався, як і сили. На ранок же на мене чекали стрийські околиці, на яких теж можна знайти чимало цікавого.
Місто досить велике (четверте у Львівській області) і одне з найцікавіших. Це не той випадок, коли можна все швидко пробігти, ходити Стриєм треба багато й неквапно, роздивляючись тисячі його деталей.
Найчастіше знайомство з містом починається з привокзальної площі, де крім вокзалу знаходиться одна із автостанцій. Стрий - важливий транспортний вузол півдня Львівщини, тому тихо тут ніколи не буває, з ходу потрапляєш у вир торгашів, жебраків, циган… Із цим всім дикуватим місивом контрастує величезний світлий вокзал:
Із пішохідного мосту над коліями вдалині видно оригінальну водонапірну вежу, можливо, ще навіть австрійську.
Навпроти вокзалу починається проспект Чорновола, не менш колоритний за привокзальну площу. Одне циганське сімейство, схоже, прямо там і мешкає, окупувавши лавки та купаючи дітей у фонтані.
Як пройти трохи вглиб, знайдемо пам’ятник на честь 600-річчя міста:
Тут же починає проявлятися і архітектурне багатство Стрия. Конструктивізм? Та будь ласка:
Столітні вілли з бомбезним дерев’яним декором? Як скажете.
Неподалік вокзалу я й квартирувався, усього одну ніч, але з одним мешканцем із дуже печальною мордою все ж познайомився.
Наступна група пам’яток по вул. Крушельницької. Будинок товариства «Сокіл»:
Православна церква Архістратига Михаїла, від початку очевидний неоготичний костьол (1912):
Центр творчості дітей та юнацтва:
Віртуально «водити» по Стрию взагалі важко, бо майже куди не підеш, знайдеться щось цікаве, та і не все вже згадаю, що де конкретно знімав.
І, незважаючи на всю цю красу, не можу точно сказати, чому я весь час почувався у цьому місті чужим, як і здавалися чужорідними люди, які його населяють. А серед абсолютно австро-угорських по духу вулиць найбільше звертали на себе увагу кадри, яких прийнято називати селюками чи рогулями, як особливо несумісні… Хоча їх там не так і багато насправді.
Як вам євробалкончик, до речі?
Із усієї баченої краси, по-перше, хотілось би виділити особнячки, вони тут на будь-який смак.
Маскарони, що десятками й сотнями дивляться на вас своїми скам’янілими очима. Одна з особливостей, яка змушує надовго затримуватися біля кожного будинку.
Звісно ж, двері, як особливий вид мистецтва:
Та всякі інші цікаві дрібниці. Робоча колонка, дуже доречна в душний спекотний день:
І так далі…
Куди простіше згадати, що знаходиться по вулиці Шевченка. Вона головна, а будівлі на ній особливо масштабні. Міська поліклініка:
Радянський раритет:
Стрийська міська рада. Над нею вперше за СРСР підняли український прапор ще 14 березня 1990 року.
Тутешні особняки надзвичайно прекрасні, як на мене, завдяки декоративним вежам:
Сучасне місто також потроху будується. Ось такий оригінальний красень на вул. Нижанківського:
Дуже контрастує із заводом ковальсько-пресового обладнання по сусідству.
У глибині вулиці - ще одна чудова вілла з вежею, зараз військкомат.
Міські контрасти:
Згідно з останньою модою з’явився мурал.
Ще один будинок з гарними дверима:
Так чи інакше, це все можна вважати прелюдією до найгарнішої споруди Стрия - костьолу Різдва Пресвятої Богородиці.
Він стоїть на цьому місці з 1425 року. Готичний від початку, не один раз відновлювався після численних пожеж, поступово набуваючи нових рис. Остання вагома перебудова сталася в 1891 р.
Хоча в рисах костьолу досі присутні відверто середньовічні елементи:
Як і деталі інших епох, чого одні горгульї варті. Всередину теж пощастило потрапити, але фотоапарат не осилив інтер’єр у напівтемряві.
До поїздки чомусь був впевнений, що костьол стоїть біля головної траси, хоча насправді він загублений на затишних другорядних вуличках.
Майже поруч знаходиться і площа Ринок, також чудово збережена по периметру, із плавним переходом на місцеву стометрівку, вулицю Торговиця.
А от ратуші в центрі площі немає, причому давно. Вони на цьому місці стояли переважно дерев’яні і справно горіли, остання - ще чи в кінці 18 чи на початку 19 століття. У 1906 році розглядали проект відновлення ратуші, але будівництво все відкладалося, а там почалися війни і стало відверто не до того.
Відтак на площі з’явився меморіал солдату-визволителю. Скульптуру самого солдата знесли на хвилі ленінопаду в 2014 році (той випадок, коли дійсно було б чим полякати у новинах на Росії). Вціліла стела, з одного боку якої написані назви знакових у Другій Світовій міст, але мені більше сподобалася сторона з обличчями:
Тему Бандерштадту можна продовжити пам’ятником Бандері, який стоїть не аби де, а під гімназією, де Степан Андрійович навчався.
Скульптур на честь українських діячів у місті взагалі природно багато. Ось композиція «Будителі» (Франко, Шевченко і Леся Українка) на площі Незалежності:
Здебільшого легко пізнавані обличчя прикрашають і дім «Просвіти»:
І навіть це ще не все, на південь від площі Ринок - чергова порція затишних вулиць старого міста.
Дорогою трапилась синагога 1810-х років у типовому для західної України стані.
Греко-католицька церква Успіння Преподобної Діви Марії, також колишній костьол:
Під кінець забрів до міського ринку, і навіть він виявився у Стрию цікавим. Місце у надвечір’ї дикувате, але ці строгі павільйони з темної цегли - то вже якась справжнісінька Данія.
Певно, можна було й далі блукати містом, та день закінчувався, як і сили. На ранок же на мене чекали стрийські околиці, на яких теж можна знайти чимало цікавого.