Околиці Теребовлі. Підгора і Плебанівка
Раз я уже опинився у Теребовлі, гріх було не заглянути хоча б у пару довколишніх сіл. Чому гріх? Це ж Тернопільщина, тут ледь не в кожному селі як не замок, то палац, то ще щось.
Першою за планом була Підгора. Дорога до неї веде через село Зеленче. Понад дорогою янголята займаються якимись таємничими ритуалами.
Підгора - досить забите село з пари вулиць і менш ніж сотнею населення. Цікаве воно, перш за все, руїнами однойменного монастиря, навіть більше того - монастиря-фортеці.
Надбрамна вежа.
Перша писемна згадка про монастир датується 1650 роком, але ймовірно, що він з’явився тут, ще у 12-13 ст. Як водиться, спочатку все було з дерева, а кам’яний варіант, залиши якого ми ще можемо бачити, з’явився на початку 18 ст.
Це, мабуть, колишні келії.
Окрім келій тут колись була їдальня, бібліотека, навіть обсерваторія. Але у 1789 році австрійський уряд закрив монастир.
Одна із круглих веж.
Що цікаво, ще у 1867 році хтось додумався, що таку пам’ятку непогано б зберегти для нащадків - було заборонено розтягати будівлю на каміння і проведено консерваційні роботи. Таким чином, навіть люди позаминулого сторіччя були розумніші за гомо совєтікусів, які з того ж каміння викладали дороги, а саму територію віддали військовій частині.
Можна прогулятись містичними порожніми коридорами.
Єдина споруда, що добре збереглася - церква Івана Хрестителя (зверніть увагу на цікаві віконця у формі серця).
Церква була закрита, та і взагалі навколо не спостерігалось жодної людини, що вкупі з хмарною погодою створювало досить гнітюче враження.
Старовинний хрест біля церкви.
З монастирського пагорбу відкривається чудовий вид на сусіднє село Семенів.
В центрі кадру - тамтешня церква Петра і Павла.
Весь Семенів на одному фото.
Друге село, яке я відвідав того дня - Плебанівка - також знаходиться на південь від міста, на іншому березі Гнізни.
Візитка Плебанівки - кам’яний залізничний міст-віадук 1896 року. Вміли ж тоді будувати.
Панорама.
Залізниця тут проходить близько до дороги. По інший її бік - суцільна зелень, краса, пагорби і струмочки.
Вид з протилежної сторони.
У самій Плебанівці є греко-католицька церква, закладена у 2004 році.
Зелень навколо села.
На зворотному шляху вдалось підловити на мосту товарнячок.
Яскрава хатина.
У Плебанівку бажано прогулятись пішки, милуючись краєвидами, що відкриваються з траси.
Спочатку видно поля, а вже за ними - найрізноманітніші панорами Теребовлі.
Звідси можна побачити навіть центр міста - ратушу і монастир кармелітів.
Першою за планом була Підгора. Дорога до неї веде через село Зеленче. Понад дорогою янголята займаються якимись таємничими ритуалами.
Підгора - досить забите село з пари вулиць і менш ніж сотнею населення. Цікаве воно, перш за все, руїнами однойменного монастиря, навіть більше того - монастиря-фортеці.
Надбрамна вежа.
Перша писемна згадка про монастир датується 1650 роком, але ймовірно, що він з’явився тут, ще у 12-13 ст. Як водиться, спочатку все було з дерева, а кам’яний варіант, залиши якого ми ще можемо бачити, з’явився на початку 18 ст.
Це, мабуть, колишні келії.
Окрім келій тут колись була їдальня, бібліотека, навіть обсерваторія. Але у 1789 році австрійський уряд закрив монастир.
Одна із круглих веж.
Що цікаво, ще у 1867 році хтось додумався, що таку пам’ятку непогано б зберегти для нащадків - було заборонено розтягати будівлю на каміння і проведено консерваційні роботи. Таким чином, навіть люди позаминулого сторіччя були розумніші за гомо совєтікусів, які з того ж каміння викладали дороги, а саму територію віддали військовій частині.
Можна прогулятись містичними порожніми коридорами.
Єдина споруда, що добре збереглася - церква Івана Хрестителя (зверніть увагу на цікаві віконця у формі серця).
Церква була закрита, та і взагалі навколо не спостерігалось жодної людини, що вкупі з хмарною погодою створювало досить гнітюче враження.
Старовинний хрест біля церкви.
З монастирського пагорбу відкривається чудовий вид на сусіднє село Семенів.
В центрі кадру - тамтешня церква Петра і Павла.
Весь Семенів на одному фото.
Друге село, яке я відвідав того дня - Плебанівка - також знаходиться на південь від міста, на іншому березі Гнізни.
Візитка Плебанівки - кам’яний залізничний міст-віадук 1896 року. Вміли ж тоді будувати.
Панорама.
Залізниця тут проходить близько до дороги. По інший її бік - суцільна зелень, краса, пагорби і струмочки.
Вид з протилежної сторони.
У самій Плебанівці є греко-католицька церква, закладена у 2004 році.
Зелень навколо села.
На зворотному шляху вдалось підловити на мосту товарнячок.
Яскрава хатина.
У Плебанівку бажано прогулятись пішки, милуючись краєвидами, що відкриваються з траси.
Спочатку видно поля, а вже за ними - найрізноманітніші панорами Теребовлі.
Звідси можна побачити навіть центр міста - ратушу і монастир кармелітів.