Чолпон-Ата: хаос, мрія і закарлючки
Історично так склалося, що південний (тепліший) берег озера Іссик-Куль переважно дикий, а майже вся туристична інфраструктура зосереджена на північному, ближчому до киргизької столиці.
Головним курортним центром на цій стороні є 10-тисячне місто Чолпон-Ата - «Венера-батько». У киргизькій мові назва цієї планети не має чіткої статевої належності, тому ось так.
Перш ніж показувати Іссик-Куль з позиції краба, варто глянути на нього із супутникового знімку. Озеро характерно оточене двома Тянь-Шанськими хребтами висотою 3-4 тисячі метрів, сніги на верхівках яких ніколи не розтають.
Відповідно засніжені вершини є найбільш типовою окантовкою озера, коли дивитися на нього із землі. Воно проглядалося навіть із другого поверху гостьового будиночка, де ми ночували.
І можливість бачити ці гори, хоч очима, хоч через об’єктив, просто виносить мозок - адже до них насправді кілометрів 50, саме така ширина озера навпроти Чолпон-Ати.
Тепер пройдемось до берега. Місто активно забудовується, без жодного натяку на хоч який генеральний план і з найдешевших матеріалів. Скоро у них вийде якесь чудовисько на зразок Алушти і їй подібних.
Цей архітектурний хаос взагалі є чудовою ілюстрацією типового киргизького міста: тимчасове непорозуміння на тлі безсмертних гір.
Але ось ми вже на березі.
Плавзасоби поки простоюють, активний сезон на Іссик-Кулі - всього-то липень-серпень. У кінці травня вода була градусів 15.
З іншого боку, за рахунок підземних джерел вона ніколи не замерзає (звідси й назва - дослівно «тепле озеро»).
У місті виділяється гумбез (мавзолей) Чолпона - шанованого старця-цілителя, на честь якого і назвали селище.
Було достатньо часу помилуватися озером. Який там колір води…
А яка прозорість…
Саме з Іссик-Куля і почалась моя зацікавленість Киргизстаном, яка зрештою вилилась у цю поїздку. Це була не те щоб мрія, а щось таке, на що не так давно і надіятись не міг.
Як завжди буває після здійснення важливого бажання, з’являється внутрішня спустошеність, яку треба заповнити чимось новим. Але саме тоді то було щастя. Тому дозвольте мені ще раз побродити його берегами без зайвих слів.
Кораблик під назвою «Горизонт» з’явився усього на пару хвилин, ніби спеціально засвітитись перед далекими туристами.
Але й без об’єктів на передньому плані це озеро досконале.
Для огляду наступної цікавої точки треба їхати на північний край Чолпон-Ати, аж під гори. Звідси так само видно Іссик-Куль та місто, тільки з розкиданим камінням на передньому плані.
І на перший погляд дивно, чому частина цього каміння огороджена парканом.
А все тому, що тут знаходиться скупчення «розшитого каміння», як це називають киргизи, а для нас більш звичним є визначення «петрогліфи».
Час їх появи від 2000 до 300 років до нашої ери, це так званий сако-скіфський стиль, основними темами якого є зображення тварин чи сцен полювання.
Найбільш масштабна і унікальна в своєму роді картина представляє собою сюжет полювання на козлів із прирученими барсами.
Мисливці:
Ручні барси:
І їх здобич:
Петрогліфи є тільки на чорному, обсмаленому сонцем та часом камінні. Багато там і закарлюк від вандалів чи просто рисунків, автентичність яких викликає сумніви.
Деякі композиції руйнуються.
Верблюди:
Найбільше зібрання петрогліфів у світі знаходиться також у Киргизії, десь у такій гірській глухомані, що туди всього пару місяців на рік відкрита дорога - там їх 10 тисяч. Пишуть, що у Чолпон-Аті усього-то тисяча зображень, але й ті навряд хто з туристів буде перелічувати.
А над мальовничими купами каміння здіймаються мальовничі гори. Природа як завжди досконала сама по собі. Як у загальному плані…
…так і в деталях.
Є тут і балбали, уже знайомі нам із городища Бурана.
Безхмарного теплого дня то важче, а якщо опинитись на цьому святилищі затемна, думаю, нескладно уявити танцюючого між цими дивними каменюками шамана і їдкий дим ритуальних вогнищ.
Унизу над озером простирається сніжна кайма.
Але і над нашими головами теж. Цей хребет так само буде видний із південного берега.
Панорама Чолпон-Ати:
Та її санаторії і будинки.
На 60 км східніше містечка є село Чон-Орюктю, відоме своїми термальними джерелами Керемет-суу. Воно також лежить на березі Іссик-Куля і як було не збігати до нього хоч на хвилинку?
Тут в озеро впадає невеликий потічок, схоже, якраз із термальних джерел.
А над тим усім здіймаються прекрасні гори.
Реклама із суто локальним колоритом. Кумисом, кажуть, навіть наркоманів виліковують.
Місцевий юний вершник. Скоро ми піднімемося в ущелини, де таких буде набагато більше.
Головним курортним центром на цій стороні є 10-тисячне місто Чолпон-Ата - «Венера-батько». У киргизькій мові назва цієї планети не має чіткої статевої належності, тому ось так.
Перш ніж показувати Іссик-Куль з позиції краба, варто глянути на нього із супутникового знімку. Озеро характерно оточене двома Тянь-Шанськими хребтами висотою 3-4 тисячі метрів, сніги на верхівках яких ніколи не розтають.
Відповідно засніжені вершини є найбільш типовою окантовкою озера, коли дивитися на нього із землі. Воно проглядалося навіть із другого поверху гостьового будиночка, де ми ночували.
І можливість бачити ці гори, хоч очима, хоч через об’єктив, просто виносить мозок - адже до них насправді кілометрів 50, саме така ширина озера навпроти Чолпон-Ати.
Тепер пройдемось до берега. Місто активно забудовується, без жодного натяку на хоч який генеральний план і з найдешевших матеріалів. Скоро у них вийде якесь чудовисько на зразок Алушти і їй подібних.
Цей архітектурний хаос взагалі є чудовою ілюстрацією типового киргизького міста: тимчасове непорозуміння на тлі безсмертних гір.
Але ось ми вже на березі.
Плавзасоби поки простоюють, активний сезон на Іссик-Кулі - всього-то липень-серпень. У кінці травня вода була градусів 15.
З іншого боку, за рахунок підземних джерел вона ніколи не замерзає (звідси й назва - дослівно «тепле озеро»).
У місті виділяється гумбез (мавзолей) Чолпона - шанованого старця-цілителя, на честь якого і назвали селище.
Було достатньо часу помилуватися озером. Який там колір води…
А яка прозорість…
Саме з Іссик-Куля і почалась моя зацікавленість Киргизстаном, яка зрештою вилилась у цю поїздку. Це була не те щоб мрія, а щось таке, на що не так давно і надіятись не міг.
Як завжди буває після здійснення важливого бажання, з’являється внутрішня спустошеність, яку треба заповнити чимось новим. Але саме тоді то було щастя. Тому дозвольте мені ще раз побродити його берегами без зайвих слів.
Кораблик під назвою «Горизонт» з’явився усього на пару хвилин, ніби спеціально засвітитись перед далекими туристами.
Але й без об’єктів на передньому плані це озеро досконале.
Для огляду наступної цікавої точки треба їхати на північний край Чолпон-Ати, аж під гори. Звідси так само видно Іссик-Куль та місто, тільки з розкиданим камінням на передньому плані.
І на перший погляд дивно, чому частина цього каміння огороджена парканом.
А все тому, що тут знаходиться скупчення «розшитого каміння», як це називають киргизи, а для нас більш звичним є визначення «петрогліфи».
Час їх появи від 2000 до 300 років до нашої ери, це так званий сако-скіфський стиль, основними темами якого є зображення тварин чи сцен полювання.
Найбільш масштабна і унікальна в своєму роді картина представляє собою сюжет полювання на козлів із прирученими барсами.
Мисливці:
Ручні барси:
І їх здобич:
Петрогліфи є тільки на чорному, обсмаленому сонцем та часом камінні. Багато там і закарлюк від вандалів чи просто рисунків, автентичність яких викликає сумніви.
Деякі композиції руйнуються.
Верблюди:
Найбільше зібрання петрогліфів у світі знаходиться також у Киргизії, десь у такій гірській глухомані, що туди всього пару місяців на рік відкрита дорога - там їх 10 тисяч. Пишуть, що у Чолпон-Аті усього-то тисяча зображень, але й ті навряд хто з туристів буде перелічувати.
А над мальовничими купами каміння здіймаються мальовничі гори. Природа як завжди досконала сама по собі. Як у загальному плані…
…так і в деталях.
Є тут і балбали, уже знайомі нам із городища Бурана.
Безхмарного теплого дня то важче, а якщо опинитись на цьому святилищі затемна, думаю, нескладно уявити танцюючого між цими дивними каменюками шамана і їдкий дим ритуальних вогнищ.
Унизу над озером простирається сніжна кайма.
Але і над нашими головами теж. Цей хребет так само буде видний із південного берега.
Панорама Чолпон-Ати:
Та її санаторії і будинки.
На 60 км східніше містечка є село Чон-Орюктю, відоме своїми термальними джерелами Керемет-суу. Воно також лежить на березі Іссик-Куля і як було не збігати до нього хоч на хвилинку?
Тут в озеро впадає невеликий потічок, схоже, якраз із термальних джерел.
А над тим усім здіймаються прекрасні гори.
Реклама із суто локальним колоритом. Кумисом, кажуть, навіть наркоманів виліковують.
Місцевий юний вершник. Скоро ми піднімемося в ущелини, де таких буде набагато більше.