Львівська солянка-2018
У минулому році у Львові я був пару разів проїздом та з однією ночівлею, тому побачити багато нового не вдалося, але дещо все ж є. Про кілька відвіданих точок і розповім далі.
Перша з них - двір загублених іграшок, що на задвірках площі Старий Ринок. Хоча це майже центр і від ратуші сюди йти хвилин 5-10, місце не виглядає туристично презентабельним, скоріше такий собі шанхайчик з брудним сквером і мутними групками молоді. Зате поруч надибав дуже симпатичний храм, про який не знав раніше - костьол Святого Івана Хрестителя:
Власне двір:
Та його мешканці.
Ішов туди під захід сонця, але ранувато. Треба було потемну, щоб краще пройняло:)
Подвір’я, що стало своєрідним музеєм - само по собі таке типово львівське, наполовину замкненого вигляду.
Але все ж цікаво, чи нічого їм там ночами не ввижається, особливо дітям, людям з багатою фантазією чи просто сп’яну…
Найбільш стрьомне створіння усілось під дзеркалом з контурами надгробку.
Чи знайшов ти, що шукав?
Мурал по дорозі до двору:
Другою відвіданою точкою став скансен «Шевченківський Гай», де я уже був у далекому 2010 році, у свій перший візит до Львова. Бродити ним можна кілька годин (так тоді і було), але цього разу мені вистачило зовсім трохи часу незадовго до закриття.
Того дня я саме приїхав із Розлуча, де побачив рідкісний для України збережений дерев’яний костьол. А у Шевченківський Гай якраз пару років тому перевезли іще один, але з виду зовсім інший.
Костьолик являє з себе стилістично унікальну споруду, дерев’яний модерн все-таки. В Україні аналогів точно немає, про польські поки теж невідомо. Споруда 1936-37 року, тому навіть не пам’ятка, довгі роки руйнувалась у глухому селі Язлівчик Бродівського району, аж поки його не розібрали польські реставратори та студенти, а Шевченківський Гай погодився прийняти.
Незвична форма вікон:
Паспорт з описом об’єкту, до речі, в українській і польській версіях дати заснування різні; у нас на 3 роки старіша, хе-хе. Поляки також фінансували перенесення і реставраційні роботи.
Ну і щоб закрити тему Бойківщини, де я надивився характерних місцевих храмів, ось зразкова та шедевральна церква із села Кривка 1795 року:
Тут вона вкрита автентичним ґонтом, а не бляхою, як по селах, але все одно навіки відірвана від свого села й чужа в великому місті…
Ну а так Львів, як Львів. Гамірний, переповнений людьми і все одно цікавий.
І навіть тимчасові паркани навколо будівництва перетворюються тут на арт-об’єкти:
Перша з них - двір загублених іграшок, що на задвірках площі Старий Ринок. Хоча це майже центр і від ратуші сюди йти хвилин 5-10, місце не виглядає туристично презентабельним, скоріше такий собі шанхайчик з брудним сквером і мутними групками молоді. Зате поруч надибав дуже симпатичний храм, про який не знав раніше - костьол Святого Івана Хрестителя:
Власне двір:
Та його мешканці.
Ішов туди під захід сонця, але ранувато. Треба було потемну, щоб краще пройняло:)
Подвір’я, що стало своєрідним музеєм - само по собі таке типово львівське, наполовину замкненого вигляду.
Але все ж цікаво, чи нічого їм там ночами не ввижається, особливо дітям, людям з багатою фантазією чи просто сп’яну…
Найбільш стрьомне створіння усілось під дзеркалом з контурами надгробку.
Чи знайшов ти, що шукав?
Мурал по дорозі до двору:
Другою відвіданою точкою став скансен «Шевченківський Гай», де я уже був у далекому 2010 році, у свій перший візит до Львова. Бродити ним можна кілька годин (так тоді і було), але цього разу мені вистачило зовсім трохи часу незадовго до закриття.
Того дня я саме приїхав із Розлуча, де побачив рідкісний для України збережений дерев’яний костьол. А у Шевченківський Гай якраз пару років тому перевезли іще один, але з виду зовсім інший.
Костьолик являє з себе стилістично унікальну споруду, дерев’яний модерн все-таки. В Україні аналогів точно немає, про польські поки теж невідомо. Споруда 1936-37 року, тому навіть не пам’ятка, довгі роки руйнувалась у глухому селі Язлівчик Бродівського району, аж поки його не розібрали польські реставратори та студенти, а Шевченківський Гай погодився прийняти.
Незвична форма вікон:
Паспорт з описом об’єкту, до речі, в українській і польській версіях дати заснування різні; у нас на 3 роки старіша, хе-хе. Поляки також фінансували перенесення і реставраційні роботи.
Ну і щоб закрити тему Бойківщини, де я надивився характерних місцевих храмів, ось зразкова та шедевральна церква із села Кривка 1795 року:
Тут вона вкрита автентичним ґонтом, а не бляхою, як по селах, але все одно навіки відірвана від свого села й чужа в великому місті…
Ну а так Львів, як Львів. Гамірний, переповнений людьми і все одно цікавий.
І навіть тимчасові паркани навколо будівництва перетворюються тут на арт-об’єкти: