Там, де колись були замки
Продовжуємо відкривати Тернопільщину, настільки насичену пам’ятками, що зупинятись можна ледь не в кожному селі. І цього разу відвідаємо два селища на шляху від Скалата до Гусятина.
Перше із них - смт Гримайлів. У інтернеті пишуть, що в Гримайлові є залишки замку, на що я й повівся, і навіть не тільки я, бо паралельно з автобуса вигрузились дві жіночки з Черкас. Уявляю, як вони прифігіли, коли побачили «замок» (мене-то вже рідко чим здивуєш).
Замок дійсно був, ще у 19 ст. перебудований у псевдоготичний палац. У 1944 році його зруйнувало прямим потраплянням бомби, а після війни із замкового каменю виклали дорогу на Теребовлю. В наші дні у величезному і дуже захаращеному парку ще можна знайти склепіння пивниці - усе, що від нього лишилось.
І тут, уже на старті мандрівки, Гримайлів для мене помер, а думка про його мешканців упала нижче плінтуса. Хай і невелика руїна, але за що її так? Це ж не одна людина наносила і не за один раз.
Десь тут же в парку є пам’ятник Івану Пулюю - уродженцю містечка, який першим відкрив Х-промені. Але запатентував їх швидше Вільгельм Рентген. Улітку в хащах пам’ятник не розгледіти. Видно, що геніального земляка пам’ятають і поважають…
Трохи південніше парку є оборонна синагога - найстаріша пам’ятка селища, 17 ст. Вона також перебуває в поганому стані, з давно обваленим дахом, але стіни поки тримаються.
Був тут і грандіозний костьол, знесений чи то в 60-ті, чи в 80-ті роки минулого століття. І є схожа на костьол Покровська церква 1806 року.
Фасад прикрашений п’ятьма скульптурами.
Заслуговує уваги також стовп під фігурою Діви Марії у дворику церкви.
Гримайлівські двері:
Автобусний рух дуже жвавий.
Далі їдемо у Личківці. Їх я запримітив ще в травні, по дорозі в Гусятин. На найвищому, Замковому пагорбі села височіє грандіозна руїна костьолу, але це не єдине цікаве, що тут є.
Друга домінанта Личківців - палац пана Темельмана початку 20 ст, що стоїть на узвишші за 500 метрів від костьолу.
У радянські часи з палацу зробили лікарню, а за Незалежності його викупив місцевий підприємець і відбудував собі під житло. При чому відбудував з максимальним дотриманням початкового вигляду. Навіть наймав місцеву молодь, щоб відмила автентичну черепицю, якою нині вкритий дах.
Але разом з тим навколо виріс високий паркан з воротами, так що роздивитись палац непросто.
Із південної сторони паркан не суцільний і крізь бур’яни можна пройти на подвір’я та глянути на палац з тилу. А може, варто було просто постукати у ворота і попросити подивитись?
Та ні, маячня якась.
Тепер вертаємось на замковий пагорб. Фактично замок у Личківцях був більше резиденцією власників. Він утратив оборонне значення і почав розбиратись ще на початку 18 ст.
Залишився тільки напівкруглий фрагмент стіни, який нині отримав друге життя у виді каплиці.
Обабіч неї - два старі монументи із звучними назвами. Перший, «пам’ятник зі щелепою», на честь Міхала Заборовського (із роду, що певний час володів селом).
Другий називається «Тіням померлих душ» і зведений у пам’ять про загиблих від епідемії холери 1830-31 рр. мешканців Личківців. От тільки обезголовлена його тушка давно стоїть під постаментом.
Ну а далі той самий величезний костьол. Пам’ятку 1706-08 років у радянські часи пристосували під господарські потреби, а зараз вона просто вмирає.
Але багатий декор фасаду досі тримається:
Чого тут тільки не намішано, і всевидяче око, і старослов’янські символи.
Всередині - жах. Дах обвалився ще років 10 тому.
Навіть Білорусь тут засвітилась (над аркою).
Старий будинок біля костьолу:
Ще далі є невелика мурована церква св. Миколая (1850):
Самі по собі Личківці рельєфні і на диво мальовничі. Дуже звучні імена їх річок: у межах села Тайна впадає в Гнилу.
Перше із них - смт Гримайлів. У інтернеті пишуть, що в Гримайлові є залишки замку, на що я й повівся, і навіть не тільки я, бо паралельно з автобуса вигрузились дві жіночки з Черкас. Уявляю, як вони прифігіли, коли побачили «замок» (мене-то вже рідко чим здивуєш).
Замок дійсно був, ще у 19 ст. перебудований у псевдоготичний палац. У 1944 році його зруйнувало прямим потраплянням бомби, а після війни із замкового каменю виклали дорогу на Теребовлю. В наші дні у величезному і дуже захаращеному парку ще можна знайти склепіння пивниці - усе, що від нього лишилось.
І тут, уже на старті мандрівки, Гримайлів для мене помер, а думка про його мешканців упала нижче плінтуса. Хай і невелика руїна, але за що її так? Це ж не одна людина наносила і не за один раз.
Десь тут же в парку є пам’ятник Івану Пулюю - уродженцю містечка, який першим відкрив Х-промені. Але запатентував їх швидше Вільгельм Рентген. Улітку в хащах пам’ятник не розгледіти. Видно, що геніального земляка пам’ятають і поважають…
Трохи південніше парку є оборонна синагога - найстаріша пам’ятка селища, 17 ст. Вона також перебуває в поганому стані, з давно обваленим дахом, але стіни поки тримаються.
Був тут і грандіозний костьол, знесений чи то в 60-ті, чи в 80-ті роки минулого століття. І є схожа на костьол Покровська церква 1806 року.
Фасад прикрашений п’ятьма скульптурами.
Заслуговує уваги також стовп під фігурою Діви Марії у дворику церкви.
Гримайлівські двері:
Автобусний рух дуже жвавий.
Далі їдемо у Личківці. Їх я запримітив ще в травні, по дорозі в Гусятин. На найвищому, Замковому пагорбі села височіє грандіозна руїна костьолу, але це не єдине цікаве, що тут є.
Друга домінанта Личківців - палац пана Темельмана початку 20 ст, що стоїть на узвишші за 500 метрів від костьолу.
У радянські часи з палацу зробили лікарню, а за Незалежності його викупив місцевий підприємець і відбудував собі під житло. При чому відбудував з максимальним дотриманням початкового вигляду. Навіть наймав місцеву молодь, щоб відмила автентичну черепицю, якою нині вкритий дах.
Але разом з тим навколо виріс високий паркан з воротами, так що роздивитись палац непросто.
Із південної сторони паркан не суцільний і крізь бур’яни можна пройти на подвір’я та глянути на палац з тилу. А може, варто було просто постукати у ворота і попросити подивитись?
Та ні, маячня якась.
Тепер вертаємось на замковий пагорб. Фактично замок у Личківцях був більше резиденцією власників. Він утратив оборонне значення і почав розбиратись ще на початку 18 ст.
Залишився тільки напівкруглий фрагмент стіни, який нині отримав друге життя у виді каплиці.
Обабіч неї - два старі монументи із звучними назвами. Перший, «пам’ятник зі щелепою», на честь Міхала Заборовського (із роду, що певний час володів селом).
Другий називається «Тіням померлих душ» і зведений у пам’ять про загиблих від епідемії холери 1830-31 рр. мешканців Личківців. От тільки обезголовлена його тушка давно стоїть під постаментом.
Ну а далі той самий величезний костьол. Пам’ятку 1706-08 років у радянські часи пристосували під господарські потреби, а зараз вона просто вмирає.
Але багатий декор фасаду досі тримається:
Чого тут тільки не намішано, і всевидяче око, і старослов’янські символи.
Всередині - жах. Дах обвалився ще років 10 тому.
Навіть Білорусь тут засвітилась (над аркою).
Старий будинок біля костьолу:
Ще далі є невелика мурована церква св. Миколая (1850):
Самі по собі Личківці рельєфні і на диво мальовничі. Дуже звучні імена їх річок: у межах села Тайна впадає в Гнилу.