Замок - тютюнова фабрика
Неспішний приміський дизель-поїзд Тернопіль - Заліщики дав мені 40 хвилин помилуватись галицькими пейзажами, перш ніж доставив мене із Чорткова до пункту призначення. Отже, я на станції «Ягільниця» і йду дивитись ягільницький замок, але знаходжусь при цьому у селі Нагірянка. А все тому, що по війні колишнє містечко розділили на два села.
Та й вокзальчик, хоч і закритий, зробив би честь і більшому населеному пункту. Судячи з архітектури, він тут ще з австро-угорських часів.
Замок видно ще здалеку, з дороги. Узагалі це траса Тернопіль - Чернівці, тому дістатись сюди - не проблема, інша справа, кому воно треба.
Домінантною спорудою, яку видно саме з дороги, є один з фабричних корпусів. Власне фабрику тут облаштували австріяки ще на початку 19 ст., але конкретно цей корпус з’явився у міжвоєнний період - про це можна судити з того, що на фото після Першої Світової його ще нема, а після Другої - уже є. А так інформації про замок украй мало.
Дерев’яна фортеця у Ягільниці була уже в 16 ст. Історія ж кам’яного замку почалась у 1630 році, коли його почали будувати за наказом коронного гетьмана Станіслава Лянцкоронського. Твердиня була однією з найбільш неприступних у краї. І хоча фабричний період не міг не вплинути на неї негативно, нині це все рівно один з найкраще збережених замків Тернопілля.
Відпрацювавши на благо тютюнового виробництва і в радянський період, за Незалежності він якось мутно перейшов у приватні руки (це пам’ятка архітектури національного значення, нуахулі).
Новий власник мав провести реставрацію, будівництво готелю і всяке інше для туристичного буму, але віз і нині там. На прохідній недоброзичливий голос із-за воріт сказав мені, що то приватна власність і вхід заборонено, а собаче гавкотіння із двору тільки зайвий раз підтвердило його слова.
Окрім замку, у Нагірянці є старовинна дерев’яна церква, перевезена ще у 1672 році з Карпат і перебудована у 1782. На фото кількарічної давнини вона виглядає ще пристойно. На жаль, з тих пір її уже «відремонтували», перетворивши на потворне убожество.
Всередині ремонт ще тривав, люди молились просто у дворі.
Ідучи уже в сторону Ягільниці, інтуїтивно звернув на одну з правих вуличок, і не дарма. Звідси краще видно замок (саме замчище, а не фабрику).
Вид на ту сторону річки.
Нагірянський особнячок.
Переходимо у Ягільницю.
Річка Черкаска, що розділяє колись єдині частини містечка, більше нагадує струмочок.
Тим не менш, у неї непристойно величезний уривчастий каньйон. Саме від мосту стає видно, настільки неприступним з цієї сторони був замок, що його так і не змогли узяти козаки Хмельницького, та і взагалі захоплювали лише пару разів за всю історію.
У Ягільниці варто оглянути, по-перше, костел Успіння Пресвятої Діви Марії, нинішню будівлю якого звели у 1842 році.
За СРСР він побув складом, потім його реставрували на кошти нащадків Лянцкоронських.
Їхній чудово збережений герб так само прикрашає фасад храму.
Коло костелу мене настирливо переслідував украй надутий індик, що мотивувало по поверненні в Чортків замовити собі індичий стейк на обід:)
Просто через дорогу - другий храм, а саме греко-католицька церква 18 ст.
Але ми ще не додивились замок. Щоб побачити його ще раз, треба продовжувати йти вуличкою між церквами углиб села. Дорогою бігали грайливі козенята.
Із кінця вулиці відкриваються чи не найкращі види на замкові стіни над урвищем каньйону Черкаски.
На виїзді з Ягільниці у сторону Чорткова над дорогою розташоване старовинне кладовище. Напис на брамі латиною, думаю, перекладу не потребує.
На самому кладовищі збереглась витончена каплиця з датою 1905 на фасаді і декілька цікавих та журних одночасно усипальниць і надмогильних скульптур.
Та й вокзальчик, хоч і закритий, зробив би честь і більшому населеному пункту. Судячи з архітектури, він тут ще з австро-угорських часів.
Замок видно ще здалеку, з дороги. Узагалі це траса Тернопіль - Чернівці, тому дістатись сюди - не проблема, інша справа, кому воно треба.
Домінантною спорудою, яку видно саме з дороги, є один з фабричних корпусів. Власне фабрику тут облаштували австріяки ще на початку 19 ст., але конкретно цей корпус з’явився у міжвоєнний період - про це можна судити з того, що на фото після Першої Світової його ще нема, а після Другої - уже є. А так інформації про замок украй мало.
Дерев’яна фортеця у Ягільниці була уже в 16 ст. Історія ж кам’яного замку почалась у 1630 році, коли його почали будувати за наказом коронного гетьмана Станіслава Лянцкоронського. Твердиня була однією з найбільш неприступних у краї. І хоча фабричний період не міг не вплинути на неї негативно, нині це все рівно один з найкраще збережених замків Тернопілля.
Відпрацювавши на благо тютюнового виробництва і в радянський період, за Незалежності він якось мутно перейшов у приватні руки (це пам’ятка архітектури національного значення, нуахулі).
Новий власник мав провести реставрацію, будівництво готелю і всяке інше для туристичного буму, але віз і нині там. На прохідній недоброзичливий голос із-за воріт сказав мені, що то приватна власність і вхід заборонено, а собаче гавкотіння із двору тільки зайвий раз підтвердило його слова.
Окрім замку, у Нагірянці є старовинна дерев’яна церква, перевезена ще у 1672 році з Карпат і перебудована у 1782. На фото кількарічної давнини вона виглядає ще пристойно. На жаль, з тих пір її уже «відремонтували», перетворивши на потворне убожество.
Всередині ремонт ще тривав, люди молились просто у дворі.
Ідучи уже в сторону Ягільниці, інтуїтивно звернув на одну з правих вуличок, і не дарма. Звідси краще видно замок (саме замчище, а не фабрику).
Вид на ту сторону річки.
Нагірянський особнячок.
Переходимо у Ягільницю.
Річка Черкаска, що розділяє колись єдині частини містечка, більше нагадує струмочок.
Тим не менш, у неї непристойно величезний уривчастий каньйон. Саме від мосту стає видно, настільки неприступним з цієї сторони був замок, що його так і не змогли узяти козаки Хмельницького, та і взагалі захоплювали лише пару разів за всю історію.
У Ягільниці варто оглянути, по-перше, костел Успіння Пресвятої Діви Марії, нинішню будівлю якого звели у 1842 році.
За СРСР він побув складом, потім його реставрували на кошти нащадків Лянцкоронських.
Їхній чудово збережений герб так само прикрашає фасад храму.
Коло костелу мене настирливо переслідував украй надутий індик, що мотивувало по поверненні в Чортків замовити собі індичий стейк на обід:)
Просто через дорогу - другий храм, а саме греко-католицька церква 18 ст.
Але ми ще не додивились замок. Щоб побачити його ще раз, треба продовжувати йти вуличкою між церквами углиб села. Дорогою бігали грайливі козенята.
Із кінця вулиці відкриваються чи не найкращі види на замкові стіни над урвищем каньйону Черкаски.
На виїзді з Ягільниці у сторону Чорткова над дорогою розташоване старовинне кладовище. Напис на брамі латиною, думаю, перекладу не потребує.
На самому кладовищі збереглась витончена каплиця з датою 1905 на фасаді і декілька цікавих та журних одночасно усипальниць і надмогильних скульптур.