Файне місто
Я так досі жодного разу й не вибрався у Тернопіль заради Тернополя. Весь час використовував його тільки як опорну точку для мандрів по області, де ледь не в кожному населеному пункті можна щось знайти. Але за цей час короткими пробіжками по півдня і менше усе ж сформував певне бачення цього міста і зараз спробую його передати.
Порівняно з іншими обласними центрами західної України, Тернопіль можна назвати архітектурно бідним. Більшість будівель міста була зруйнована у ході запеклих боїв за визволення від фашистів у квітні 1944 року.
Доля наполовину знищених історичних споруд склалася по-різному: наприклад, церкву Різдва Христового (на схемці вона одразу над написом) відбудували. А от костел (трохи правіше) знесли, щоб поставити на його місці потворний совковий універмаг.
Ось так церква виглядає зараз, їй більше 400 років. Цікаво, що у 18 ст. два її поверхи розділили між собою православні та греко-католики.
«Православ’я або смерть» - не те ж, що й «аллах бабах», але незвично.
І все ж у місті залишилось багато старовинних красивих будинків. Корпус фармацевтичного факультету ТДМУ - один із них.
По вулиці Руській таких хатинок особливо багато - вишуканих, з ліпниною, кованими балкончиками. Інша справа, що це - чи не найбільш навантажена транспортом магістраль, і гуляти нею не дуже приємно.
Тому звертаємо на пішохідний бульвар Шевченка, який зустрічає пам’ятником… ні, не Шевченку, а Соломії Крушельницькій.
Чудова зелена зона з фонтанами і лавочками веде убік Театральної площі.
Пам’ятник «Випадкова зустріч» - подарунок місту від посла Нідерландів. Жіночок спочатку було дві, але уже за тиждень одну украли (серйозно). Пошуки нічим не увінчались, тому залишеній на самоті скульптурі компанію складають тернополяни та гості міста.
Театр.
Пам’ятник Незалежності з цього кінця бульвару.
Навколо теж є на що подивитись.
Від площі звертаємо наліво. Тут одразу ж привертає увагу пишна споруда греко-католицького Катедрального собору. Від початку, звісно, він був домініканським костелом. Будівлю звели у 1749-79 роках. У радянські часи всередині квартирувалась картинна галерея.
Перед собором розгорнувся майдан Волі із пам’ятником королю Данилу в центрі.
А далі ми спускаємось до… замку. Насправді, від нього залишився тільки дуже перебудований палац, тому, мабуть, далеко не кожен турист його розпізнає. Усередині - спортзал, хоча є плани перевести в ці древні приміщення музей історії міста.
Ідемо до ставу. Униз ведуть сходи з фонтаном.
Хоч його і називають часто озером - це таки став. Утворений приблизно в той же час, що і Тернопіль, шляхом зведення греблі на річці Серет, є чи не головним символом міста.
У курортний сезон можна мотнути коло на катері за дуже символічну суму (у 2016 році було 15 грн. Для порівняння, прогулянка на такому ж катері Південним Бугом у Вінниці коштувала 40 грн.).
З катеру оглядаємо береги. Зі сторони греблі височіє Воздвиженська або Надставна церква - найстаріша у місті, веде свою історію з 16, а то і 15 ст. Має чіткий оборонний характер, бо була частиною замкових укріплень.
І просто випадкові міські пейзажі.
Зі сторони центру на ставу лежить острів Закоханих, який намився сам по собі, після чого був окультурений і обладнаний для відпочинку.
Окрім катерів, улітку на воді чимало інших плавзасобів.
Що розчарувало - так це відсутність пляжів (і це на такій водоймі!). Єдиний, схоже, нормальний пляж є аж на тій стороні, на Загребеллі.
Зі сторони центру до набережної прилягає парк Шевченка, де обладнано каскад штучних ставочків із містками і фонтанчиками. Тут можна покататись на катамаранах.
Розмальовані сходи коло набережної.
Пам’ятник лелекам з немовлям.
Окрім нього, у середмісті можна знайти ще кілька цікавих скульптур, таких як пам’ятник 12-ому стільцю, водопровіднику чи людині-невидимці.
За греблею Серет знову перетворюється на вузеньку болотисту річечку. Тут, при новозбудованому в 70-ті роки мікрорайоні, облаштували гідропарк «Топільче». Людей на цю сторону добирається куди менше, відповідно, це місце набагато спокійніше од вічно шумної набережної.
Є величенький звіринець. На мій суб’єктивний погляд, тваринам там просторо.
На базі Серета створили комплекс струмків і озерець. Є декоративний водяний млин.
Теж можна покататись на катамаранах.
На Козацькому острові - імітація замку.
Головною алеєю гідропарк виходить на Надставну церкву.
Перенесемось на схід від центру, аж за залізничні колії, щоб відвідати етноресторан «Старий млин».
Місце дуже атмосферне і настільки привабливе, що все частіше включається в обов’язкові для відвідин туристичні об’єкти Тернополя.
Вокзал.
Випадковий кадр, який я клацнув, здається, в районі центрального ринку. Тернопіль - це не тільки став і центр. Думаю, він ще зможе мене приємно здивувати.
У місті є багато якісного стріт-арту.
Повна цитата, частково закрита дебільною рекламою: «Наш прапор - це прапор любові. Ніколи не входить у союз із прапором якої-небудь ненависти».
Надю, після всіх її зашкварів, підозрюю, уже замалювали.
Вечірнє тернопільське небо із вікна мого готелю.
Порівняно з іншими обласними центрами західної України, Тернопіль можна назвати архітектурно бідним. Більшість будівель міста була зруйнована у ході запеклих боїв за визволення від фашистів у квітні 1944 року.
Доля наполовину знищених історичних споруд склалася по-різному: наприклад, церкву Різдва Христового (на схемці вона одразу над написом) відбудували. А от костел (трохи правіше) знесли, щоб поставити на його місці потворний совковий універмаг.
Ось так церква виглядає зараз, їй більше 400 років. Цікаво, що у 18 ст. два її поверхи розділили між собою православні та греко-католики.
«Православ’я або смерть» - не те ж, що й «аллах бабах», але незвично.
І все ж у місті залишилось багато старовинних красивих будинків. Корпус фармацевтичного факультету ТДМУ - один із них.
По вулиці Руській таких хатинок особливо багато - вишуканих, з ліпниною, кованими балкончиками. Інша справа, що це - чи не найбільш навантажена транспортом магістраль, і гуляти нею не дуже приємно.
Тому звертаємо на пішохідний бульвар Шевченка, який зустрічає пам’ятником… ні, не Шевченку, а Соломії Крушельницькій.
Чудова зелена зона з фонтанами і лавочками веде убік Театральної площі.
Пам’ятник «Випадкова зустріч» - подарунок місту від посла Нідерландів. Жіночок спочатку було дві, але уже за тиждень одну украли (серйозно). Пошуки нічим не увінчались, тому залишеній на самоті скульптурі компанію складають тернополяни та гості міста.
Театр.
Пам’ятник Незалежності з цього кінця бульвару.
Навколо теж є на що подивитись.
Від площі звертаємо наліво. Тут одразу ж привертає увагу пишна споруда греко-католицького Катедрального собору. Від початку, звісно, він був домініканським костелом. Будівлю звели у 1749-79 роках. У радянські часи всередині квартирувалась картинна галерея.
Перед собором розгорнувся майдан Волі із пам’ятником королю Данилу в центрі.
А далі ми спускаємось до… замку. Насправді, від нього залишився тільки дуже перебудований палац, тому, мабуть, далеко не кожен турист його розпізнає. Усередині - спортзал, хоча є плани перевести в ці древні приміщення музей історії міста.
Ідемо до ставу. Униз ведуть сходи з фонтаном.
Хоч його і називають часто озером - це таки став. Утворений приблизно в той же час, що і Тернопіль, шляхом зведення греблі на річці Серет, є чи не головним символом міста.
У курортний сезон можна мотнути коло на катері за дуже символічну суму (у 2016 році було 15 грн. Для порівняння, прогулянка на такому ж катері Південним Бугом у Вінниці коштувала 40 грн.).
З катеру оглядаємо береги. Зі сторони греблі височіє Воздвиженська або Надставна церква - найстаріша у місті, веде свою історію з 16, а то і 15 ст. Має чіткий оборонний характер, бо була частиною замкових укріплень.
І просто випадкові міські пейзажі.
Зі сторони центру на ставу лежить острів Закоханих, який намився сам по собі, після чого був окультурений і обладнаний для відпочинку.
Окрім катерів, улітку на воді чимало інших плавзасобів.
Що розчарувало - так це відсутність пляжів (і це на такій водоймі!). Єдиний, схоже, нормальний пляж є аж на тій стороні, на Загребеллі.
Зі сторони центру до набережної прилягає парк Шевченка, де обладнано каскад штучних ставочків із містками і фонтанчиками. Тут можна покататись на катамаранах.
Розмальовані сходи коло набережної.
Пам’ятник лелекам з немовлям.
Окрім нього, у середмісті можна знайти ще кілька цікавих скульптур, таких як пам’ятник 12-ому стільцю, водопровіднику чи людині-невидимці.
За греблею Серет знову перетворюється на вузеньку болотисту річечку. Тут, при новозбудованому в 70-ті роки мікрорайоні, облаштували гідропарк «Топільче». Людей на цю сторону добирається куди менше, відповідно, це місце набагато спокійніше од вічно шумної набережної.
Є величенький звіринець. На мій суб’єктивний погляд, тваринам там просторо.
На базі Серета створили комплекс струмків і озерець. Є декоративний водяний млин.
Теж можна покататись на катамаранах.
На Козацькому острові - імітація замку.
Головною алеєю гідропарк виходить на Надставну церкву.
Перенесемось на схід від центру, аж за залізничні колії, щоб відвідати етноресторан «Старий млин».
Місце дуже атмосферне і настільки привабливе, що все частіше включається в обов’язкові для відвідин туристичні об’єкти Тернополя.
Вокзал.
Випадковий кадр, який я клацнув, здається, в районі центрального ринку. Тернопіль - це не тільки став і центр. Думаю, він ще зможе мене приємно здивувати.
У місті є багато якісного стріт-арту.
Повна цитата, частково закрита дебільною рекламою: «Наш прапор - це прапор любові. Ніколи не входить у союз із прапором якої-небудь ненависти».
Надю, після всіх її зашкварів, підозрюю, уже замалювали.
Вечірнє тернопільське небо із вікна мого готелю.