Місто маленького замку
У Збаражі мені довелось побувати аж двічі за минулий рік - на День міста та в звичайний вихідний. Природно, що святкування Дня міста було зосереджено у тутешньому замку та навколо нього.
Навіть холодна дощова погода не могла завадити різноманітним заходам - виставкам, лицарським турнірам, концертам, польовій кухні і т.д.
Проводилась навіть демонстрація ретро автомобілів, хоча важко сказати, яке відношення вони мають до Збаражу чи його замку.
Про місцеву твердиню ви, безумовно, знаєте, якщо читали історичну епопею «Вогнем і мечем» Сенкевича або бачили екранізацію Єжи Гофмана. Правда, екранізація має куди менше зв’язку з реальністю - «збаразькі» сцени знімали десь у Польщі, як і інші місця. З приводу маси неточностей навіть стаття є.
По замку реальному основне враження - який же він усе-таки маленький! І як тяжко мало бути людям витримувати облогу у цій неприступній, але тісній твердині.
Тильна сторона.
Місто у звичайний вихідний разюче відрізнялось від себе святкового - сонне і безлюдне.
Порожній двір.
Замок перебуває у досить добротному стані. Відреставрований, як не дивно, уже за Незалежності. Всередині замкового палацу квартирується краєзнавчий музей. Експонати його в принципі стандартні і тому не особливо цікаві.
Окремо заслуговують уваги роботи з дерева якогось місцевого умільця.
Правда ж стрьомні дітки:)
І чудова колекція мініатюрних копій галицьких дерев’яних храмів.
Шафи як витвір мистецтва.
Залишки минулої розкоші.
Також представлені обов’язкові для такого місця гармати, обладунки, зброя…
Вказівничок.
На підходах до замку є карта цікавинок міста, хоч і не дуже правдива - деякі пам’ятки архітектури годі і шукати, бо вони перебудовані до невпізнання. Наприклад, я чесно ганяв міськими задвірками у пошуках синагоги 18 ст., але так і не знайшов, та й місцеві були ні сном, ні духом. Уже після поїздки прочитав, що вона спотворена-перетворена під промислові потреби.
Із замкової гори добре видно більшу частину Збаража.
Твердиню оточує затишний парк. Від нього можна спуститись до міського озера, а там і до центру рукою подати.
Загалом для туристів-дикунів знайомство з містом найчастіше починається з північної околиці, бо транзитні автобуси не особо хочуть заходити на автостанцію.
Дорога до центру іде повз старе польське кладовище, багате на химерні надгробки і скульптури, поїдені мохом, часом і… козами.
Tu spoczywa najdrozszy syn Karol Swientanowski zyl lat 26 zamordowany (затерто) dnia 2.7.1941.
Є і відносно нові скульптури.
Дорогою трапляються різні цікаві будинки.
Архітектурне обличчя центру міста формують старовинні храми.
Воскресенська церква 1764 року. Від початку мала бароковий стиль, але капітально перебудовувалась у 1879-1933 роках.
Успенська церква 1755 року, задумувалась як костел Тринітаріїв.
Через дорогу знаходиться Бернардинський монастир, який веде свою історію з 1627 року - усього на рік молодший за замок. Домінантою монастиря, якщо не усього середмістя, є величний бароковий костел.
Деталі костелу.
Для збаразьких храмів характерними є закриті ґрати на вході, через які можна трохи зазирнути всередину.
Містом протікає річка Гнізна, з якою я уже зустрічався в Теребовлі. Тільки там вона чиста, а тут зелена і брудна, хоч ми зараз і вище за течією.
Чорні маки на постаменті.
Наостанок, трошки Збаражу в деталях.
Навіть холодна дощова погода не могла завадити різноманітним заходам - виставкам, лицарським турнірам, концертам, польовій кухні і т.д.
Проводилась навіть демонстрація ретро автомобілів, хоча важко сказати, яке відношення вони мають до Збаражу чи його замку.
Про місцеву твердиню ви, безумовно, знаєте, якщо читали історичну епопею «Вогнем і мечем» Сенкевича або бачили екранізацію Єжи Гофмана. Правда, екранізація має куди менше зв’язку з реальністю - «збаразькі» сцени знімали десь у Польщі, як і інші місця. З приводу маси неточностей навіть стаття є.
По замку реальному основне враження - який же він усе-таки маленький! І як тяжко мало бути людям витримувати облогу у цій неприступній, але тісній твердині.
Тильна сторона.
Місто у звичайний вихідний разюче відрізнялось від себе святкового - сонне і безлюдне.
Порожній двір.
Замок перебуває у досить добротному стані. Відреставрований, як не дивно, уже за Незалежності. Всередині замкового палацу квартирується краєзнавчий музей. Експонати його в принципі стандартні і тому не особливо цікаві.
Окремо заслуговують уваги роботи з дерева якогось місцевого умільця.
Правда ж стрьомні дітки:)
І чудова колекція мініатюрних копій галицьких дерев’яних храмів.
Шафи як витвір мистецтва.
Залишки минулої розкоші.
Також представлені обов’язкові для такого місця гармати, обладунки, зброя…
Вказівничок.
На підходах до замку є карта цікавинок міста, хоч і не дуже правдива - деякі пам’ятки архітектури годі і шукати, бо вони перебудовані до невпізнання. Наприклад, я чесно ганяв міськими задвірками у пошуках синагоги 18 ст., але так і не знайшов, та й місцеві були ні сном, ні духом. Уже після поїздки прочитав, що вона спотворена-перетворена під промислові потреби.
Із замкової гори добре видно більшу частину Збаража.
Твердиню оточує затишний парк. Від нього можна спуститись до міського озера, а там і до центру рукою подати.
Загалом для туристів-дикунів знайомство з містом найчастіше починається з північної околиці, бо транзитні автобуси не особо хочуть заходити на автостанцію.
Дорога до центру іде повз старе польське кладовище, багате на химерні надгробки і скульптури, поїдені мохом, часом і… козами.
Tu spoczywa najdrozszy syn Karol Swientanowski zyl lat 26 zamordowany (затерто) dnia 2.7.1941.
Є і відносно нові скульптури.
Дорогою трапляються різні цікаві будинки.
Архітектурне обличчя центру міста формують старовинні храми.
Воскресенська церква 1764 року. Від початку мала бароковий стиль, але капітально перебудовувалась у 1879-1933 роках.
Успенська церква 1755 року, задумувалась як костел Тринітаріїв.
Через дорогу знаходиться Бернардинський монастир, який веде свою історію з 1627 року - усього на рік молодший за замок. Домінантою монастиря, якщо не усього середмістя, є величний бароковий костел.
Деталі костелу.
Для збаразьких храмів характерними є закриті ґрати на вході, через які можна трохи зазирнути всередину.
Містом протікає річка Гнізна, з якою я уже зустрічався в Теребовлі. Тільки там вона чиста, а тут зелена і брудна, хоч ми зараз і вище за течією.
Чорні маки на постаменті.
Наостанок, трошки Збаражу в деталях.