Місто маленького замку

Sep 12, 2017 19:54

У Збаражі мені довелось побувати аж двічі за минулий рік - на День міста та в звичайний вихідний. Природно, що святкування Дня міста було зосереджено у тутешньому замку та навколо нього.



Навіть холодна дощова погода не могла завадити різноманітним заходам - виставкам, лицарським турнірам, концертам, польовій кухні і т.д.




Проводилась навіть демонстрація ретро автомобілів, хоча важко сказати, яке відношення вони мають до Збаражу чи його замку.






Про місцеву твердиню ви, безумовно, знаєте, якщо читали історичну епопею «Вогнем і мечем» Сенкевича або бачили екранізацію Єжи Гофмана. Правда, екранізація має куди менше зв’язку з реальністю - «збаразькі» сцени знімали десь у Польщі, як і інші місця. З приводу маси неточностей навіть стаття є.

По замку реальному основне враження - який же він усе-таки маленький! І як тяжко мало бути людям витримувати облогу у цій неприступній, але тісній твердині.


Тильна сторона.


Місто у звичайний вихідний разюче відрізнялось від себе святкового - сонне і безлюдне.

Порожній двір.


Замок перебуває у досить добротному стані. Відреставрований, як не дивно, уже за Незалежності. Всередині замкового палацу квартирується краєзнавчий музей. Експонати його в принципі стандартні і тому не особливо цікаві.




Окремо заслуговують уваги роботи з дерева якогось місцевого умільця.


Правда ж стрьомні дітки:)


І чудова колекція мініатюрних копій галицьких дерев’яних храмів.




Шафи як витвір мистецтва.






Залишки минулої розкоші.


Також представлені обов’язкові для такого місця гармати, обладунки, зброя…






Вказівничок.


На підходах до замку є карта цікавинок міста, хоч і не дуже правдива - деякі пам’ятки архітектури годі і шукати, бо вони перебудовані до невпізнання. Наприклад, я чесно ганяв міськими задвірками у пошуках синагоги 18 ст., але так і не знайшов, та й місцеві були ні сном, ні духом. Уже після поїздки прочитав, що вона спотворена-перетворена під промислові потреби.


Із замкової гори добре видно більшу частину Збаража.






Твердиню оточує затишний парк. Від нього можна спуститись до міського озера, а там і до центру рукою подати.




Загалом для туристів-дикунів знайомство з містом найчастіше починається з північної околиці, бо транзитні автобуси не особо хочуть заходити на автостанцію.


Дорога до центру іде повз старе польське кладовище, багате на химерні надгробки і скульптури, поїдені мохом, часом і… козами.




Tu spoczywa najdrozszy syn Karol Swientanowski zyl lat 26 zamordowany (затерто) dnia 2.7.1941.


Є і відносно нові скульптури.




Дорогою трапляються різні цікаві будинки.








Архітектурне обличчя центру міста формують старовинні храми.

Воскресенська церква 1764 року. Від початку мала бароковий стиль, але капітально перебудовувалась у 1879-1933 роках.




Успенська церква 1755 року, задумувалась як костел Тринітаріїв.




Через дорогу знаходиться Бернардинський монастир, який веде свою історію з 1627 року - усього на рік молодший за замок. Домінантою монастиря, якщо не усього середмістя, є величний бароковий костел.


Деталі костелу.




Для збаразьких храмів характерними є закриті ґрати на вході, через які можна трохи зазирнути всередину.


Містом протікає річка Гнізна, з якою я уже зустрічався в Теребовлі. Тільки там вона чиста, а тут зелена і брудна, хоч ми зараз і вище за течією.


Чорні маки на постаменті.


Наостанок, трошки Збаражу в деталях.








некрополі, храми, Тернопільська область, музеї, замки, Збараж

Previous post Next post
Up