Акатенанго/Фуего, частина 1. Сходження
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктися самому.]
Виверження вулканів сміливо можна назвати одним із найяскравіших природних явищ, які реально побачити на нашій планеті. Це непросто через їх непередбачуваність, небезпечність та специфіку розташування, проте все одно ймовірно. Одним із найкращих постачальників емоцій уже багато років поспіль виступає вулкан Фуего в західній частині Гватемали, що пчихає лавою та вулканічним попелом по кілька разів на годину вже багато років поспіль.
Між тим недооцінювати його все одно не варто, іноді трапляються більш серйозні виверження із жертвами серед місцевого населення, яке з безнадійною впертістю селиться чи займається господарством у небезпечній близькості до нього. Але протягом більшості часу подивитися на Фуего можна цілком безпечно, якщо піднятися на сусідній Акатенанго, котрий спить із 1972 року. Підготовці та підйому до базового табору на ньому і буде присвячена ця частина.
2. У Гватемалі взагалі проблематично сходити в якийсь трекінг без нав’язування послуг місцевого провідника, навіть якщо він нафіг не здався, але у випадку Акатенанго супровід якраз необхідний. Провідники не тільки знають всі стежки, а також забезпечують місцем для ночівлі у базовому таборі у вигляді вже готових палаток зі спальниками. Це позбавляє необхідності перти зайвий вантаж із України, а потім на власному горбу на вершину. Також вони дають лотки з простою їжею на три прийоми, а от водою на добу варто запастися самостійно - жодних її джерел нагорі немає. Вцілому навіть без палаток рюкзаки виходять важкі, адже на додачу потрібно запастися і теплими речами. Нехай на більшості території країни царює клімат вічної весни, висоти понад 3000 метрів це точно не стосується.
3. Своїх провайдерів ми забирали у величенькому селі десь північніше вулкану (відмітку забув поставити, але здається, зветься воно Сан Хосе Кальдерас). Загальний збір зайняв трохи часу, від нічого робити пофоткав випадкових місцевих.
4.
5. Здавалось би, послугами провідників користуються суто іноземці, і їх поява в селі має бути звичною, але на цілий натовп білих прибульців тут поглядали зацікавлено.
6. А то і відверто здивовано.
7.
8. Останньою цивілізованою точкою перед стартом трекінгу є сільце Ла Соледад, де всі залишають машини. Далі тільки пішки. Біля старту притулилося маленьке кладовище, видно, звичайне сільське, але як хтось чорно пожартував, то для тих, хто не дійшов вершини. Нотка правди навіть у такому гуморі є, при невдалому виборі провідників цілком ймовірні шанси дати дуба від холоду чи гірської хвороби.
9. Перша частина стежки проходить через кукурудзяні поля за колючим дротом. Гори позаду цілком схожі на Карпати.
10.
11. Хіба таких гігантських білих квітів у нас не пригадаю.
12.
13. Просто на вершинах лежать ліниві хмари, і в якийсь момент настає приємне усвідомлення факту, що вони вже нижче за тебе.
14.
15. Весь підйом до табору займає 6-7 км з набором висоти близько 1200 метрів. Включити запис треку на навігаторі я забув, звісно, тому не скажу, скільки це годин. Із зупинками на відпочинок, обід і т. д. загалом нічого надскладного у ньому немає (вся жесть ще чекає попереду).
16. Особливо варто відзначити зміну одразу кількох кліматичних зон по мірі набору висоти. Спочатку це будуть джунглі, справжні непролазні хащі із пташиним лементом і химерними переплетіннями дерев, як у дитячих книжках із географії:
17.
18. Із заростями бамбуку:
19. Величезними квітами.
20. Рожеві гриби чи плісняву до місцевих особливостей теж можна віднести, думаю.
21. Потім картина різко міняється, і все ховається в тумані.
22. Ліс навкруги робиться зовсім іншим, також тут уже відчутно прохолодно.
23. Саме хмари й тумани викликали у нас найбільше побоювань. Що Фуего не підведе, було зрозуміло, але толку, якщо його не буде взагалі видно? На якийсь час на горизонті помітив одну з навколишніх вершин, навіть не можу сказати, яку саме - ось така була видимість, а згодом і вона безслідно зникла:
24.
25. Але як би там не було далі, тут і зараз ці хмари, що діловито мандрують на одному рівні з тобою чи просто повз тебе, не могли не викликати захоплення:
26.
27. Мертві чи то після пожежі, чи з іншої причини дерева у такій атмосфері також виглядають відповідно.
28.
29. Забігаючи у майбутнє, не втримаюсь показати цю ж місцевість при кращій видимості. Так її не впізнати:
30. Особливо виділялася громадина вулкану Агуа на схід від нас - а в перший день його не бачили взагалі:
31.
32. Так чи інакше, іншого дня в цьому житті для побачення з Фуего у нас не було. Скоро попереду замаячив не тільки довгоочікуваний базовий табір на висоті близько 3600 м над рівнем моря, а й головна мета фактично всієї двотижневої подорожі. І чорна хмара, що саме нависла над вулканом, - насправді ніяка не хмара, а видиме ще здалеку виверження. Що означало напевно - чудесам бути!
Виверження вулканів сміливо можна назвати одним із найяскравіших природних явищ, які реально побачити на нашій планеті. Це непросто через їх непередбачуваність, небезпечність та специфіку розташування, проте все одно ймовірно. Одним із найкращих постачальників емоцій уже багато років поспіль виступає вулкан Фуего в західній частині Гватемали, що пчихає лавою та вулканічним попелом по кілька разів на годину вже багато років поспіль.
Між тим недооцінювати його все одно не варто, іноді трапляються більш серйозні виверження із жертвами серед місцевого населення, яке з безнадійною впертістю селиться чи займається господарством у небезпечній близькості до нього. Але протягом більшості часу подивитися на Фуего можна цілком безпечно, якщо піднятися на сусідній Акатенанго, котрий спить із 1972 року. Підготовці та підйому до базового табору на ньому і буде присвячена ця частина.
2. У Гватемалі взагалі проблематично сходити в якийсь трекінг без нав’язування послуг місцевого провідника, навіть якщо він нафіг не здався, але у випадку Акатенанго супровід якраз необхідний. Провідники не тільки знають всі стежки, а також забезпечують місцем для ночівлі у базовому таборі у вигляді вже готових палаток зі спальниками. Це позбавляє необхідності перти зайвий вантаж із України, а потім на власному горбу на вершину. Також вони дають лотки з простою їжею на три прийоми, а от водою на добу варто запастися самостійно - жодних її джерел нагорі немає. Вцілому навіть без палаток рюкзаки виходять важкі, адже на додачу потрібно запастися і теплими речами. Нехай на більшості території країни царює клімат вічної весни, висоти понад 3000 метрів це точно не стосується.
3. Своїх провайдерів ми забирали у величенькому селі десь північніше вулкану (відмітку забув поставити, але здається, зветься воно Сан Хосе Кальдерас). Загальний збір зайняв трохи часу, від нічого робити пофоткав випадкових місцевих.
4.
5. Здавалось би, послугами провідників користуються суто іноземці, і їх поява в селі має бути звичною, але на цілий натовп білих прибульців тут поглядали зацікавлено.
6. А то і відверто здивовано.
7.
8. Останньою цивілізованою точкою перед стартом трекінгу є сільце Ла Соледад, де всі залишають машини. Далі тільки пішки. Біля старту притулилося маленьке кладовище, видно, звичайне сільське, але як хтось чорно пожартував, то для тих, хто не дійшов вершини. Нотка правди навіть у такому гуморі є, при невдалому виборі провідників цілком ймовірні шанси дати дуба від холоду чи гірської хвороби.
9. Перша частина стежки проходить через кукурудзяні поля за колючим дротом. Гори позаду цілком схожі на Карпати.
10.
11. Хіба таких гігантських білих квітів у нас не пригадаю.
12.
13. Просто на вершинах лежать ліниві хмари, і в якийсь момент настає приємне усвідомлення факту, що вони вже нижче за тебе.
14.
15. Весь підйом до табору займає 6-7 км з набором висоти близько 1200 метрів. Включити запис треку на навігаторі я забув, звісно, тому не скажу, скільки це годин. Із зупинками на відпочинок, обід і т. д. загалом нічого надскладного у ньому немає (вся жесть ще чекає попереду).
16. Особливо варто відзначити зміну одразу кількох кліматичних зон по мірі набору висоти. Спочатку це будуть джунглі, справжні непролазні хащі із пташиним лементом і химерними переплетіннями дерев, як у дитячих книжках із географії:
17.
18. Із заростями бамбуку:
19. Величезними квітами.
20. Рожеві гриби чи плісняву до місцевих особливостей теж можна віднести, думаю.
21. Потім картина різко міняється, і все ховається в тумані.
22. Ліс навкруги робиться зовсім іншим, також тут уже відчутно прохолодно.
23. Саме хмари й тумани викликали у нас найбільше побоювань. Що Фуего не підведе, було зрозуміло, але толку, якщо його не буде взагалі видно? На якийсь час на горизонті помітив одну з навколишніх вершин, навіть не можу сказати, яку саме - ось така була видимість, а згодом і вона безслідно зникла:
24.
25. Але як би там не було далі, тут і зараз ці хмари, що діловито мандрують на одному рівні з тобою чи просто повз тебе, не могли не викликати захоплення:
26.
27. Мертві чи то після пожежі, чи з іншої причини дерева у такій атмосфері також виглядають відповідно.
28.
29. Забігаючи у майбутнє, не втримаюсь показати цю ж місцевість при кращій видимості. Так її не впізнати:
30. Особливо виділялася громадина вулкану Агуа на схід від нас - а в перший день його не бачили взагалі:
31.
32. Так чи інакше, іншого дня в цьому житті для побачення з Фуего у нас не було. Скоро попереду замаячив не тільки довгоочікуваний базовий табір на висоті близько 3600 м над рівнем моря, а й головна мета фактично всієї двотижневої подорожі. І чорна хмара, що саме нависла над вулканом, - насправді ніяка не хмара, а видиме ще здалеку виверження. Що означало напевно - чудесам бути!