Житомир, частина 3. Зорі, що світять мертвим
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктися самому.]
На завершення розповіді про Житомир я залишив усе, що не влізло в попередні дві частини, а так як місто дійсно багатогранне, то тут постараюся поєднати зовсім несумісні між собою речі: некрополі, космос та стріт-арт.
2. І трохи загальних кадрів перед тим. Вже не згадаю, що це за вулиця (десь між річкою Кам’янкою та Шодуарівським парком), але її вид мені тепер здається ну дуже типово житомирським:
3. У процесі блукання був випадково виявлений будинок-стіна (м-н Перемоги 8), а також в кадр потрапив трамвай, наявність якого для мене одразу означає плюс до цікавості міста. До того ж, вузькоколійний. Хоча переживає він не найкращі часи, із колись п’яти ліній вижила лише одна, а єдиний діючий маршрут не має номеру.
4. Транспортну тему можна розвинути оригінальним залізничним вокзалом 1970 року, на рідкість безглуздою штукою насправді. У досить вигідному місці Житомир умудряється бути чи не найменш залізничним обласним центром України (2-3 пари далеких і 2 пари регіональних поїздів - курям на сміх).
5. В архітектурній частині забув показати келії єзуїтського монастиря (1724), то хай теж побудуть тут. Між іншим, пам’ятка національного значення та одна з найстаріших споруд міста, що одразу видно. Ганебні руїни краще розглядати просто із двору сусіднього житлового будинку, надмірна квітучість якого додає певні нотки сюрреалізму.
6. У сквері ім. Лятошинського знаходиться моторошний фонтан «Лотос Небесної Сотні».
7. На контрасті із золотою осінню, фотосесіями та спокійними прогулянками містян…
8. Будинки з вежами навпроти служать символічними воротами Житнього ринку, гамірного та хаотичного.
9. Хоч і не позбавленого пам’яток прямо на базарних вулицях.
10. Звідти ще трохи і підібрався до місць, пов’язаних з одним із найвідоміших уродженців Житомира, Сергія Корольова (на Дмитрівській вулиці). На непарній стороні розташовано будинок, у якому він народився. Зараз це меморіальний музей, у який я не заходив.
11. Майже навпроти - музей космонавтики. Туди все ж сходив, бо яке ж то відвідування Житомира без цього музею. Правда, знімав лише на телефон (тобто майже не знімав).
12. У дитинстві я ніколи не мріяв бути космонавтом, але тема загалом мене цікавила. Та те все якось лишилося в минулому, зараз цікавлять речі більш приземлені. Скажу тільки, що на мою думку музей хороший, особливо має зайти дітям.
13. Мила будка у дворі:
14. З неї поступово перейду до теми вуличного мистецтва, яке у місті представлено дуже широко.
15. Цікаву частину муралів складає алфавіт (готова ідея для квесту - знайти всі літери, хоча не певен, що досі всі вони цілі, мені буквально 2-3 зустрілися).
16. Також багато малюнків на вільні теми.
17. Традиційно стріт-арт досить спірний у плані того, мистецтво це чи вандалізм. Хоча для мене все очевидно, наприклад, малюнок з котом - шикарний, а авторів закарлюк внизу треба стерилізувати нахуй. Що незрозуміло?
18. Пташки.
19. Ще одна, у стімпанковому стилі.
20. Можливо, автопортрет одного з художників.
21. Переходь на темну сторону…
22. Є малюнки і значно простіші. Про наболіле:
23. Відсилка до космічної теми.
24. Цікаве оформлення кав’ярні.
25. Не можна обійти увагою і вціліле радянське настінне мистецтво.
26. Особливо рельєфи на Укртелекомі, що зображують важливі віхи в історії міста.
27.
28. І скульптури. Ларіосик із Житомира - один із персонажів «Білої гвардії».
29. Стильний пан під якоюсь кав’ярнею.
30. А тепер трохи про тлінне та сумне. Однією з невід’ємних частин для пізнання міста є його давні некрополі. У Житомирі до того ж їх немало, пристойно розкиданих у нецентральних районах. Тут можна знайти і надгробки - справжні витвори мистецтва, і просто відбиток народів, що формували обличчя міста. З євреями Житомир асоціюється куди менше, ніж сусідній Бердичів, але їх община на початку 20 ст. складала до 42% населення. Масштабний кіркут на Великій Бердичівській і зараз про це нагадує.
31.
32. З масою неординарних монументів.
33.
34. Діюча синагога у місті також є. Виконана в цікавому стилі надбудови над історичним фасадом, але, видно, насправді повністю сучасна.
35. Далі відправляємося на північ по вул. Перемоги. Там знаходимо зокрема поштову станцію 19 ст. з неоготичними вікнами.
36. Церква св. Якова (1837).
37. Вона розташована безпосередньо на Вільському православному кладовищі, одному з найкраще збережених.
38.
39.
40. І просто грандіозному. Я подивився лише частинку біля церкви, далі вже через паркан бачив, як багато пропустив, але повертатися до входу не став. Мене і так не покидало відчуття провини за безпардонне вторгнення у царство чужого горя.
41. Діючий млин початку 20 ст.:
42. На перпендикулярній вул. Каракульній знаходимо Покровську старообрядницьку церкву (1820), яку нині відверто по-варварськи перебудовують. За старообрядцями раніше такого несмаку я не помічав.
43. Їх кладовище трохи далі також присутнє, але зачинене і за високим парканом. Зате просто надивився колоритних деталей приватного сектору:
44.
45. І через не надто привабливий для стороннього район багатоповерхівок Сурина Гора дійшов до католицького цвинтаря, масштабами цілком співрозмірного із Вільським кладовищем.
46.
47. Із відреставрованим костьолом св. Станіслава.
48. Завдяки буйній рослинності воно місцями нагадує парк, тому я не дивувався, що деякі люди там просто прогулювалися, схоже.
49. Так само із масою пам’ятників із високою художньою цінністю.
50.
51.
52. Короткий жовтневий день уже відверто добігав кінця, та я все ж встиг на західний край міста за Кам’янкою. У лісі коло нього сховався Свято-Анастасіївський ставропігійний монастир.
53. Заснований в 1999 р. на місці давно втраченої графської садиби. Історичних пам’яток там немає, головний собор закладено в 2002 році.
54. Хоча місце все одно симпатичне, певно, як і майже будь-яке місце, оточене осіннім лісом в принципі.
55. Далі залишалося повернутися в центр на вечерю і на автовокзал. Уже в темряві сфотографував пам’ятник Захисникам України в Соборному сквері, щедро обкладений квітами - справа була якраз на Покрову. Сумбурний насичений день добігав кінця, і, як потім виявилося, для мене то був останній день подорожей Україною в минулому році. Хоча вже тоді я чомусь досить чітко відчував, що невдовзі він викликатиме у мене сильну, майже пекучу ностальгію. І що толку з того, що я зараз знаю її причину?..
На завершення розповіді про Житомир я залишив усе, що не влізло в попередні дві частини, а так як місто дійсно багатогранне, то тут постараюся поєднати зовсім несумісні між собою речі: некрополі, космос та стріт-арт.
2. І трохи загальних кадрів перед тим. Вже не згадаю, що це за вулиця (десь між річкою Кам’янкою та Шодуарівським парком), але її вид мені тепер здається ну дуже типово житомирським:
3. У процесі блукання був випадково виявлений будинок-стіна (м-н Перемоги 8), а також в кадр потрапив трамвай, наявність якого для мене одразу означає плюс до цікавості міста. До того ж, вузькоколійний. Хоча переживає він не найкращі часи, із колись п’яти ліній вижила лише одна, а єдиний діючий маршрут не має номеру.
4. Транспортну тему можна розвинути оригінальним залізничним вокзалом 1970 року, на рідкість безглуздою штукою насправді. У досить вигідному місці Житомир умудряється бути чи не найменш залізничним обласним центром України (2-3 пари далеких і 2 пари регіональних поїздів - курям на сміх).
5. В архітектурній частині забув показати келії єзуїтського монастиря (1724), то хай теж побудуть тут. Між іншим, пам’ятка національного значення та одна з найстаріших споруд міста, що одразу видно. Ганебні руїни краще розглядати просто із двору сусіднього житлового будинку, надмірна квітучість якого додає певні нотки сюрреалізму.
6. У сквері ім. Лятошинського знаходиться моторошний фонтан «Лотос Небесної Сотні».
7. На контрасті із золотою осінню, фотосесіями та спокійними прогулянками містян…
8. Будинки з вежами навпроти служать символічними воротами Житнього ринку, гамірного та хаотичного.
9. Хоч і не позбавленого пам’яток прямо на базарних вулицях.
10. Звідти ще трохи і підібрався до місць, пов’язаних з одним із найвідоміших уродженців Житомира, Сергія Корольова (на Дмитрівській вулиці). На непарній стороні розташовано будинок, у якому він народився. Зараз це меморіальний музей, у який я не заходив.
11. Майже навпроти - музей космонавтики. Туди все ж сходив, бо яке ж то відвідування Житомира без цього музею. Правда, знімав лише на телефон (тобто майже не знімав).
12. У дитинстві я ніколи не мріяв бути космонавтом, але тема загалом мене цікавила. Та те все якось лишилося в минулому, зараз цікавлять речі більш приземлені. Скажу тільки, що на мою думку музей хороший, особливо має зайти дітям.
13. Мила будка у дворі:
14. З неї поступово перейду до теми вуличного мистецтва, яке у місті представлено дуже широко.
15. Цікаву частину муралів складає алфавіт (готова ідея для квесту - знайти всі літери, хоча не певен, що досі всі вони цілі, мені буквально 2-3 зустрілися).
16. Також багато малюнків на вільні теми.
17. Традиційно стріт-арт досить спірний у плані того, мистецтво це чи вандалізм. Хоча для мене все очевидно, наприклад, малюнок з котом - шикарний, а авторів закарлюк внизу треба стерилізувати нахуй. Що незрозуміло?
18. Пташки.
19. Ще одна, у стімпанковому стилі.
20. Можливо, автопортрет одного з художників.
21. Переходь на темну сторону…
22. Є малюнки і значно простіші. Про наболіле:
23. Відсилка до космічної теми.
24. Цікаве оформлення кав’ярні.
25. Не можна обійти увагою і вціліле радянське настінне мистецтво.
26. Особливо рельєфи на Укртелекомі, що зображують важливі віхи в історії міста.
27.
28. І скульптури. Ларіосик із Житомира - один із персонажів «Білої гвардії».
29. Стильний пан під якоюсь кав’ярнею.
30. А тепер трохи про тлінне та сумне. Однією з невід’ємних частин для пізнання міста є його давні некрополі. У Житомирі до того ж їх немало, пристойно розкиданих у нецентральних районах. Тут можна знайти і надгробки - справжні витвори мистецтва, і просто відбиток народів, що формували обличчя міста. З євреями Житомир асоціюється куди менше, ніж сусідній Бердичів, але їх община на початку 20 ст. складала до 42% населення. Масштабний кіркут на Великій Бердичівській і зараз про це нагадує.
31.
32. З масою неординарних монументів.
33.
34. Діюча синагога у місті також є. Виконана в цікавому стилі надбудови над історичним фасадом, але, видно, насправді повністю сучасна.
35. Далі відправляємося на північ по вул. Перемоги. Там знаходимо зокрема поштову станцію 19 ст. з неоготичними вікнами.
36. Церква св. Якова (1837).
37. Вона розташована безпосередньо на Вільському православному кладовищі, одному з найкраще збережених.
38.
39.
40. І просто грандіозному. Я подивився лише частинку біля церкви, далі вже через паркан бачив, як багато пропустив, але повертатися до входу не став. Мене і так не покидало відчуття провини за безпардонне вторгнення у царство чужого горя.
41. Діючий млин початку 20 ст.:
42. На перпендикулярній вул. Каракульній знаходимо Покровську старообрядницьку церкву (1820), яку нині відверто по-варварськи перебудовують. За старообрядцями раніше такого несмаку я не помічав.
43. Їх кладовище трохи далі також присутнє, але зачинене і за високим парканом. Зате просто надивився колоритних деталей приватного сектору:
44.
45. І через не надто привабливий для стороннього район багатоповерхівок Сурина Гора дійшов до католицького цвинтаря, масштабами цілком співрозмірного із Вільським кладовищем.
46.
47. Із відреставрованим костьолом св. Станіслава.
48. Завдяки буйній рослинності воно місцями нагадує парк, тому я не дивувався, що деякі люди там просто прогулювалися, схоже.
49. Так само із масою пам’ятників із високою художньою цінністю.
50.
51.
52. Короткий жовтневий день уже відверто добігав кінця, та я все ж встиг на західний край міста за Кам’янкою. У лісі коло нього сховався Свято-Анастасіївський ставропігійний монастир.
53. Заснований в 1999 р. на місці давно втраченої графської садиби. Історичних пам’яток там немає, головний собор закладено в 2002 році.
54. Хоча місце все одно симпатичне, певно, як і майже будь-яке місце, оточене осіннім лісом в принципі.
55. Далі залишалося повернутися в центр на вечерю і на автовокзал. Уже в темряві сфотографував пам’ятник Захисникам України в Соборному сквері, щедро обкладений квітами - справа була якраз на Покрову. Сумбурний насичений день добігав кінця, і, як потім виявилося, для мене то був останній день подорожей Україною в минулому році. Хоча вже тоді я чомусь досить чітко відчував, що невдовзі він викликатиме у мене сильну, майже пекучу ностальгію. І що толку з того, що я зараз знаю її причину?..