Житомир, частина 2. Столиця не своїх земель
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктися самому.]
У другій частині прогуляємося центральними районами Житомира, де зосереджено більшість його вцілілої архітектурної спадщини. У місті понад 80 пам’яток архітектури, приводити тут їх усі не буду, звісно, лише найцікавіші на мою думку.
1. Почну із однієї з головних площ у міста, яка тут носить ім’я на честь не кого-небудь, а Корольова. З пам’ятником йому самому, жовтою спорудою прибуткового будинку кінця 19 ст. зліва та біло-блакитною міськрадою через дорогу.
2. До прибуткового будинку, нині зайнятого різними державними організаціями, зі сторони площі прилягає оригінальний пам’ятник Небесній Сотні.
3. Міська рада займає торговий дім 1899 року. Третій поверх та годинникову вежу додали під час реконструкції в 1959, так що на ратушу вона ніяк не тягне.
4. По ліву руку починається Михайлівська вулиця, місцева стометрівка, у вихідні досить щільно заповнена людьми. Популярна тема з парасольками і тут прижилася.
5. Історична забудова Михайлівської не суцільна, видно, проріджена війнами. Тому чіпляє не цілісністю середовища, а окремими зразками:
6.
7. Цікаво зазирнути і на перпендикулярну вул. Лятошинського, де можна знайти банк кінця 19 ст.
8. Будинок фабриканта Трибеля - один із найбільш помітних на стометрівці:
9. На сухий фонтан навпроти нього залетіло павичеве око.
10. Свято-Михайлівський собор (1856) в кінці пішохідної зони, на її перетині з магістральною Київською.
11. З нього плавно перейду на храмову тему. Костьол св. Йоана з Дуклі (1838):
12. Преображенський собор (1874).
Усі показані вище пам’ятки відносяться до губернського періоду історії Житомира. У 1804-1925 роках місто було центром Волинської губернії (трохи неочікувано, з урахуванням того, що до Волині не відносилося). Західніше центру знаходяться райони, заселені з більш давніх часів, зокрема Поділ.
13. На Подолі знаходимо Свято-Успенську церкву (також 1874).
14. Вона стоїть на пагорбі, з якого видно сусідній пагорб, замковий, та Свято-Хрестовоздвиженський кафедральний собор (1900) на ньому.
15. А так він виглядає зблизька.
16. Інтер’єр:
17. На п’ятачку Замкової гори зосереджена значна частина пам’яток у тому числі найстаріших, наприклад, кафедральний костьол св. Софії (1737-51). Історично склалося, що нині на Житомирщині процент поляків трохи вищий, ніж на Галичині чи Волині, так само більше діючих римо-католицьких святинь.
18.
19. Інтер’єр костьолу:
20. На його задвірках сховалася католицька семінарія другої половини 18 ст., ще один із маркерів розквіту міста в епоху Речі Посполитої. Хоча датою заснування Житомира вважають 884 рік, значну частину своєї історії він був заштатним містечком, а от із 1667 року став центром воєводства, та ще й не якого-небудь, а Київського (у зв’язку з тим, що Київ віджали московити).
21. Краєзнавчий музей знаходиться у дуже красивому будинку ксьондзів (1909), і вже майже традиційно я не мав часу в нього зайти.
22. Будівля магістрату 18 ст.:
23. Далі просто погуляємо центральною частиною міста. Філармонія (колишній міський театр, 1855) та зелена зона поблизу неї:
24.
25. Сучасна протестантська церква файно вийшла.
26. Немало на вулицях і відверто скромних хат:
27.
28. А також крутих, як от неоготичне ремісниче училище (1908) на вул. Небесної Сотні.
29. Цікава пара на вул. Грушевського, прибутковий будинок і хата в закопанському стилі.
30. Центральний універмаг (1962), представник зовсім іншої епохи.
31. Цілком діюча і в наш час старовинна пожежна вежа (1894).
32.
33. Котик поюзав листя на чиємусь даху як туалет, хе-хе.
34. Попри ніби компактний розмір цікавої частини міста, блукав я там досить довго й безсистемно, тому вже не все пригадую.
35. Будинок купця Журавльова.
36. Спиртоочисні склади при діючому лікеро-горілчаному заводі, вул. Ріхтера.
37. Особняк Філіпова:
38. Зараз у ньому Дім української культури, про що зайвий раз нагадує мотанка в людський зріст біля входу.
39. Інфекційне відділення дитячої лікарні (губернський офтальмологічний центр, 1912).
40. Селянський (земельний) банк початку 20 ст.
41. Агроекологічний університет.
42. «Цікава» реновація від Житомиробленерго. Ще з таким девізом, що я спочатку за якусь релігійну установу їх прийняв.
43. Взагалі сусідство історичних будинків з багатоповерхівками буквально через один цілком звичне для міста. Видно тепер, де воно було поранене війнами.
44. Каплиця Олександра Невського, видимо, сучасна.
45. Чоловіча гімназія (1882), нині природничий факультет ЖДУ.
46. То уже Пушкінська, непарадна частина якої запам’яталася не дуже типовими для міста дерев’яними будинками.
47.
48. А на перпендикулярній вул. Коцюбинського знаходимо неоготичну лютеранську кірху (1896), що зараз використовується баптистами.
49.
50. Зі стилістично несхожою сучасною дзвіницею, тим не менш, добре вписаною в комплекс.
51.
52. Головний комплекс ЖДУ ім. Франка.
53. Модерновий будиночок архітектора Ігоря Мезенцева.
54. Прибутковий дім 1870-х років.
Останні чотири фото - це Велика Бердичівська, якою знову можна повернутися до площі Корольова, замкнувши символічне коло по місту. Відповідно, на сьогодні все, але далі буде.
У другій частині прогуляємося центральними районами Житомира, де зосереджено більшість його вцілілої архітектурної спадщини. У місті понад 80 пам’яток архітектури, приводити тут їх усі не буду, звісно, лише найцікавіші на мою думку.
1. Почну із однієї з головних площ у міста, яка тут носить ім’я на честь не кого-небудь, а Корольова. З пам’ятником йому самому, жовтою спорудою прибуткового будинку кінця 19 ст. зліва та біло-блакитною міськрадою через дорогу.
2. До прибуткового будинку, нині зайнятого різними державними організаціями, зі сторони площі прилягає оригінальний пам’ятник Небесній Сотні.
3. Міська рада займає торговий дім 1899 року. Третій поверх та годинникову вежу додали під час реконструкції в 1959, так що на ратушу вона ніяк не тягне.
4. По ліву руку починається Михайлівська вулиця, місцева стометрівка, у вихідні досить щільно заповнена людьми. Популярна тема з парасольками і тут прижилася.
5. Історична забудова Михайлівської не суцільна, видно, проріджена війнами. Тому чіпляє не цілісністю середовища, а окремими зразками:
6.
7. Цікаво зазирнути і на перпендикулярну вул. Лятошинського, де можна знайти банк кінця 19 ст.
8. Будинок фабриканта Трибеля - один із найбільш помітних на стометрівці:
9. На сухий фонтан навпроти нього залетіло павичеве око.
10. Свято-Михайлівський собор (1856) в кінці пішохідної зони, на її перетині з магістральною Київською.
11. З нього плавно перейду на храмову тему. Костьол св. Йоана з Дуклі (1838):
12. Преображенський собор (1874).
Усі показані вище пам’ятки відносяться до губернського періоду історії Житомира. У 1804-1925 роках місто було центром Волинської губернії (трохи неочікувано, з урахуванням того, що до Волині не відносилося). Західніше центру знаходяться райони, заселені з більш давніх часів, зокрема Поділ.
13. На Подолі знаходимо Свято-Успенську церкву (також 1874).
14. Вона стоїть на пагорбі, з якого видно сусідній пагорб, замковий, та Свято-Хрестовоздвиженський кафедральний собор (1900) на ньому.
15. А так він виглядає зблизька.
16. Інтер’єр:
17. На п’ятачку Замкової гори зосереджена значна частина пам’яток у тому числі найстаріших, наприклад, кафедральний костьол св. Софії (1737-51). Історично склалося, що нині на Житомирщині процент поляків трохи вищий, ніж на Галичині чи Волині, так само більше діючих римо-католицьких святинь.
18.
19. Інтер’єр костьолу:
20. На його задвірках сховалася католицька семінарія другої половини 18 ст., ще один із маркерів розквіту міста в епоху Речі Посполитої. Хоча датою заснування Житомира вважають 884 рік, значну частину своєї історії він був заштатним містечком, а от із 1667 року став центром воєводства, та ще й не якого-небудь, а Київського (у зв’язку з тим, що Київ віджали московити).
21. Краєзнавчий музей знаходиться у дуже красивому будинку ксьондзів (1909), і вже майже традиційно я не мав часу в нього зайти.
22. Будівля магістрату 18 ст.:
23. Далі просто погуляємо центральною частиною міста. Філармонія (колишній міський театр, 1855) та зелена зона поблизу неї:
24.
25. Сучасна протестантська церква файно вийшла.
26. Немало на вулицях і відверто скромних хат:
27.
28. А також крутих, як от неоготичне ремісниче училище (1908) на вул. Небесної Сотні.
29. Цікава пара на вул. Грушевського, прибутковий будинок і хата в закопанському стилі.
30. Центральний універмаг (1962), представник зовсім іншої епохи.
31. Цілком діюча і в наш час старовинна пожежна вежа (1894).
32.
33. Котик поюзав листя на чиємусь даху як туалет, хе-хе.
34. Попри ніби компактний розмір цікавої частини міста, блукав я там досить довго й безсистемно, тому вже не все пригадую.
35. Будинок купця Журавльова.
36. Спиртоочисні склади при діючому лікеро-горілчаному заводі, вул. Ріхтера.
37. Особняк Філіпова:
38. Зараз у ньому Дім української культури, про що зайвий раз нагадує мотанка в людський зріст біля входу.
39. Інфекційне відділення дитячої лікарні (губернський офтальмологічний центр, 1912).
40. Селянський (земельний) банк початку 20 ст.
41. Агроекологічний університет.
42. «Цікава» реновація від Житомиробленерго. Ще з таким девізом, що я спочатку за якусь релігійну установу їх прийняв.
43. Взагалі сусідство історичних будинків з багатоповерхівками буквально через один цілком звичне для міста. Видно тепер, де воно було поранене війнами.
44. Каплиця Олександра Невського, видимо, сучасна.
45. Чоловіча гімназія (1882), нині природничий факультет ЖДУ.
46. То уже Пушкінська, непарадна частина якої запам’яталася не дуже типовими для міста дерев’яними будинками.
47.
48. А на перпендикулярній вул. Коцюбинського знаходимо неоготичну лютеранську кірху (1896), що зараз використовується баптистами.
49.
50. Зі стилістично несхожою сучасною дзвіницею, тим не менш, добре вписаною в комплекс.
51.
52. Головний комплекс ЖДУ ім. Франка.
53. Модерновий будиночок архітектора Ігоря Мезенцева.
54. Прибутковий дім 1870-х років.
Останні чотири фото - це Велика Бердичівська, якою знову можна повернутися до площі Корольова, замкнувши символічне коло по місту. Відповідно, на сьогодні все, але далі буде.