Молочанськ. Гальбштадт, який ми втратили
Якщо сказати комусь, що в липні 2021 року я їздив у Гальбштадт, перші асоціації у людей найпевніше будуть про Німеччину чи Австрію, та точно не про Запорізьку область. Але ж насправді він саме тут і є, бо мова про місто Молочанськ, що мало таку назву до 1915 й у 1941-43 роках, і зовсім не випадково.
2. Далеке передмістя Токмака, до якого 12 км не найкращої дороги, Молочанськ навіть до 2020 року не був райцентром. Тут немає автостанції, лише зупинка без розкладу. Навколо неї зосереджені магазини, в яких місцеві активно поповнювали нестачу вологи хто квасом, хто пивом. Від зупинки йди куди хочеш на всі чотири сторони, дороги кругом однаково убиті… я пішов на північно-захід, до найбільш вражаючої місцевої пам’ятки. Невдовзі у вічі починають впадати цікаві будинки, зовсім нетипові для України.
3. Гальбштадт виник у 1803 році завдяки німцям-менонітам, що масово переселялися для освоєння земель Дикого Поля на запрошення царем Павлом І. Лише в 1803-06 роках у басейні Молочної річки оселилося 365 менонітських родин. Умови були такі собі, але працьовиті протестанти пристосувалися і скоро стали досить заможними. Гальбштадт зробився «столицею» Молочанського менонітського округу, пізніше розділеного на окремі волості.
Німецька антиутопія тривала близько сотні років. В кінці 19 ст. значна частина менонітів мігрувала в Канаду, а ті, хто лишився, невдовзі мали не один привід про це пошкодувати. Лише за етнічною ознакою після Першої, а особливо Другої Світової вони автоматично стали шпигунами й ворогами, були розгромлені, депортовані й без сліду розсіялися на теренах тюрми народів. Не знаю, скільки німців тут лишилося до сьогодні, але не здивуюся, якщо рівно нуль.
4. Ну а пам’ятка, до якої йшов, - ось вона. Вражаючий паровий млин Вільямса, схоже, й досі діє за первісним призначенням. І правда ж, угадується в ньому щось типово прусське?
5.
6. За компанію влаштував фотосесію козам, на фоні млина в тому числі.
7.
Не можна оминути увагою, якою пророчою вийшла назва, дана першими поселенцями - «Гальбштадт» дослівно перекладається як «напівмісто». Адміністративно Молочанськ став містом у 1938 році, але відверто тягне максимум на смт. Зараз тут трохи більше 6 тис. мешканців.
8. Будинки менонітів виділяються ще й тим, що значна частина їх покинута. Дім Вільмса:
9. Не знаю, чи це теж німецька хатка, але в принципі чому б ні:
10. Цей можна було би сфотографувати з вигіднішого ракурсу, тільки якщо зайти в двір, але інтуїція порадила цього не робити.
11. Медичне училище.
12. Прямо в міському парку, занехаяному, як і все решта, знаходиться палац Вільямса, власника того самого млина. Правда, в інших джерелах його називають ратушою та палацом Шредера. Також покинутий, але принаймні законсервований до кращих часів.
13. Можливо, я додовбуюсь на рівному місці, бо по суті ж це звична для сучасної України глибока провінція без якогось особливого занепаду. Але на тлі того що тут було і що могло би бути, накриває просто люта нудьга. Молочанськ запам’ятався як одне з найбільш депресивних міст, які я бачив, що не відміняє його цікавості, тому шкодувати про цей візит точно не буду.
14. Флюгер на шпилі палацу:
15. Однією з найкраще збережених будівель є колишня школа для дівчат, нині менонітський культурний центр, кілька років тому викуплений і відреставрований якоюсь канадською організацією… чи не з тих самих мігрантів вікової давнини?
16. У дворі є невеликий лапідарій.
17. Більшу частину якого складають надгробки. Були люди, а залишився тільки пил, хрести й камені.
18.
19. Немало чомусь символів на морську тематику.
20. Та досить поважних дат, як для могильних каменів народу, що не так давно поголовно був оголошений ворогом.
21. Пристойно виглядає і головна площа, де домінує колишня центральна школа, нині палац культури.
22.
23.
24. Великий спорт у місті.
25. Колоритний погріб, зарахую його до «німецьких» суто інтуїтивно. Заодно і всередину зазирнув.
26.
Окремо болюче тут питання зворотного транспорту у вечірню пору. Моєю великою помилкою було повірити розкладу на bus.com.ua, що обіцяв регулярні автобуси до Токмака протягом усього дня. А насправді їх взагалі нема… як і просто нічого нема. Планом Б лишався поїзд, але знаходитись тут ще дві години і йти під вечір на міську околицю геть не хотілося. Тому просто втикав на зупинці, інтелігентно попиваючи квас з горла дволітрового баняка і не маючи чіткого плану. Аж поки удача не прийшла сама у вигляді таксі, що привезло людей із Токмака, а назад мало їхати порожняком, але підхопило мене, ще й з якоїсь радості за автобусним тарифом 12 гривень. Правда, для мене це все одно не рекорд, бо в 2018 катався Гайворонським районом за десятку… Так чи інакше, з Токмака варіантів як вибратися на порядок більше.
27. Щоб дещо скрасити не надто оптимістичний звіт, наприкінці покажу кілька яскравих муралів із Запоріжжя.
28.
29.
30. Це, звісно, не стріт-арт, а просто шматок рекламного постеру, та таку шикарну сову не міг оминути. Тим більше, через два тижні на мене чекала зустріч із живим її прототипом.
2. Далеке передмістя Токмака, до якого 12 км не найкращої дороги, Молочанськ навіть до 2020 року не був райцентром. Тут немає автостанції, лише зупинка без розкладу. Навколо неї зосереджені магазини, в яких місцеві активно поповнювали нестачу вологи хто квасом, хто пивом. Від зупинки йди куди хочеш на всі чотири сторони, дороги кругом однаково убиті… я пішов на північно-захід, до найбільш вражаючої місцевої пам’ятки. Невдовзі у вічі починають впадати цікаві будинки, зовсім нетипові для України.
3. Гальбштадт виник у 1803 році завдяки німцям-менонітам, що масово переселялися для освоєння земель Дикого Поля на запрошення царем Павлом І. Лише в 1803-06 роках у басейні Молочної річки оселилося 365 менонітських родин. Умови були такі собі, але працьовиті протестанти пристосувалися і скоро стали досить заможними. Гальбштадт зробився «столицею» Молочанського менонітського округу, пізніше розділеного на окремі волості.
Німецька антиутопія тривала близько сотні років. В кінці 19 ст. значна частина менонітів мігрувала в Канаду, а ті, хто лишився, невдовзі мали не один привід про це пошкодувати. Лише за етнічною ознакою після Першої, а особливо Другої Світової вони автоматично стали шпигунами й ворогами, були розгромлені, депортовані й без сліду розсіялися на теренах тюрми народів. Не знаю, скільки німців тут лишилося до сьогодні, але не здивуюся, якщо рівно нуль.
4. Ну а пам’ятка, до якої йшов, - ось вона. Вражаючий паровий млин Вільямса, схоже, й досі діє за первісним призначенням. І правда ж, угадується в ньому щось типово прусське?
5.
6. За компанію влаштував фотосесію козам, на фоні млина в тому числі.
7.
Не можна оминути увагою, якою пророчою вийшла назва, дана першими поселенцями - «Гальбштадт» дослівно перекладається як «напівмісто». Адміністративно Молочанськ став містом у 1938 році, але відверто тягне максимум на смт. Зараз тут трохи більше 6 тис. мешканців.
8. Будинки менонітів виділяються ще й тим, що значна частина їх покинута. Дім Вільмса:
9. Не знаю, чи це теж німецька хатка, але в принципі чому б ні:
10. Цей можна було би сфотографувати з вигіднішого ракурсу, тільки якщо зайти в двір, але інтуїція порадила цього не робити.
11. Медичне училище.
12. Прямо в міському парку, занехаяному, як і все решта, знаходиться палац Вільямса, власника того самого млина. Правда, в інших джерелах його називають ратушою та палацом Шредера. Також покинутий, але принаймні законсервований до кращих часів.
13. Можливо, я додовбуюсь на рівному місці, бо по суті ж це звична для сучасної України глибока провінція без якогось особливого занепаду. Але на тлі того що тут було і що могло би бути, накриває просто люта нудьга. Молочанськ запам’ятався як одне з найбільш депресивних міст, які я бачив, що не відміняє його цікавості, тому шкодувати про цей візит точно не буду.
14. Флюгер на шпилі палацу:
15. Однією з найкраще збережених будівель є колишня школа для дівчат, нині менонітський культурний центр, кілька років тому викуплений і відреставрований якоюсь канадською організацією… чи не з тих самих мігрантів вікової давнини?
16. У дворі є невеликий лапідарій.
17. Більшу частину якого складають надгробки. Були люди, а залишився тільки пил, хрести й камені.
18.
19. Немало чомусь символів на морську тематику.
20. Та досить поважних дат, як для могильних каменів народу, що не так давно поголовно був оголошений ворогом.
21. Пристойно виглядає і головна площа, де домінує колишня центральна школа, нині палац культури.
22.
23.
24. Великий спорт у місті.
25. Колоритний погріб, зарахую його до «німецьких» суто інтуїтивно. Заодно і всередину зазирнув.
26.
Окремо болюче тут питання зворотного транспорту у вечірню пору. Моєю великою помилкою було повірити розкладу на bus.com.ua, що обіцяв регулярні автобуси до Токмака протягом усього дня. А насправді їх взагалі нема… як і просто нічого нема. Планом Б лишався поїзд, але знаходитись тут ще дві години і йти під вечір на міську околицю геть не хотілося. Тому просто втикав на зупинці, інтелігентно попиваючи квас з горла дволітрового баняка і не маючи чіткого плану. Аж поки удача не прийшла сама у вигляді таксі, що привезло людей із Токмака, а назад мало їхати порожняком, але підхопило мене, ще й з якоїсь радості за автобусним тарифом 12 гривень. Правда, для мене це все одно не рекорд, бо в 2018 катався Гайворонським районом за десятку… Так чи інакше, з Токмака варіантів як вибратися на порядок більше.
27. Щоб дещо скрасити не надто оптимістичний звіт, наприкінці покажу кілька яскравих муралів із Запоріжжя.
28.
29.
30. Це, звісно, не стріт-арт, а просто шматок рекламного постеру, та таку шикарну сову не міг оминути. Тим більше, через два тижні на мене чекала зустріч із живим її прототипом.