Старобільськ, частина 2. Білі береги Айдару
Якщо спитати когось про асоціації з Луганською областю, найпевніше, спершу вам розкажуть про війну, промисловість та екологічні проблеми, і дуже навряд, що комусь прийде в голову туризм. Особливо того типу, де є можливість подивитися на якісь природні красоти. І, як виявляється, дарма.
2. Я ж продовжую свою неквапливу прогулянку Старобільськом, тільки тепер мене цікавлять околиці, тому тримаю напрямок на захід. Просто по Слобожанській вулиці, головній транспортній артерії, яка за межами центру не надто цікава, та все ж:
3. Що зручно у малому компактному місті, хвилин 15 ходу, і воно залишається позаду, лише нагадуючи про себе здалеку скайлайном найвищих будівель:
4. Та пожежної каланчі, на тлі майже агресивного червневого різнотрав’я.
5. Невдовзі дорога перетинає Айдар, найчистішу річку області - на її берегах немає великих та брудних підприємств. Це вид на північ, проти течії:
6. На південь береги вищі і куди більш мальовничі, що аж виніс їх на роль головного кадру. Тут же ще раз покажу крупним планом:
7. І такий ракурс. Чувак у воді не втопився, а видно, так рятувався від спеки, плаваючи з маскою весь під водою. І досить довго, бачив його дорогою й туди, й назад, а це зайняло в мене більше години.
8. За мостом Старобільськ закінчується і починається село Підгорівка. Траса на Харків прошиває її на захід, а я повертаю південніше, на дорогу в сторону Сєвєродонецька. Скоро село теж залишається позаду, а з міста видно лише елеватор.
9. Якісь тераси над дорогою, в ту пору скажено смарагдові:
Називати північ Луганщини Донбасом можна в контексті сучасного адміністративного поділу, але історично то все ж Слобожанщина. У її мешканців відчутно сильніша проукраїнська позиція, на вулицях нормально чути суржик чи майже чисту українську (що не заважає їм транслювати з кожного баяна російські телеканали, уже багато років типу як заборонені). На тлі промислового півдня, пощастило їм і з війною, точніше тим, що її тут по суті не було. У Сватовому під корінь зарубали навіть ідею «референдуму», а решту міст звільнили, схоже, практично без боїв - про «ЛНР» та її вигнання з північних районів навіть інформації толком не знайдеш, наче й не відбувалося нічого. Хоча мені попадалися у ЖЖ коментарі місцевого ватана, що клявся, ніби адмінбудівлі в Луганську захоплювали якраз гастролери зі Сватового, Старобільська й Марківки, і насправді нема причин йому не вірити. Залишається сподіватись тільки, що десь там вони й лишились, оптимально у якості добрива.
10. Немає тут і вугільних шахт та пов’язаних з ними підприємств, зате можна знайти щось оздоровче (водолікарня й радонові джерела у тому ж Старобільську), а замість чорних териконів над степами здіймаються білі крейдяні гори.
11. Їх немало на півночі і Донецької, і Луганської областей. Є створені людиною, як відвали Райгородка під Слов’янськом, але більшість народжені самою природою й нині мають статус заповідників.
12. Побачити їх без власного транспорту нелегко, бо переважно це неблизько від міст, а більшість крейдяних відслонень у дуже далекому прикордонному Міловському районі. Тому я тупо вибрав найближчі до Старобільська гори, які знайшов просто по супутниковому знімку. Не найбільш видовищі із них, але все одно:
13. Інша група подібних крейдяних виходів є на північ від міста, біля села Лиман, та все ж туди втричі далі добиратися, а сюди можна було прийти пішки.
14. Щоб краще роздивитися околиці з різних ракурсів, зрештою порушив самому собі придумане правило на Донбасі не сходити з доріг. На щастя, тут у траві знайшов лише двох кліщів, а не якісь забуті міни чи нерозірвані снаряди.
15.
16. Місто:
17. Безпосередньо на його вулицях нізащо б не помітив, що собор настільки вищий за все інше:
18. Дорога на Сєвєродонецьк.
19. Крім крейдяних гір південніше харківської траси, варто також пройти на пагорб на північ від неї, до телевежі (її видно настільки звідусіль, що не прогадаєш). У місцевих той пагорб зветься Голівуд, раніше там був воєнний полігон, що нагадує про себе асфальтованими просторами, а з його краю - весь Старобільськ як на долоні:
20. Трохи наблизимо:
21. Гора над Айдаром вгадується завдяки хресту.
22. Багатоквартирних будинків трохи є, але переважно Старобільськ так і не виріс вище одного-двох поверхів.
23. Промислова частина. Якісь заводи також присутні (знову ж таки, ніяк не пов’язані з вугільною промисловістю), але не знаю, в якому вони зараз стані.
24. Центр. У лівій частині кадру помітний парк, та і взагалі місто відчутно зелене.
25. Монастир.
26. Пожежна каланча.
27. Понад тихим мальовничим Айдаром варто погуляти і в межах міста. Із заходу річку перебиває гребля, тому вище вона спокійна-глибока й активно використовується для відпочинку на воді.
28. Через річку перекинуто кілька пішохідних містків, що з’єднують північний та південний береги між собою.
29. Вечір.
30. А це вже запізнілий світанок із вікна готелю.
31. Наостанок покажу трохи стріт-арту.
32.
33. У такому виді мені більше подобається, ніж пластикові букви із сердечком:
34. Все то було знайдено випадково (і далеко не все, що там є). Ці вірші на стінах взагалі побачив уже коли йшов порожнім ранковим Старобільськом до автовокзалу.
35. Не обійтися без Жадана, у місті, де він народився.
36. Сучасна поезія для мене іноді виглядає як «шозанах», але вписана в настінні малюнки цілком органічно.
37.
38. Крім показаного у попередній частині музею, із Луганська в Старобільськ евакуювалась також обласна наукова бібліотека та один із університетів. Тут їм спокійніше, але події останніх років постійно будуть нам нагадувати, настільки цей спокій насправді крихкий та уявний…
2. Я ж продовжую свою неквапливу прогулянку Старобільськом, тільки тепер мене цікавлять околиці, тому тримаю напрямок на захід. Просто по Слобожанській вулиці, головній транспортній артерії, яка за межами центру не надто цікава, та все ж:
3. Що зручно у малому компактному місті, хвилин 15 ходу, і воно залишається позаду, лише нагадуючи про себе здалеку скайлайном найвищих будівель:
4. Та пожежної каланчі, на тлі майже агресивного червневого різнотрав’я.
5. Невдовзі дорога перетинає Айдар, найчистішу річку області - на її берегах немає великих та брудних підприємств. Це вид на північ, проти течії:
6. На південь береги вищі і куди більш мальовничі, що аж виніс їх на роль головного кадру. Тут же ще раз покажу крупним планом:
7. І такий ракурс. Чувак у воді не втопився, а видно, так рятувався від спеки, плаваючи з маскою весь під водою. І досить довго, бачив його дорогою й туди, й назад, а це зайняло в мене більше години.
8. За мостом Старобільськ закінчується і починається село Підгорівка. Траса на Харків прошиває її на захід, а я повертаю південніше, на дорогу в сторону Сєвєродонецька. Скоро село теж залишається позаду, а з міста видно лише елеватор.
9. Якісь тераси над дорогою, в ту пору скажено смарагдові:
Називати північ Луганщини Донбасом можна в контексті сучасного адміністративного поділу, але історично то все ж Слобожанщина. У її мешканців відчутно сильніша проукраїнська позиція, на вулицях нормально чути суржик чи майже чисту українську (що не заважає їм транслювати з кожного баяна російські телеканали, уже багато років типу як заборонені). На тлі промислового півдня, пощастило їм і з війною, точніше тим, що її тут по суті не було. У Сватовому під корінь зарубали навіть ідею «референдуму», а решту міст звільнили, схоже, практично без боїв - про «ЛНР» та її вигнання з північних районів навіть інформації толком не знайдеш, наче й не відбувалося нічого. Хоча мені попадалися у ЖЖ коментарі місцевого ватана, що клявся, ніби адмінбудівлі в Луганську захоплювали якраз гастролери зі Сватового, Старобільська й Марківки, і насправді нема причин йому не вірити. Залишається сподіватись тільки, що десь там вони й лишились, оптимально у якості добрива.
10. Немає тут і вугільних шахт та пов’язаних з ними підприємств, зате можна знайти щось оздоровче (водолікарня й радонові джерела у тому ж Старобільську), а замість чорних териконів над степами здіймаються білі крейдяні гори.
11. Їх немало на півночі і Донецької, і Луганської областей. Є створені людиною, як відвали Райгородка під Слов’янськом, але більшість народжені самою природою й нині мають статус заповідників.
12. Побачити їх без власного транспорту нелегко, бо переважно це неблизько від міст, а більшість крейдяних відслонень у дуже далекому прикордонному Міловському районі. Тому я тупо вибрав найближчі до Старобільська гори, які знайшов просто по супутниковому знімку. Не найбільш видовищі із них, але все одно:
13. Інша група подібних крейдяних виходів є на північ від міста, біля села Лиман, та все ж туди втричі далі добиратися, а сюди можна було прийти пішки.
14. Щоб краще роздивитися околиці з різних ракурсів, зрештою порушив самому собі придумане правило на Донбасі не сходити з доріг. На щастя, тут у траві знайшов лише двох кліщів, а не якісь забуті міни чи нерозірвані снаряди.
15.
16. Місто:
17. Безпосередньо на його вулицях нізащо б не помітив, що собор настільки вищий за все інше:
18. Дорога на Сєвєродонецьк.
19. Крім крейдяних гір південніше харківської траси, варто також пройти на пагорб на північ від неї, до телевежі (її видно настільки звідусіль, що не прогадаєш). У місцевих той пагорб зветься Голівуд, раніше там був воєнний полігон, що нагадує про себе асфальтованими просторами, а з його краю - весь Старобільськ як на долоні:
20. Трохи наблизимо:
21. Гора над Айдаром вгадується завдяки хресту.
22. Багатоквартирних будинків трохи є, але переважно Старобільськ так і не виріс вище одного-двох поверхів.
23. Промислова частина. Якісь заводи також присутні (знову ж таки, ніяк не пов’язані з вугільною промисловістю), але не знаю, в якому вони зараз стані.
24. Центр. У лівій частині кадру помітний парк, та і взагалі місто відчутно зелене.
25. Монастир.
26. Пожежна каланча.
27. Понад тихим мальовничим Айдаром варто погуляти і в межах міста. Із заходу річку перебиває гребля, тому вище вона спокійна-глибока й активно використовується для відпочинку на воді.
28. Через річку перекинуто кілька пішохідних містків, що з’єднують північний та південний береги між собою.
29. Вечір.
30. А це вже запізнілий світанок із вікна готелю.
31. Наостанок покажу трохи стріт-арту.
32.
33. У такому виді мені більше подобається, ніж пластикові букви із сердечком:
34. Все то було знайдено випадково (і далеко не все, що там є). Ці вірші на стінах взагалі побачив уже коли йшов порожнім ранковим Старобільськом до автовокзалу.
35. Не обійтися без Жадана, у місті, де він народився.
36. Сучасна поезія для мене іноді виглядає як «шозанах», але вписана в настінні малюнки цілком органічно.
37.
38. Крім показаного у попередній частині музею, із Луганська в Старобільськ евакуювалась також обласна наукова бібліотека та один із університетів. Тут їм спокійніше, але події останніх років постійно будуть нам нагадувати, настільки цей спокій насправді крихкий та уявний…