Коростень. Прогулянка парком
Дорога у Камінне село хоч із Вінниці, хоч із Києва майже без варіантів проходить через стародавнє місто Коростень, нині третє за величиною в Житомирській області. На зворотньому шляху із заповідника ми зробили тут тривалу зупинку, щоб прогулятися Древлянським парком, найгарнішим у місті та відомим далеко за його межами.
2. На вході зустрічає пам’ятник деруну, одному із символів Коростені. Тут і відповідний щорічний фестиваль у вересні проводиться, із зрозумілих причин, крім минулого року.
3. Пам’ятників там взагалі сила-силенна, але їх залишу на потім, а спочатку хай буде природа, зосереджена навколо річки Уж.
4. Перейшовши на її правий, південний берег, піднімаємось на скелю, з якої найкращі панорами парку.
5. Трохи видно і місто. Кафедральний собор 1990 року, та і взагалі для свого віку Коростень критично бідна на архітектурні пам’ятки.
6. Верхівку скелі вінчає грандіозна й експресивна статуя Мала - древлянського князя, що боровся за незалежність навколишніх племен від князів київських. Не склалося, і після спалення Іскоростеня він закінчив життя десь у київському полоні.
7. У скелі під пам’ятником знаходиться військово-історичний комплекс, який так і зветься «Скеля». Зробили його з реальних бункерів Коростенського укріпрайону. Музей достойно наслідує ауру секретного об’єкту: час роботи хер знає який, додзвонитися нереально, а інтернет їм хіба в наступному віці проведуть. Словом, хоча він мав би бути відкритим, виявився зачиненим. Не те що б я був фанатом подібних об’єктів і сильно засмутився, але їх клієнтоорієнтованість в Україні трохи бісить. Сподіваюся, працівники музею отримують зарплату гідну своїх старань.
8. Нижче над річкою стоїть новенький пам’ятник княгині Ользі, котра якраз Іскоростень і спалила нафіг. Буває. До речі, легенда про голубів - найпевніше просто красива легенда, а місто згоріло банально під час облоги.
9.
10. Як уже видно, головну окрасу парку складають гранітні скелясті береги Ужа, для Житомирщини загалом не унікальні, але все одно надзвичайно мальовничі. Гуляти там - саме задоволення.
11.
12. Пішохідний місток через річку:
13. Природне розмаїття:
14.
15. Цивілізація загалом досить вдало вписалася в ці камені, хоча отой парканчик у стилі оградки на кладовищі поставили дарма.
16. Також Уж місцями має типовий для Полісся рудий відтінок води. Її він несе далі на схід, впадаючи у Прип’ять в межах зони відчуження.
17. Над тим усім домінує 10-метровий Мал, люди на тлі якого геть крихітні.
18.
19. Як вже казав, скульптур багато, як явно радянських…
20. Так і сучасних, переважно присвячених добі Київської Русі. Князь Володимир вийшов не дуже, як на мене.
21. Трохи краще він вдався у юності, разом з матір’ю, княгинею Малушею (яка Малу приходилась дочкою).
22. Присутній у парковому пантеоні і Добриня Нікітіч, котрого тут шанують як земляка.
23. Зрештою, це все. Залишалося повернутись до головного входу, де недалеко від пам’ятника деруну ті ж самі деруни готують у кафе. Смачні, раджу, як і весь парк вцілому.
2. На вході зустрічає пам’ятник деруну, одному із символів Коростені. Тут і відповідний щорічний фестиваль у вересні проводиться, із зрозумілих причин, крім минулого року.
3. Пам’ятників там взагалі сила-силенна, але їх залишу на потім, а спочатку хай буде природа, зосереджена навколо річки Уж.
4. Перейшовши на її правий, південний берег, піднімаємось на скелю, з якої найкращі панорами парку.
5. Трохи видно і місто. Кафедральний собор 1990 року, та і взагалі для свого віку Коростень критично бідна на архітектурні пам’ятки.
6. Верхівку скелі вінчає грандіозна й експресивна статуя Мала - древлянського князя, що боровся за незалежність навколишніх племен від князів київських. Не склалося, і після спалення Іскоростеня він закінчив життя десь у київському полоні.
7. У скелі під пам’ятником знаходиться військово-історичний комплекс, який так і зветься «Скеля». Зробили його з реальних бункерів Коростенського укріпрайону. Музей достойно наслідує ауру секретного об’єкту: час роботи хер знає який, додзвонитися нереально, а інтернет їм хіба в наступному віці проведуть. Словом, хоча він мав би бути відкритим, виявився зачиненим. Не те що б я був фанатом подібних об’єктів і сильно засмутився, але їх клієнтоорієнтованість в Україні трохи бісить. Сподіваюся, працівники музею отримують зарплату гідну своїх старань.
8. Нижче над річкою стоїть новенький пам’ятник княгині Ользі, котра якраз Іскоростень і спалила нафіг. Буває. До речі, легенда про голубів - найпевніше просто красива легенда, а місто згоріло банально під час облоги.
9.
10. Як уже видно, головну окрасу парку складають гранітні скелясті береги Ужа, для Житомирщини загалом не унікальні, але все одно надзвичайно мальовничі. Гуляти там - саме задоволення.
11.
12. Пішохідний місток через річку:
13. Природне розмаїття:
14.
15. Цивілізація загалом досить вдало вписалася в ці камені, хоча отой парканчик у стилі оградки на кладовищі поставили дарма.
16. Також Уж місцями має типовий для Полісся рудий відтінок води. Її він несе далі на схід, впадаючи у Прип’ять в межах зони відчуження.
17. Над тим усім домінує 10-метровий Мал, люди на тлі якого геть крихітні.
18.
19. Як вже казав, скульптур багато, як явно радянських…
20. Так і сучасних, переважно присвячених добі Київської Русі. Князь Володимир вийшов не дуже, як на мене.
21. Трохи краще він вдався у юності, разом з матір’ю, княгинею Малушею (яка Малу приходилась дочкою).
22. Присутній у парковому пантеоні і Добриня Нікітіч, котрого тут шанують як земляка.
23. Зрештою, це все. Залишалося повернутись до головного входу, де недалеко від пам’ятника деруну ті ж самі деруни готують у кафе. Смачні, раджу, як і весь парк вцілому.