Іллінці, ч. 2. Життя собаче
Здається, ще ніколи в житті ні перед ким мені не було так соромно.
Починалося все як звично, традиційний одноденний виїзд по Вінниччині. В Іллінцях я був вперше у жовтні благословенного доковідного 2018, тоді ж подивився майже все, що тут є цікавого. Цього ж разу моєю основною метою було таємниче озерце в сусідньому селі Райки.
2. Транспорт туди не ходить, але й пішки недалеко, трохи більше чотирьох кілометрів. На дачному масиві на околиці міста за мною ув’язався цуцик; впевнившись, що нападати він не збирається, я пішов собі далі й забув про нього, за мною так іноді ув’язуються собаки ненадовго. А обернувшись уже посеред поля далеченько за Іллінцями, зі здивуванням помітив, що цей (точніше, то вона) досі плететься за мною.
3. Дике життя подалі від людей теж йде своєю чергою. Жовта плиска, одна з моїх улюблениць:
4. Навіть хтось хижий.
5. Спроби відігнати собачку чи відволікти ковбасою з бутербродів, поки я тікаю, не увінчалися успіхом. Так удвох ми й пройшли полями на південь паралельно селу, заходити в яке я особливо бажанням не горів. Серед його населення близько 20% циган, що рекордний показник для області. Верхи на конях туди краще не їдьте:) Над озером кружляв лелека, явно невдоволений появою чужаків, мій фотоапарат його умудрився побачити чорним птахом із білим дзьобом.
6. Про цю місцину в інтернеті є приблизно один матеріал, правда, радісно скопійований одразу декількома місцевими ЗМІ. Більше ста років тому тут діяв кар’єр з видобутку каоліну - білої глини, що її місцевий поміщик продавав аж у Німеччину, де з неї робили порцеляну. По закінченні виробки підземні джерела заповнили яму і утворилося озерце глибиною до п’яти метрів.
7. Мені воно уявлялось аналогом Черепашинців чи Глухівців, але ж ні, вода тут не бірюзова, а зелена (не знаю, вже нанесли «пліснявих» водоростей чи вона така сама по собі). Так що чергових Мальдівів із озерця не вийде. Правда, ті самі ЗМІ його вже охрестили Мертвим морем, прости, Господи.
8. Симетрія.
9. Береги, як водиться, білі-глинисті. Обмазуватись цією речовиною має бути корисно для шкіри і суглобів, на собі не тестував, повірю на слово.
10. Із власним охоронцем ніякі цигани не страшні.
11.
12. Із двох ближніх споруд виділяється одна із красивого поєднання цегли та каменю (і копірайтом місцевого бидла), можливо, ще панська. І ймовірно, єдина цікава будівля на все село.
13. З верхнього борту озеро чудово видно майже з будь-якої сторони.
14. Але найбільш симпатично виглядає з півночі.
15.
16. Від активного трекінгу (а ходжу я швидко, до того ж спека) псина явно вибилась із сил. Підвиваючи від утоми і з язиком на плечі, вона все одно з маніакальною вірністю невідступно продовжувала йти за мною. Не лишалось нічого іншого, як вести її на те місце, де знайшов, попутно підпоюючи водою з рук, аби не дала дуба на ходу, та оббираючи з шерсті кліщів, що начіплялися в траві.
17. Тому й назад пішов поза селом, подалі від їх собак.
18.
19.
20. На дачному масиві довелось вкотре зображати із себе щось страшне та грізне, і вкупі із втомою, собачка нарешті відступила. Почуваючи себе як ніколи чітко гівном, я ганебно тікав подалі, вперше в житті щиро жалкуючи, що в цьому сраному світі не можу дозволити собі таку банальну річ, як тримати дома пса. І першу за хз скільки років істоту, що поставилась до мене добре, змушений підло зрадити і прогнати, а, наприклад, довбаних людей навкруги доведеться терпіти й далі.
21. Разом ми видали невелику розслаблюючу прогулянку кілометрів на дев’ять, і другої частини моя супутниця не витримала б, бо збирався пройти ще стільки ж, у сусідню Борисівку, що рівно з протилежної сторони Іллінців. Повз південну околицю міста:
22. На щастя, хоч коти не визнавали мене за свого, а насторожено стежили звіддаля.
23. Повз мальовничий ставок, так вдало підкреслений небом…
24.
25. …котре мало дуже пасувати за кольором до пам’ятки, заради якої і йшов.
26. Мова про дерев’яну Миколаївську церкву 1751 року - типовий триверхий подільський храм, яких не так і багато лишилося.
27. Всередині йшло якраз вінчання, тому не заходив, але відчинені ворота дали можливість спокійно поблукати по двору й роздивитись її з усіх боків.
28.
29. І назад в Іллінці, де майже все знайоме. Хоча в перший візит пропустив єврейський цвинтар недалеко від автовокзалу, наприклад.
30.
31.
32. Проінспектував стан синагоги, найбільшої в області. 15 листопада 2019 року вона згоріла, про що й нині свідчить кіптява над вікнами.
33. Синагога давно не діє за призначенням, зараз це меблевий цех. Після лиха власники не покинули споруду, досі накрили новим дахом. А від первісного планування, підозрюю, все одно нічого не залишилося ще задовго до пожежі.
34. Русалочку в парку підфарбували. Ще б аборигени не кидали у воду сміття, як і в самому парку.
35.
36.
37. Центр так само залишається пішохідною зоною, добре знайомою з першого візиту. До Великодня поставили пару писанок.
38. На одній із них зобразили храми міста.
39.
40. Щоб далеко не ходити, головний собор можна порівняти з оригіналом тут же.
41. Як і в кожному японському українському місті, що себе поважає, навесні має квітнути сакура.
42. Хоча тут вона не має помітної популярності. Наступного року можна задорого продавати вінничанам координати місця, де відсутні черги заради фото з рожевими квіточками.
43.
44. Залишалося тільки зазирнути на каву і вертатися на автовокзал. У підсумку все пройшло за планом, тільки ж чому з таким гівняним осадом на душі?..
Починалося все як звично, традиційний одноденний виїзд по Вінниччині. В Іллінцях я був вперше у жовтні благословенного доковідного 2018, тоді ж подивився майже все, що тут є цікавого. Цього ж разу моєю основною метою було таємниче озерце в сусідньому селі Райки.
2. Транспорт туди не ходить, але й пішки недалеко, трохи більше чотирьох кілометрів. На дачному масиві на околиці міста за мною ув’язався цуцик; впевнившись, що нападати він не збирається, я пішов собі далі й забув про нього, за мною так іноді ув’язуються собаки ненадовго. А обернувшись уже посеред поля далеченько за Іллінцями, зі здивуванням помітив, що цей (точніше, то вона) досі плететься за мною.
3. Дике життя подалі від людей теж йде своєю чергою. Жовта плиска, одна з моїх улюблениць:
4. Навіть хтось хижий.
5. Спроби відігнати собачку чи відволікти ковбасою з бутербродів, поки я тікаю, не увінчалися успіхом. Так удвох ми й пройшли полями на південь паралельно селу, заходити в яке я особливо бажанням не горів. Серед його населення близько 20% циган, що рекордний показник для області. Верхи на конях туди краще не їдьте:) Над озером кружляв лелека, явно невдоволений появою чужаків, мій фотоапарат його умудрився побачити чорним птахом із білим дзьобом.
6. Про цю місцину в інтернеті є приблизно один матеріал, правда, радісно скопійований одразу декількома місцевими ЗМІ. Більше ста років тому тут діяв кар’єр з видобутку каоліну - білої глини, що її місцевий поміщик продавав аж у Німеччину, де з неї робили порцеляну. По закінченні виробки підземні джерела заповнили яму і утворилося озерце глибиною до п’яти метрів.
7. Мені воно уявлялось аналогом Черепашинців чи Глухівців, але ж ні, вода тут не бірюзова, а зелена (не знаю, вже нанесли «пліснявих» водоростей чи вона така сама по собі). Так що чергових Мальдівів із озерця не вийде. Правда, ті самі ЗМІ його вже охрестили Мертвим морем, прости, Господи.
8. Симетрія.
9. Береги, як водиться, білі-глинисті. Обмазуватись цією речовиною має бути корисно для шкіри і суглобів, на собі не тестував, повірю на слово.
10. Із власним охоронцем ніякі цигани не страшні.
11.
12. Із двох ближніх споруд виділяється одна із красивого поєднання цегли та каменю (і копірайтом місцевого бидла), можливо, ще панська. І ймовірно, єдина цікава будівля на все село.
13. З верхнього борту озеро чудово видно майже з будь-якої сторони.
14. Але найбільш симпатично виглядає з півночі.
15.
16. Від активного трекінгу (а ходжу я швидко, до того ж спека) псина явно вибилась із сил. Підвиваючи від утоми і з язиком на плечі, вона все одно з маніакальною вірністю невідступно продовжувала йти за мною. Не лишалось нічого іншого, як вести її на те місце, де знайшов, попутно підпоюючи водою з рук, аби не дала дуба на ходу, та оббираючи з шерсті кліщів, що начіплялися в траві.
17. Тому й назад пішов поза селом, подалі від їх собак.
18.
19.
20. На дачному масиві довелось вкотре зображати із себе щось страшне та грізне, і вкупі із втомою, собачка нарешті відступила. Почуваючи себе як ніколи чітко гівном, я ганебно тікав подалі, вперше в житті щиро жалкуючи, що в цьому сраному світі не можу дозволити собі таку банальну річ, як тримати дома пса. І першу за хз скільки років істоту, що поставилась до мене добре, змушений підло зрадити і прогнати, а, наприклад, довбаних людей навкруги доведеться терпіти й далі.
21. Разом ми видали невелику розслаблюючу прогулянку кілометрів на дев’ять, і другої частини моя супутниця не витримала б, бо збирався пройти ще стільки ж, у сусідню Борисівку, що рівно з протилежної сторони Іллінців. Повз південну околицю міста:
22. На щастя, хоч коти не визнавали мене за свого, а насторожено стежили звіддаля.
23. Повз мальовничий ставок, так вдало підкреслений небом…
24.
25. …котре мало дуже пасувати за кольором до пам’ятки, заради якої і йшов.
26. Мова про дерев’яну Миколаївську церкву 1751 року - типовий триверхий подільський храм, яких не так і багато лишилося.
27. Всередині йшло якраз вінчання, тому не заходив, але відчинені ворота дали можливість спокійно поблукати по двору й роздивитись її з усіх боків.
28.
29. І назад в Іллінці, де майже все знайоме. Хоча в перший візит пропустив єврейський цвинтар недалеко від автовокзалу, наприклад.
30.
31.
32. Проінспектував стан синагоги, найбільшої в області. 15 листопада 2019 року вона згоріла, про що й нині свідчить кіптява над вікнами.
33. Синагога давно не діє за призначенням, зараз це меблевий цех. Після лиха власники не покинули споруду, досі накрили новим дахом. А від первісного планування, підозрюю, все одно нічого не залишилося ще задовго до пожежі.
34. Русалочку в парку підфарбували. Ще б аборигени не кидали у воду сміття, як і в самому парку.
35.
36.
37. Центр так само залишається пішохідною зоною, добре знайомою з першого візиту. До Великодня поставили пару писанок.
38. На одній із них зобразили храми міста.
39.
40. Щоб далеко не ходити, головний собор можна порівняти з оригіналом тут же.
41. Як і в кожному японському українському місті, що себе поважає, навесні має квітнути сакура.
42. Хоча тут вона не має помітної популярності. Наступного року можна задорого продавати вінничанам координати місця, де відсутні черги заради фото з рожевими квіточками.
43.
44. Залишалося тільки зазирнути на каву і вертатися на автовокзал. У підсумку все пройшло за планом, тільки ж чому з таким гівняним осадом на душі?..