Ясіня, частина 3. Пагорб недосяжного сонця
Перед тим, як приїхати всередині минулого жовтня в Карпати, я не міг не придивитися собі хоча б декілька оглядових точок, із яких можна побачити схід і захід сонця, котрі у горах бувають найбільш неймовірними. Зрештою зупинився на узвишші, підйом на яке починається майже з центру Ясіня і займає не більше одного кілометра. Те узвишшя являє собою простягнутий на північ хребет, затиснений між паралельними ущелинами, що ведуть у ближні села, Чорну Тису та Стебний, і з нього повинні відкриватися види як на захід, так і на схід.
1. Крім того, думав я, за чотири ночівлі у мене має бути чимало можливостей половити сонце, але тут внесла свої корективи чудова карпатська погода - насправді я отримав усього один вечір та наступний ранок, коли хмарність була хоча б не суцільною і з’являлися шанси пофоткати щось цікаве. І хоча не так сталося як гадалося, все одно цей безіменний невисокий горбик подарував мені чи не найкращі видовища, що я бачив за всі свої приїзди у Карпати.
Дорога нагору традиційно ґрунтова, затиснена між обгородженими пасовищами, традиційно для осені представляє із себе непрохідне болото. Частину її можна якось з горем попалам пройти, а коли стає нестерпно, таки заскочити на чужий луг (судячи з дірки в паркані і нормально протоптаної стежки, не я перший і не я останній порушив таким чином межі приватної власності). Також важливо, що спочатку стався вечірній похід, і я розвідав дорогу, бо вдосвіта зробити це було би проблематично.
2. Скоро з лугу починає виднітися містечко. На південь:
3. Східна сторона:
4. Уже знайома з позаминулої частини дерев’яна церква на присілку по дорозі на Лазещину.
5. Але на той момент мене найбільше цікавив західний напрямок, де за хмарами ховалося сонце.
6. На символічній вершині пагорба встановлено серце, яке, судячи з дроту, у кращі часи навіть могло світитися. У даному ж випадку воно хіба що відігравало роль переднього плану до неба, чудового куди не глянь.
7.
8. У рахівському напрямку містечко видне кілометри на чотири, аж до хутрової фабрики. Але це тільки незначна частина гігантської довжини Ясіня, розтягнутої у долині Чорної Тиси.
9. Традиційні карпатські копиці, і вічна загадка для мене, як вони не зогнивають при такій вологості.
10.
11. Найвища смерека вдало примостилася для фото.
12. А там, куди сонячні промені все ж пробивались, навколишні гори мали просто-таки канонічний смарагдовий колір. І байдуже, що це середина осені.
13. Серед них найбільше виділяється Хом’як на північ від селища, обриси якого настільки пізнавані, що навіть я його вгадав. А коли ви узнали, що назва цієї гори не пов’язана з хом’яками? Я - всього кілька місяців назад.
14. Якщо верхами пагорбів бродив туман, то знизу його дружно підсилювали димком мешканці Ясіня, що вже запустили опалювальний сезон.
15. Поступово почало щось цікаве з’являтися і на небі.
16.
17. Повноцінно сонця не було видно, але в останні миті короткого осіннього дня воно все ж подарувало прекрасне видовище.
18. І скоро все почало повільно тонути в пітьмі, в першу чергу - вулички у долині.
19.
20. Десь там за горами і хмарами ховаються Кваси та Рахів.
21. Компанію на пагорбі мені складало лише двійко коней. Ними в принципі не здивуєш навіть закоренілих міських жителів, але коли у них такий задній план, можна пофотографувати і банальних коней.
22.
23.
24. Зрештою за ними прийшли їх власники, та й мені треба було спускатися, поки видно дорогу.
25. Останні відблиски того чудового дня:
26. Навпомацки побрів на ту саму гору і наступного ранку. Обіцяли часткову хмарність та туман, та інших шансів половити світанок уже не залишалося. Поки піднявся над селищем, уже щось більш-менш ставало видно:
27.
28. І хоча прогноз точно вгадав, що небо буде частково чистим, як назло, саме зі східної сторони його суцільно затягнули хмари.
29. Зате був туман. І якщо спитатись самого себе, чому мене понесло в таку непривітну пору в Карпати, то все ж найперше для того, аби на власні очі побачити ці молочні поля й ріки, і хмари, що стеляться просто під ногами, й ти проходиш крізь них.
30. І саме той ранок у всіх сенсах виправдав мої очікування. Шкода, що я ні на словах, ні на фото не можу передати, як же там було чудесно.
31. Уже знайомий Хом’як, зелений з вечора, нині бовванів чорним трикутником, котрого я старанно відзняв з усіма можливими деревами, що годилися на передній план.
32.
33.
34. І зі скромними дерев’яними хатками також.
35. Зрештою я пристойно пройшов по хребту на північ, а десь за хмарами тим часом непомітно встало сонце, що було зрозуміло тільки по тому, що навкруги зробилося світло. Але й без нього наче вийшло цікаво. Хай іде в сраку, раз таке прохане.
36. За красиве небо неочікувано відпрацьовувала північна сторона. Останні багряні сполохи:
37.
38. Коли вертався назад, селище уже зробилося цілком видиме, але все одно оповите м’якими хмаринками, на які так незвично дивитися з висоти, а не знизу.
39.
40. Ще разок озирнемося на Хом’як, прикритий дивною напівпрозорою імлою.
41. І пора вертатися в цивілізацію. На цьому місці я прощаюся з Ясіня, а в наступних частинах відправляюсь на південь та північний схід відносно них, там не менш гарно.
42. Пізнавані орієнтири центру містечка:
1. Крім того, думав я, за чотири ночівлі у мене має бути чимало можливостей половити сонце, але тут внесла свої корективи чудова карпатська погода - насправді я отримав усього один вечір та наступний ранок, коли хмарність була хоча б не суцільною і з’являлися шанси пофоткати щось цікаве. І хоча не так сталося як гадалося, все одно цей безіменний невисокий горбик подарував мені чи не найкращі видовища, що я бачив за всі свої приїзди у Карпати.
Дорога нагору традиційно ґрунтова, затиснена між обгородженими пасовищами, традиційно для осені представляє із себе непрохідне болото. Частину її можна якось з горем попалам пройти, а коли стає нестерпно, таки заскочити на чужий луг (судячи з дірки в паркані і нормально протоптаної стежки, не я перший і не я останній порушив таким чином межі приватної власності). Також важливо, що спочатку стався вечірній похід, і я розвідав дорогу, бо вдосвіта зробити це було би проблематично.
2. Скоро з лугу починає виднітися містечко. На південь:
3. Східна сторона:
4. Уже знайома з позаминулої частини дерев’яна церква на присілку по дорозі на Лазещину.
5. Але на той момент мене найбільше цікавив західний напрямок, де за хмарами ховалося сонце.
6. На символічній вершині пагорба встановлено серце, яке, судячи з дроту, у кращі часи навіть могло світитися. У даному ж випадку воно хіба що відігравало роль переднього плану до неба, чудового куди не глянь.
7.
8. У рахівському напрямку містечко видне кілометри на чотири, аж до хутрової фабрики. Але це тільки незначна частина гігантської довжини Ясіня, розтягнутої у долині Чорної Тиси.
9. Традиційні карпатські копиці, і вічна загадка для мене, як вони не зогнивають при такій вологості.
10.
11. Найвища смерека вдало примостилася для фото.
12. А там, куди сонячні промені все ж пробивались, навколишні гори мали просто-таки канонічний смарагдовий колір. І байдуже, що це середина осені.
13. Серед них найбільше виділяється Хом’як на північ від селища, обриси якого настільки пізнавані, що навіть я його вгадав. А коли ви узнали, що назва цієї гори не пов’язана з хом’яками? Я - всього кілька місяців назад.
14. Якщо верхами пагорбів бродив туман, то знизу його дружно підсилювали димком мешканці Ясіня, що вже запустили опалювальний сезон.
15. Поступово почало щось цікаве з’являтися і на небі.
16.
17. Повноцінно сонця не було видно, але в останні миті короткого осіннього дня воно все ж подарувало прекрасне видовище.
18. І скоро все почало повільно тонути в пітьмі, в першу чергу - вулички у долині.
19.
20. Десь там за горами і хмарами ховаються Кваси та Рахів.
21. Компанію на пагорбі мені складало лише двійко коней. Ними в принципі не здивуєш навіть закоренілих міських жителів, але коли у них такий задній план, можна пофотографувати і банальних коней.
22.
23.
24. Зрештою за ними прийшли їх власники, та й мені треба було спускатися, поки видно дорогу.
25. Останні відблиски того чудового дня:
26. Навпомацки побрів на ту саму гору і наступного ранку. Обіцяли часткову хмарність та туман, та інших шансів половити світанок уже не залишалося. Поки піднявся над селищем, уже щось більш-менш ставало видно:
27.
28. І хоча прогноз точно вгадав, що небо буде частково чистим, як назло, саме зі східної сторони його суцільно затягнули хмари.
29. Зате був туман. І якщо спитатись самого себе, чому мене понесло в таку непривітну пору в Карпати, то все ж найперше для того, аби на власні очі побачити ці молочні поля й ріки, і хмари, що стеляться просто під ногами, й ти проходиш крізь них.
30. І саме той ранок у всіх сенсах виправдав мої очікування. Шкода, що я ні на словах, ні на фото не можу передати, як же там було чудесно.
31. Уже знайомий Хом’як, зелений з вечора, нині бовванів чорним трикутником, котрого я старанно відзняв з усіма можливими деревами, що годилися на передній план.
32.
33.
34. І зі скромними дерев’яними хатками також.
35. Зрештою я пристойно пройшов по хребту на північ, а десь за хмарами тим часом непомітно встало сонце, що було зрозуміло тільки по тому, що навкруги зробилося світло. Але й без нього наче вийшло цікаво. Хай іде в сраку, раз таке прохане.
36. За красиве небо неочікувано відпрацьовувала північна сторона. Останні багряні сполохи:
37.
38. Коли вертався назад, селище уже зробилося цілком видиме, але все одно оповите м’якими хмаринками, на які так незвично дивитися з висоти, а не знизу.
39.
40. Ще разок озирнемося на Хом’як, прикритий дивною напівпрозорою імлою.
41. І пора вертатися в цивілізацію. На цьому місці я прощаюся з Ясіня, а в наступних частинах відправляюсь на південь та північний схід відносно них, там не менш гарно.
42. Пізнавані орієнтири центру містечка: