Ясіня. Долина вічних хмар
На минулорічне свято Покрови, що припало на середу, добрав два вихідні із залишків відпустки та махнув на п’ять днів провітритись у Карпати, точніше, в селища на передгір’ї. Головний висновок, який я зробив для себе з цього досвіду, що ніколи бля не варто планувати Карпати восени заздалегідь, бо погода може всяке викинути. Притому, що буквально впритул до поїздки було скільки завгодно варіантів житла і квитків на поїзд, щоб маневрувати з датами, але я такий молодець, що уже забронював собі готель зі штрафом за скасування. Тим не менш, навіть у здебільшого хмарному вигляді наші гори виглядають чудесно, і дивитися та фотографувати там було що. А осінні тумани - то взагалі щось космічне.
1. Базувався у ті дні я в селищі Ясіня, йому і буде присвячена більша частина моїх підкарпатських історій. Назва селища має наголос на останній склад, і означає воно множину, а не жіночий рід, як можна було б подумати. До того ж, там купа варіацій залежно від говірок, по-гуцульськи має бути Ясінє, хоча на місці я ні від кого такої вимови не чув. Словом, на правильність відмінювання назви не претендую, та й не про те мова. Центр селища лежить на 650 м над рівнем моря, тобто за нашими мірками цілком високогірний, ну а вертикальний перепад висот між горішніми й нижніми вулицями складає сотні метрів. Що забезпечує неймовірну фотогенічність навіть у похмуру погоду. У ті дні мені легко вдалося піймати сонце в сусідніх Рахові та Яблуниці, і тільки над нещасним селищем між ними, здавалося, його вимкнули за несплату.
2. Окупився і сам готель, хоча би видами з вікна. Недарма про Ясіня кажуть, що тут буквально із сільських ґанків видно Говерлу й Петрос, при відсутності хмар, звісно. На крайній випадок можна було просто поставити табуретку перед вікном і чотири дні залипати у калейдоскопічну зміну погодних картинок. А це всього-то з другого поверху краєвиди:
3.
4. Коли понизу йшов дощ, далекі вершини осріблилися чи не першим снігом за сезон. Нагадаю, це тільки середина жовтня.
5. Іноді сонячні промені все ж пробували пробивати хмарний заслін.
6.
7. А наймістичніше то все виглядало, коли на землю влягалися тумани.
8.
9. У цій частині для початку походимо вулицями самого селища.
10. Хоча суто архітектурною її важко назвати, коли над тобою постійно здіймаються такі гори, важко зосередитись на хатках під ними.
11. Якщо я правильно розумію, це Чорногірський хребет, а саме його західне відгалуження, що тягнеться південніше Ясіня майже до Квасів. До нього відноситься і Петрос, наша друга вершина, тільки найпевніше, на той момент схована в хмарах.
12. Найбільше у тутешній забудові виділяються храми. Цьому сприяє і неабияка мультиконфесійність, і розміри селища, розкиданого по долинах на кілометри. Православна церква Різдва Пресвятої Богородиці 1900-х років знаходиться майже в центрі.
13. Завдяки вдалому розташуванню, видима з маси точок і часом із дуже привабливих ракурсів.
14. Поруч із нею знаходиться парк, одне з небагатьох місць на всі Карпати, яке пам’ятало, що уже пора золотої осені як би. Місцева варіація Маші і Ведмедя:
15. Люблю таку наївну провінційну наркоманію:)
16. Узагалі міського благоустрою як такого фактично немає, урбаністи тут би повішались.
17. У межах селища Лазещина впадає в Чорну Тису, також буквально в центрі. Ось тут прямо за поворотом і впадає:
18. Фішкою карпатських сіл є підвісні містки над річками, обов’язково з належними краєвидами. Це вже вид на Чорну Тису проти течії з вулиці Київської. Отой горбик за нею подарував мені чи не найкращі краєвиди за цю поїздку… та до нього доберуся не сьогодні.
19. За течією:
20. Один із мостів. Тільки цей веде до воріт турбази, тому перейти його можуть не тільки лиш всі.
21. Також у Ясінях є краєзнавчий музей, коли я вперше проходив повз, він був зачинений… а далі я сам за нього за був, і це дійсно прикре упущення, бо часу на повторні спроби вистачало. Все-таки там мало бути цікаво, зважаючи, що це Гуцульщина. До того ж Ясіня кілька місяців були столицею Гуцульської республіки, що підпорядковувалася ЗУНР.
22. Вцілому ж архітектура за цікавістю значно поступається красі й величі навколишніх гір.
23.
24. Мало що звертає на себе увагу, крім церков і капличок. Велика частка будівель саме з дерева, само собою.
25. Сарайчик, у який запасають дрова на зиму.
26. Ведмеді у масовій культурі прижилися.
27.
28. Найцікавіші дві дерев’яні церкви знаходяться на околицях селища. Перша - на східній стороні, на виїзді на Лазещину. Це храм Преображення Господнього (1871).
29. Традиційно для місцевості, з окремою дзвіницею і майже завжди нерозлучно з кладовищами. Вони тут зовсім не схожі на галицькі по той бік перевалу, особливо типажами на фото.
30.
31. Позаду - ті ж самі засніжені хребти:
32. Досить цікавим є залізничний міст недалеко звідти. Можна по ідеї піднятися на нього і роззирнутися навкруги, та я туди дійшов майже затемна, тому не було сенсу.
33. Підвісний місток:
34. Тепер прогуляємось на південь, в сторону виїзду на Рахів. Костьол Петра і Павла (1814):
35. Деревце виросло прямо в пеньку.
36. На цьому боці знайшовся досить цивільний із виду футбольний стадіон. Місцева «Говерла» грає у першій лізі області.
37. Друга церква Вознесіння Христового (1824), в народі просто Струківська.
38. Цей досконалий гуцульський храм внесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Деревця понад сходами дуже вдало підкреслювали їх кольором листя.
39.
40. Варто відзначити і хорошу реставрацію. Шкода, що не було нікого поруч, щоб попроситися всередину.
41. Дзвіниця старіша, 1813 року, її перенесли від іншого храму.
42. Хоча церковний пагорб ніби й невисокий, а види з нього файні:
43.
44.
45. У тому числі на черговий місток. Значна їх частина була на той момент буквально з голочки відбудована, очевидно, їх попередників знищила повінь у червні.
46. Церква та міст.
47. Від Чорної Тиси в цьому місці відкривається найменш очікуваний для Ясіня вид: багатоквартирний будинок та масивна фабрична споруда.
48. Привіт.
49. По іншу сторону траси - масштабна мурована церква Покрови Пресвятої Богородиці (1903).
50. Від неї ще метрів на 500 треба заглибитись у глухі вулички, щоб дійти до залізничного вокзалу, непропорційно великого для такого селища. І досить незручно розташованого на його околиці. Залізниця проходить далі поруч із центром, і я вкотре пожаліюсь, що в нас і близько немає потужностей перенести його кудись туди ближче. На вокзалі спиняються всі поїзди, що стартують із Рахова, та раз на день проходить приміський дизель. На нього я, власне, тоді і прийшов, та банально не встиг. Довелося вертатися на автобусну зупинку і вже з неї ловити транспорт до сусідніх Квасів.
1. Базувався у ті дні я в селищі Ясіня, йому і буде присвячена більша частина моїх підкарпатських історій. Назва селища має наголос на останній склад, і означає воно множину, а не жіночий рід, як можна було б подумати. До того ж, там купа варіацій залежно від говірок, по-гуцульськи має бути Ясінє, хоча на місці я ні від кого такої вимови не чув. Словом, на правильність відмінювання назви не претендую, та й не про те мова. Центр селища лежить на 650 м над рівнем моря, тобто за нашими мірками цілком високогірний, ну а вертикальний перепад висот між горішніми й нижніми вулицями складає сотні метрів. Що забезпечує неймовірну фотогенічність навіть у похмуру погоду. У ті дні мені легко вдалося піймати сонце в сусідніх Рахові та Яблуниці, і тільки над нещасним селищем між ними, здавалося, його вимкнули за несплату.
2. Окупився і сам готель, хоча би видами з вікна. Недарма про Ясіня кажуть, що тут буквально із сільських ґанків видно Говерлу й Петрос, при відсутності хмар, звісно. На крайній випадок можна було просто поставити табуретку перед вікном і чотири дні залипати у калейдоскопічну зміну погодних картинок. А це всього-то з другого поверху краєвиди:
3.
4. Коли понизу йшов дощ, далекі вершини осріблилися чи не першим снігом за сезон. Нагадаю, це тільки середина жовтня.
5. Іноді сонячні промені все ж пробували пробивати хмарний заслін.
6.
7. А наймістичніше то все виглядало, коли на землю влягалися тумани.
8.
9. У цій частині для початку походимо вулицями самого селища.
10. Хоча суто архітектурною її важко назвати, коли над тобою постійно здіймаються такі гори, важко зосередитись на хатках під ними.
11. Якщо я правильно розумію, це Чорногірський хребет, а саме його західне відгалуження, що тягнеться південніше Ясіня майже до Квасів. До нього відноситься і Петрос, наша друга вершина, тільки найпевніше, на той момент схована в хмарах.
12. Найбільше у тутешній забудові виділяються храми. Цьому сприяє і неабияка мультиконфесійність, і розміри селища, розкиданого по долинах на кілометри. Православна церква Різдва Пресвятої Богородиці 1900-х років знаходиться майже в центрі.
13. Завдяки вдалому розташуванню, видима з маси точок і часом із дуже привабливих ракурсів.
14. Поруч із нею знаходиться парк, одне з небагатьох місць на всі Карпати, яке пам’ятало, що уже пора золотої осені як би. Місцева варіація Маші і Ведмедя:
15. Люблю таку наївну провінційну наркоманію:)
16. Узагалі міського благоустрою як такого фактично немає, урбаністи тут би повішались.
17. У межах селища Лазещина впадає в Чорну Тису, також буквально в центрі. Ось тут прямо за поворотом і впадає:
18. Фішкою карпатських сіл є підвісні містки над річками, обов’язково з належними краєвидами. Це вже вид на Чорну Тису проти течії з вулиці Київської. Отой горбик за нею подарував мені чи не найкращі краєвиди за цю поїздку… та до нього доберуся не сьогодні.
19. За течією:
20. Один із мостів. Тільки цей веде до воріт турбази, тому перейти його можуть не тільки лиш всі.
21. Також у Ясінях є краєзнавчий музей, коли я вперше проходив повз, він був зачинений… а далі я сам за нього за був, і це дійсно прикре упущення, бо часу на повторні спроби вистачало. Все-таки там мало бути цікаво, зважаючи, що це Гуцульщина. До того ж Ясіня кілька місяців були столицею Гуцульської республіки, що підпорядковувалася ЗУНР.
22. Вцілому ж архітектура за цікавістю значно поступається красі й величі навколишніх гір.
23.
24. Мало що звертає на себе увагу, крім церков і капличок. Велика частка будівель саме з дерева, само собою.
25. Сарайчик, у який запасають дрова на зиму.
26. Ведмеді у масовій культурі прижилися.
27.
28. Найцікавіші дві дерев’яні церкви знаходяться на околицях селища. Перша - на східній стороні, на виїзді на Лазещину. Це храм Преображення Господнього (1871).
29. Традиційно для місцевості, з окремою дзвіницею і майже завжди нерозлучно з кладовищами. Вони тут зовсім не схожі на галицькі по той бік перевалу, особливо типажами на фото.
30.
31. Позаду - ті ж самі засніжені хребти:
32. Досить цікавим є залізничний міст недалеко звідти. Можна по ідеї піднятися на нього і роззирнутися навкруги, та я туди дійшов майже затемна, тому не було сенсу.
33. Підвісний місток:
34. Тепер прогуляємось на південь, в сторону виїзду на Рахів. Костьол Петра і Павла (1814):
35. Деревце виросло прямо в пеньку.
36. На цьому боці знайшовся досить цивільний із виду футбольний стадіон. Місцева «Говерла» грає у першій лізі області.
37. Друга церква Вознесіння Христового (1824), в народі просто Струківська.
38. Цей досконалий гуцульський храм внесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Деревця понад сходами дуже вдало підкреслювали їх кольором листя.
39.
40. Варто відзначити і хорошу реставрацію. Шкода, що не було нікого поруч, щоб попроситися всередину.
41. Дзвіниця старіша, 1813 року, її перенесли від іншого храму.
42. Хоча церковний пагорб ніби й невисокий, а види з нього файні:
43.
44.
45. У тому числі на черговий місток. Значна їх частина була на той момент буквально з голочки відбудована, очевидно, їх попередників знищила повінь у червні.
46. Церква та міст.
47. Від Чорної Тиси в цьому місці відкривається найменш очікуваний для Ясіня вид: багатоквартирний будинок та масивна фабрична споруда.
48. Привіт.
49. По іншу сторону траси - масштабна мурована церква Покрови Пресвятої Богородиці (1903).
50. Від неї ще метрів на 500 треба заглибитись у глухі вулички, щоб дійти до залізничного вокзалу, непропорційно великого для такого селища. І досить незручно розташованого на його околиці. Залізниця проходить далі поруч із центром, і я вкотре пожаліюсь, що в нас і близько немає потужностей перенести його кудись туди ближче. На вокзалі спиняються всі поїзди, що стартують із Рахова, та раз на день проходить приміський дизель. На нього я, власне, тоді і прийшов, та банально не встиг. Довелося вертатися на автобусну зупинку і вже з неї ловити транспорт до сусідніх Квасів.