Золотоноша
Після прогулянок селами Золотоніського району настав час перейти до їх райцентру та неформальної столиці лівобережної частини Черкащини. Про Золотоношу відгуки загалом не дуже, тому нічого надто хорошого не очікував, але місто сподобалось. Така собі мила українська провінція зі своїм колоритом та непоганим набором пам’яток. Або просто мені у цьому році подобались в принципі всі місця, куди можна було потрапити всупереч обставинам.
1.
Почну з району автовокзалу, від якого рухався в сторону середмістя по вулиці Шевченка. Він знаходиться досить далеко від центру, і навіть не знаю, чи живий. Автобуси з/до Черкас стартують із маленької автостанції у центрі, а його проїжджають без зупинок. Обидві залізничні станції, діюча Золотоноша-1 і покинута Золотоноша-2 знаходяться ще далі, їх взагалі проігнорував.
2. Перше, що впало у вічі - симпатичне заводоуправління 1930-х років.
3. Розмальовані будки - одна із фішок міста.
4.
5. Так поступово дійшов до Свято-Успенського собору (1910), головного храму Золотоноші.
6. Він легко виділяється з-поміж інших і запам’ятовується завдяки приплюснутим куполам.
7. Від собору починається більш цікава архітектура, ніж стандартні коробки, що зустрічалися до того.
8. У тому числі, купецькі будинки початку 20 ст.
9. З прибудовами і вивісками, все як завжди.
10. А згори досі вціліли дати будівництва чи ініціали.
11. Колишня синагога.
12. Вулиця майже непомітно перетинає Золотоношку. Як і в сусідніх селах, річка виглядає відверто замученою.
13. Танк Т-34-85.
14. Приватна аптека Вержбицького (1911):
15. Це вже самий що не є центр, охайний та симпатичний. Відзначу незвичні рослини на клумбах, щось на кшталт очерету, а ще кидається у вічі, як у місті багато циган, і Золотоноша дійсно є одним із центрів їх проживання в Україні. Як тут не пустити трохи расистський жарт, що це вони на назву міста повелись.
16. Цікавий будинок знаходиться через дорогу. Взагалі-то це банальна общага, до того ж покинута, але завдяки розмальованим вставкам у вікнах виглядає незвично.
17.
18. Я б сказав, навіть мило виглядає. Що аж якось не хочеться ставити питання, чому прямо в центрі простоює така велика заброшка.
19. Намальовані квіти й живі квіткарки.
20. Із безіменної центральної площі від вулиці Шевченка відгалужується Садовий проїзд, на якому зосереджена більшість пам’яток Золотоноші. А ще красиві фонтани, красиві клумби, красиві люди.
21. Вид на протилежну сторону площі. Там досить типові коробки ресторану й готелю, який від початку, видно, планувався як міська чи районна рада. Ну й не можна було так просто взяти і не розполохати голубів для динаміки на фото. Так, я знаю, що я падлюка.
22. Розмальовані люки - майже те саме, що розмальовані будки, але люки.
23. На Садовому проїзді радянські споруди мирно уживаються з дореволюційними. Повоєнний корпус коледжу ветеринарної медицини:
24. Колишня сільськогосподарська школа (1898), нині відділ освіти райради. Майже всі застають її у невдалому контровому світлі, і я не стану винятком.
25. Перетворений на кав’ярню Ікарус, який стоїть на цьому місці так давно, що встиг отримати позначку на гугл-картах як нерухомість.
26. Райдержадміністрація (земська школа, 1902):
27.
28. Електростанція початку 20 століття, своїм корпусом більше на костьол схожа.
29.
30. Скромна міська рада.
31. Ще один старий будиночок з датою на фасаді.
32. Однією з найбільш пізнаваних пам’яток міста є чоловіча гімназія (1910) на розі Садового та вулиці Незалежності. Зараз її приміщення займає Центр дитячої та юнацької творчості.
33. Всередину навчальних закладів у карантин стороннім не можна, але якщо мати трохи удачі й нахабства, може пощастити. Головні двері були відчинені, на вході нікого. Хоча в кабінетах було немало людей, судячи з голосів, та вони не помітили, що я умудрився проникнути на сходову клітину і наробити вдосталь фото вітражів, які вражають куди більше за зовнішню оболонку споруди.
34.
35.
36. Ще один люк.
37. Тарас Григорович із юними шанувальниками.
38. За ним починається не надто цікавий парк його імені, ну а я пішов далі вулицями. Однією з сучасних візитівок міста є лікеро-горілчаний завод «Златогор», із якого мене цікавила не продукція, а старовинний корпус 1896 року.
39. Трохи стріт-арту у місті також трапляється.
40. На мультяшну тематику переважно.
41.
42. Тут воскресили шедевр, який я бачив навіть не уявляю як давно на якійсь листівці.
43. Трохи походив довколишніми вулицями навмання.
44.
45. Це краєзнавчий музей, здається.
46.
47.
48. Технічна школа Укрзалізниці (Жіноча гімназія, 1902).
49. Іншим великим парком середмістя є меморіальний. Найбільш помітна скульптура присвячена воїнам-визволителям, а так там незліченна кількість пам’ятників різним подіям аж до сучасності.
50. На околицях парку знайшов ще один старий будиночок.
51. Та палац культури, що будувався як театр на початку 20 ст., очевидно у золотий вік Золотоноші.
52. Окрім надвечір’я, на місто опускався дивний сірий туман. Він розтягнувся на багато кілометрів, у Черкасах, куди я повернувся на ночівлю, висів такий же. До ранку він безслідно розтанув, хоча у такому році я б навіть не здивувався, якби то було щось більше, ніж просто туман - надто багато всього дивного сталося за такий малий проміжок часу.
1.
Почну з району автовокзалу, від якого рухався в сторону середмістя по вулиці Шевченка. Він знаходиться досить далеко від центру, і навіть не знаю, чи живий. Автобуси з/до Черкас стартують із маленької автостанції у центрі, а його проїжджають без зупинок. Обидві залізничні станції, діюча Золотоноша-1 і покинута Золотоноша-2 знаходяться ще далі, їх взагалі проігнорував.
2. Перше, що впало у вічі - симпатичне заводоуправління 1930-х років.
3. Розмальовані будки - одна із фішок міста.
4.
5. Так поступово дійшов до Свято-Успенського собору (1910), головного храму Золотоноші.
6. Він легко виділяється з-поміж інших і запам’ятовується завдяки приплюснутим куполам.
7. Від собору починається більш цікава архітектура, ніж стандартні коробки, що зустрічалися до того.
8. У тому числі, купецькі будинки початку 20 ст.
9. З прибудовами і вивісками, все як завжди.
10. А згори досі вціліли дати будівництва чи ініціали.
11. Колишня синагога.
12. Вулиця майже непомітно перетинає Золотоношку. Як і в сусідніх селах, річка виглядає відверто замученою.
13. Танк Т-34-85.
14. Приватна аптека Вержбицького (1911):
15. Це вже самий що не є центр, охайний та симпатичний. Відзначу незвичні рослини на клумбах, щось на кшталт очерету, а ще кидається у вічі, як у місті багато циган, і Золотоноша дійсно є одним із центрів їх проживання в Україні. Як тут не пустити трохи расистський жарт, що це вони на назву міста повелись.
16. Цікавий будинок знаходиться через дорогу. Взагалі-то це банальна общага, до того ж покинута, але завдяки розмальованим вставкам у вікнах виглядає незвично.
17.
18. Я б сказав, навіть мило виглядає. Що аж якось не хочеться ставити питання, чому прямо в центрі простоює така велика заброшка.
19. Намальовані квіти й живі квіткарки.
20. Із безіменної центральної площі від вулиці Шевченка відгалужується Садовий проїзд, на якому зосереджена більшість пам’яток Золотоноші. А ще красиві фонтани, красиві клумби, красиві люди.
21. Вид на протилежну сторону площі. Там досить типові коробки ресторану й готелю, який від початку, видно, планувався як міська чи районна рада. Ну й не можна було так просто взяти і не розполохати голубів для динаміки на фото. Так, я знаю, що я падлюка.
22. Розмальовані люки - майже те саме, що розмальовані будки, але люки.
23. На Садовому проїзді радянські споруди мирно уживаються з дореволюційними. Повоєнний корпус коледжу ветеринарної медицини:
24. Колишня сільськогосподарська школа (1898), нині відділ освіти райради. Майже всі застають її у невдалому контровому світлі, і я не стану винятком.
25. Перетворений на кав’ярню Ікарус, який стоїть на цьому місці так давно, що встиг отримати позначку на гугл-картах як нерухомість.
26. Райдержадміністрація (земська школа, 1902):
27.
28. Електростанція початку 20 століття, своїм корпусом більше на костьол схожа.
29.
30. Скромна міська рада.
31. Ще один старий будиночок з датою на фасаді.
32. Однією з найбільш пізнаваних пам’яток міста є чоловіча гімназія (1910) на розі Садового та вулиці Незалежності. Зараз її приміщення займає Центр дитячої та юнацької творчості.
33. Всередину навчальних закладів у карантин стороннім не можна, але якщо мати трохи удачі й нахабства, може пощастити. Головні двері були відчинені, на вході нікого. Хоча в кабінетах було немало людей, судячи з голосів, та вони не помітили, що я умудрився проникнути на сходову клітину і наробити вдосталь фото вітражів, які вражають куди більше за зовнішню оболонку споруди.
34.
35.
36. Ще один люк.
37. Тарас Григорович із юними шанувальниками.
38. За ним починається не надто цікавий парк його імені, ну а я пішов далі вулицями. Однією з сучасних візитівок міста є лікеро-горілчаний завод «Златогор», із якого мене цікавила не продукція, а старовинний корпус 1896 року.
39. Трохи стріт-арту у місті також трапляється.
40. На мультяшну тематику переважно.
41.
42. Тут воскресили шедевр, який я бачив навіть не уявляю як давно на якійсь листівці.
43. Трохи походив довколишніми вулицями навмання.
44.
45. Це краєзнавчий музей, здається.
46.
47.
48. Технічна школа Укрзалізниці (Жіноча гімназія, 1902).
49. Іншим великим парком середмістя є меморіальний. Найбільш помітна скульптура присвячена воїнам-визволителям, а так там незліченна кількість пам’ятників різним подіям аж до сучасності.
50. На околицях парку знайшов ще один старий будиночок.
51. Та палац культури, що будувався як театр на початку 20 ст., очевидно у золотий вік Золотоноші.
52. Окрім надвечір’я, на місто опускався дивний сірий туман. Він розтягнувся на багато кілометрів, у Черкасах, куди я повернувся на ночівлю, висів такий же. До ранку він безслідно розтанув, хоча у такому році я б навіть не здивувався, якби то було щось більше, ніж просто туман - надто багато всього дивного сталося за такий малий проміжок часу.