Tuz Gölü. Третє рожеве
Ні, не злипнеться, - думав я, ступаючи на воду третього рожевого озера за 52 дні. По-перше, воно все ж заморське, на відміну від перших двох. По-друге, кожне із них неймовірне по-своєму й чимось відмінне та унікальне від усіх інших, тому не приїдається, і завжди знаходяться якісь нові ідеї для фото. Ну, принаймні мені солончаки за 2020-й рік набриднути так і не встигли.
1. Озеро Туз, дослівно «Солоне», знаходиться в центральній Туреччині. За площею воно друге в країні (більший тільки Ван), при цьому його глибина не перевищує 2 метри. Тобто знайти місце де втопитись при бажанні можна, але складно. На сотні метрів від берега води не більше ніж по щиколотку, а під осінь воно взагалі відчутно пересихає, оголюючи цілі соляні поля. Залежно від сезону площа водної поверхні коливається в межах 1600-2500 кв. кілометрів.
2. Побаченню з озером передував довгий переїзд із Шафранболу. По дорозі сфоткав фортецю Калечик, недалеко від якої була одна з коротких зупинок.
3. Сухі пагорби центральної Туреччини нагадали про Киргизстан. Навіть не віриться, що туди ще півтора роки тому можна було так легко і спокійно злітати.
4. Один із логістичних мінусів Туза, це відсутність поблизу нього великих міст. На обід ми зупинилися в містечку з чудовою назвою Şereflikoçhisar, що являє собою еталонну провінційну діру з одним-єдиним відносно задовільним кафе. Там же закупили фруктів на вечір, але запам’яталися не вони, а КАПУСТА. Страшно уявити, якого розміру голубці із неї можуть вийти.
5. На найближчому до міста березі діють соляні промисли. Спочатку під’їхали туди, думали побачити соляні поля, але там виявився в’їзд зі шлагбаумом і охороною. І поки велись переговори, одне з двох знайомих слів на табличці уже натякало, що з цього боку нічого нам не світить.
6. Тому поїхали далі над берегом. Власне, на кінець вересня озеро пересохло так, що соляні поля можна побачити де завгодно. Зокрема там є по дорозі «цивілізована» точка доступу з ресторанами, сувенірами і т. д., навколо яких слухняно товчуться натовпи людей, хоча там тупо сіль, а найцікавіші місця - де досі стоїть вода. Тому треба проїхати ще кілометрів 40 на південь.
7. Ну а там вперед по солі вглиб озера. Біля берегів воно висохло, але чим далі, тим більше проступає вода.
8. Сіль нагадує пластівці якісь.
9. А в якому найбільш оригінальному місці їли кавун ви?
10. І ось нарешті уже краєвиди, за якими приїхали.
11. Порівняно з Генічеським озером плюс Туза в тому, що товщина соляного покриву не менше 30 сантиметрів, провалитися нереально. Зате тут не походиш босим, дно дуже колюче. Потрібні шльопанці чи якесь резинове взуття, але ні в якому разі не кросівки, бо тут їм і кінець.
12. За рахунок своїх немалих розмірів Туз виглядає просто космічно.
13.
14. Особливо у місцях, де не видно протилежного берегу. Горизонту там немає як такого, і озеро просто зливається з небом.
15.
16. Одне з місць, де можна пожалкувати, що я так і не подружився з дронами. Але як поїхати від нього, попускає швидко.
17. Крім нашої групи, людей було геть мало. Половив на фото нечисленних чужаків:
18.
19. Мене теж спіймали. Хто автор фото не скажу, бо вже сам не пам’ятаю, хто мені його скинув.
20. Дочекалися заходу сонця, що підсвітило воду таким собі вогняним стовпом.
21. Думаю, нічого страшного не має статися, якщо викладу пару фотографій дівчат із групи, з урахуванням того, що облич все одно не видно.
22.
23. Вечір.
24.
25. Для повноти картини повернулися в трохи іншу точку зустріти світанок. Тут вода відступила ще далі.
26. Зараз воно прикольно передивлятися фоточки, сидячи в теплих шкарпетках, але я все одно пам’ятаю, який там зранку звірячий холод. От вам і тепла південна Туреччина.
27.
28. Враження трохи зіпсував вітерець. Коли він робить брижі на воді, нема того ідеального віддзеркалення.
29.
30. Ну а сонце зійшло, звісно, куди ж йому діватися. Якби хоч яку хмаринку, було б цікавіше, але світанок у такому місці все одно банальним не може бути.
31.
32. І забарвлення озера одразу ж різко змінилося:
33.
34.
35. А ледь рожева сіль місцями відсвічувала просто-таки темно-червоним.
36. Із тієї чарівної тиші й порожнечі ми пішли назад до автомобілів. Хоча бувають там не тільки люди. Цікаво, у кого то такі великі лапи, які до того ж пройшлися слід-в-слід?..
1. Озеро Туз, дослівно «Солоне», знаходиться в центральній Туреччині. За площею воно друге в країні (більший тільки Ван), при цьому його глибина не перевищує 2 метри. Тобто знайти місце де втопитись при бажанні можна, але складно. На сотні метрів від берега води не більше ніж по щиколотку, а під осінь воно взагалі відчутно пересихає, оголюючи цілі соляні поля. Залежно від сезону площа водної поверхні коливається в межах 1600-2500 кв. кілометрів.
2. Побаченню з озером передував довгий переїзд із Шафранболу. По дорозі сфоткав фортецю Калечик, недалеко від якої була одна з коротких зупинок.
3. Сухі пагорби центральної Туреччини нагадали про Киргизстан. Навіть не віриться, що туди ще півтора роки тому можна було так легко і спокійно злітати.
4. Один із логістичних мінусів Туза, це відсутність поблизу нього великих міст. На обід ми зупинилися в містечку з чудовою назвою Şereflikoçhisar, що являє собою еталонну провінційну діру з одним-єдиним відносно задовільним кафе. Там же закупили фруктів на вечір, але запам’яталися не вони, а КАПУСТА. Страшно уявити, якого розміру голубці із неї можуть вийти.
5. На найближчому до міста березі діють соляні промисли. Спочатку під’їхали туди, думали побачити соляні поля, але там виявився в’їзд зі шлагбаумом і охороною. І поки велись переговори, одне з двох знайомих слів на табличці уже натякало, що з цього боку нічого нам не світить.
6. Тому поїхали далі над берегом. Власне, на кінець вересня озеро пересохло так, що соляні поля можна побачити де завгодно. Зокрема там є по дорозі «цивілізована» точка доступу з ресторанами, сувенірами і т. д., навколо яких слухняно товчуться натовпи людей, хоча там тупо сіль, а найцікавіші місця - де досі стоїть вода. Тому треба проїхати ще кілометрів 40 на південь.
7. Ну а там вперед по солі вглиб озера. Біля берегів воно висохло, але чим далі, тим більше проступає вода.
8. Сіль нагадує пластівці якісь.
9. А в якому найбільш оригінальному місці їли кавун ви?
10. І ось нарешті уже краєвиди, за якими приїхали.
11. Порівняно з Генічеським озером плюс Туза в тому, що товщина соляного покриву не менше 30 сантиметрів, провалитися нереально. Зате тут не походиш босим, дно дуже колюче. Потрібні шльопанці чи якесь резинове взуття, але ні в якому разі не кросівки, бо тут їм і кінець.
12. За рахунок своїх немалих розмірів Туз виглядає просто космічно.
13.
14. Особливо у місцях, де не видно протилежного берегу. Горизонту там немає як такого, і озеро просто зливається з небом.
15.
16. Одне з місць, де можна пожалкувати, що я так і не подружився з дронами. Але як поїхати від нього, попускає швидко.
17. Крім нашої групи, людей було геть мало. Половив на фото нечисленних чужаків:
18.
19. Мене теж спіймали. Хто автор фото не скажу, бо вже сам не пам’ятаю, хто мені його скинув.
20. Дочекалися заходу сонця, що підсвітило воду таким собі вогняним стовпом.
21. Думаю, нічого страшного не має статися, якщо викладу пару фотографій дівчат із групи, з урахуванням того, що облич все одно не видно.
22.
23. Вечір.
24.
25. Для повноти картини повернулися в трохи іншу точку зустріти світанок. Тут вода відступила ще далі.
26. Зараз воно прикольно передивлятися фоточки, сидячи в теплих шкарпетках, але я все одно пам’ятаю, який там зранку звірячий холод. От вам і тепла південна Туреччина.
27.
28. Враження трохи зіпсував вітерець. Коли він робить брижі на воді, нема того ідеального віддзеркалення.
29.
30. Ну а сонце зійшло, звісно, куди ж йому діватися. Якби хоч яку хмаринку, було б цікавіше, але світанок у такому місці все одно банальним не може бути.
31.
32. І забарвлення озера одразу ж різко змінилося:
33.
34.
35. А ледь рожева сіль місцями відсвічувала просто-таки темно-червоним.
36. Із тієї чарівної тиші й порожнечі ми пішли назад до автомобілів. Хоча бувають там не тільки люди. Цікаво, у кого то такі великі лапи, які до того ж пройшлися слід-в-слід?..